Президентка Молдови Мая Санду готується розпускати парламент. Контрольований соціалістами законодавчий орган сам дав для цього підстави, двічі заваливши кандидатуру прем’єра.
Урядова криза – звичне явище для Республіки Молдова. А для актуальної каденції парламенту вона стала ледь не членом родини.
Фактично криза спалахнула зразу ж по виборах, які пройшли в лютому 2019 року. Нагадаємо, що за їхніми підсумками Партія соціалістів, котра неприховано симпатизує Кремлю, набрала найбільший відсоток голосів – понад 31%. На другому місці опинилася нова політична сила – проєвропейський блок ACUM (26,1%), який об'єднує партії «Дія і солідарність» (Partidul Acțiune și Solidaritate – PAS) під керівництвом Маї Санду та «Гідність і правда» (Partidul Demnitate și Adevăr) на чолі з Адріаном Нестасе. Правляча раніше Демократична партія Молдови посіла лише третю позицію з 24 відсотками. До парламенту також увійшла партія «ШОР» Ілана Шора, за неї проголосували 8,4% молдован.
Тоді ще провідну роль в політичному житті Молдови відігравав місцевий олігарх Влад Плахотнюк, котрий очолював Демократичну партію і принаймні декларував проєвропейський шлях розвитку країни. Утім утримати владу йому так і не вдалося. Перший уряд під гаслами боротьби з корупцією і олігархією було сформовано без участі його партії – силами соціалістів і ACUM. Плахотнюку ж загрожувало ж судове переслідування, тож він вирішив за краще втекти за кордон.
Утім уряд з промосковських соціалістів та проєвропейського ACUM, який очолила Мая Санду, проіснував заледве пів року. Дві політичні сили сварилися всю дорогу, визначаючи шлях розвитку, й врешті-решт вирішили розійтися, аби не мордувати ні себе, ні громадян. У листопаді 2019 року прем’єром став Йон Кіку (Ion Chicu) – ставленик тодішнього проросійського президента Ігоря Додона. І що цікаво, Кіку на посаді, окрім соціалістів, підтримали їхні найзатятіші колись опоненти – демократи, на яких все ще мав вплив Плахотнюк, хоч і з-за кордону.
Уряд Кіку протримався вже довше – цілий рік, допоки Мая Санду не виграла президентські вибори й не відправила до демісії Додона.
Формально президент в Молдові диспонує доволі обмеженими повноваженнями. Утім, як фактично в більшості пострадянських держав, президентська посада притягує бонусом додаткові впливи, які виходять значно за межі виписаних законодавством прав і обов’язків.
Зразу ж після перемоги Санду опозиційні депутати ініціювали висловлення вотуму недовіри прем'єрові Кіку. Його звинуватили в провальній стратегії боротьби з пандемією коронавірусу, в непрозорості під час розробки законів про держбюджет і податкової політики на 2021 рік, а також в просуванні інтересів соціалістів і їхнього лідера Ігоря Додона. Цю ініціативу підтримала й вулиця своїми протестами. Кіку не став очікувати голосування й сам подав до демісії, залишивши країну без повноцінного уряду.
І з цього моменту в Молдові почалася нова прем’єрська гра. Справа в тому, що до не надто чисельних повноважень молдовського президента входить одне дуже вагоме – висунення прем’єр-міністра. І тут вже м’яч був цілковито на полі Санду. Час і обставини грали на її користь.
Згідно зі законом, президент повинен перед висуненням кандидатури на керівника уряду порадитися з керівниками фракцій. Санду так і зробила. Але вислухавши пропозиції депутатів, висунула свою кандидатуру, що жодним чином не входить в колізію зі законами.
Першою кандидаткою президентки на посаду була колишня міністерка фінансів Наталія Гавріліца. Про це Санду заявила ще 28 січня. «Це професіоналка, котра заслуговує на довіру. Я вже поставила перед нею завдання створити команду і підготувати програму, головна мета якої буде боротьба з корупцією і економічний розвиток», – заявила глава держави.
Зрозуміло, що соціалістам і їхнім соратникам у парламенті ця кандидатура не сподобалася. Спікерка парламенту Зінаїда Гречаний, котра є людиною Додона, намагалася максимально відтягти голосування в парламенті щодо кандидатури прем’єра. Воно відбулося 11 лютого. І депутати більшістю голосів відхилили цю кандидатуру.
Соціласти двічі пропонували своїх кандидатів, вимагаючи від президентки висунути саме їх. Спершу це була ще одна ексміністерка фінасів (2008-2009 рр.) Маріана Дурлештяну. Але вона майже зразу відмовилася від цієї честі. Молдовські журналісти стверджують, що за час роботи в уряді Дурлештяну заробила собі чималий капіталець, вистачило, зокрема, й на елітну нерухомість в Лондоні. Зараз вона мешкає за кордоном і повертатися на батьківщину не має ні найменшого бажання.
Соціалісти не здавалися й запропонували президентці другу кандидатуру – Володимира Головатюка. Рік тому тоді ще президент Ігор Додон призначив його як надзвичайно довірену особу на надзвичайно відповідальну посаду – амбасадором Молдови в Москві. На консультаціях з президенткою соціалісти наполегливо вимагали, аби на голосування була поставлена саме ця кандидатура.
Мая Санду подякувала за пораду, але на прем’єра запропонувала свою кандидатуру – керівника її ж партії PAS Ігоря Ґросу (Igor Grosu). Партія соціалістів Молдови, звісно ж, здійняла крик, що, мовляв, рекомендації найбільшої фракції парламенту ігнорують, що це незаконно. І подали відповідний позов до Конституційного суду.
А треба зразу ж зауважити, що молдовський Конституційний суд ще «веселіший», аніж український. Там судді-конституціоналісти так вміють бавитися в цигана зі сонцем, що українські колеги виглядають на їхньому тлі хлопчиками в коротких штанцях. Причому КС Молдови чітко розуміє, на чиєму боці сила, а отже, на чию користь слід грати.
Отже, 22 березня Конституційний суд ухвалив рішення, згідно з яким Санду мала повне право запропонувати кандидатуру Ґросу на розгляд парламенту. Відтак Додон, молдовські соціалісти та їхні союзники в парламенті потрапили в жорсткий цуґцванґ. Якщо вони проголосують за Ґросу, то отримають такий нелюбий їм прозахідний уряд. Якщо ж проголосують проти й завалять кандидатуру, то наразять парламент на перспективу розпуску.
Справа в тому, що, згідно з Конституцією, якщо парламент двічі поспіль провалює голосування за керівника уряду, то президент отримує право його розпустити. Причому такий варіант значно гірший для соціалістів і значно кращий для Санду та всіх проєвропейських політичних сил. Адже якби парламент затвердив Ґросу на посаді, то проросійська більшість в парламенті мала би всі шанси вставляти новому урядові патики в колеса й навіть у певний момент відправити уряд у відставку.
Нові ж вибори мають усі шанси виправити ситуацію в парламенті на користь президентки. Справа в тому, що, згідно з найсвіжішою соціологією, партія PAS має всі шанси не просто відчутно наростити свої електоральні м’язи, а здобути так звану монобільшість у парламенті.
І це при тому, що соціологи не враховували голосів молдован за кордоном. А їх там голосує чимало. Так, на президентських виборах 2020 року частка виборців на дільницях за межами республіки становила аж 16%. І що суттєве: понад 90 відсотків з них віддали свої голоси за Маю Санду.
Тому й не дивно, що Додон як чорт ладану боїться позачергових виборів. Допоки рейтинг популярності Санду та її політичної сили тримається на недосяжній висоті.
Соціалісти вирішили схитрити – уникнути голосування щодо Ґросу. 25 березня, коли в парламенті було заплановане затвердження кандидатури прем’єра, вони вивели зі сесійної зали всіх своїх прихильників. Цим було зірване голосування. Додон переконаний, що таким хитрим вивертом він поламав усі плани Санду. Голосування ніби не було, тож і другого відхилення кандидатури, на його думку, не відбулося.
Наступного ж дня соціалісти в парламенті зробили ще й превентивний хід – проголосували за ухвалення декларації про незгоду депутатів з розпуском парламенту. Окрім того, вони звинуватили президентку в тому, що вона в складних умовах пандемії та економічної кризи не бажає затверджувати повноцінного уряду. Дивне звинувачення, так ніби не соціалісти відхиляють всіх кандидатів на прем’єра, запропонованих Санду.
Як розгортатиметься політичне життя Молдови далі? Санду найближчим часом таки оголосить про розпуск парламенту. Соціалісти, своєю чергою, спробують оскаржити це рішення в Конституційному суді. Вони, зрештою, вже попередили, що так і вчинять. Судді-конституціоналісти ж наразі відчувають силу саме за Маєю Санду, тому, скоріш за все, ухвалять рішення на користь дочасних виборів. За попередніми прогнозами фахівців, вибори пройдуть влітку.
Єдиним головним небезпечним ворогом президентки нині є пандемія. Все залежатиме від того, наскільки успішно Санду зможе організувати боротьбу з нею. Передовсім йдеться про забезпечення молдован вакциною. Наразі їй допомагає в цьому Румунія. Кілька сотень тисяч доз AstraZeneka Молдова отримала саме від свого західного сусіда.
