В Україні зберіглося не так вже й багато давніх палаців. На «східному» березі Збруча їх активно винищували в буремні революційні роки. Після пограбування чергового маєтку перед селянами поставало нагальне питання – а як ділити саму чималу споруду? У більшості випадків діяли за принципом «так не діставайся ти нікому». Під це, зазвичай, підводилося ідеологічно-вірне гасло: «Мир – халупам, війна – палацам!». Так, зокрема, був знищений «Подільський Версаль» в селі Нове Поріччя, про який «Збруч» розповідав раніше.
Палац Орловських в Маліївцях
З протилежного боку Збруча ситуація була дещо іншою. Тут початок масових палацових руйнацій випадає на Першу світову війну. Частина палаців гинула в ході боїв, а ще більше – тишком-нишком нищилося російськими вояками, аби приховати мародерство (мовляв, згоріло все під час перестрілки з ворогом – і кінці в вогонь). Справу продовжили червоні бійці Тухачевського – цим, крім можливості файно пограбувати буржуїнів, завзяття додавала класова ненависть і кипіння возмущьонного разума. Чимало палаців загинули в вогні Другої світової, особливо, що зводилися на замчиськах, а отже, в стратегічно вигідних для оборони вузлах.
Все, що залишилося від пишного палацу родини графів Баваровських, знищеного у роки Першої світової війни. Село Острів, Тернопільська обл.
До наших днів дійшли лише палаци, яким нові господарі країни знайшли хоч яке застосування – прилаштували під оздоровниці, заклади освіти чи культури.
Від 1980-х років почалася чергова хвиля нищення старих «сільських» палаців. Заклади освіти в панських маєтках мати, звісно, дуже гонорово, але досить таки незручно. Зі зведенням сучасних корпусів старі палаци стали нікому не потрібними й одразу ж занепали. Тут варто згадати палац Рациборовських в с. Лісоводи на Хмельниччині. До кінця 80-х тут діяло механізаторське ПТУ, але після зведення нових учбових корпусів палац спорожнів і на сьогодні перебуває в аварійному стані. Подібна доля спіткала й палац Мнішеків-Свідерських в сусідніх Жищинцях. До 2001 року тут була школа, а наразі – пустка та майже руїна. Найгірша ж доля спіткала палац Потоцьких-Поповських (межа XVIII-XIX ст.ст.) в Китайгороді. По тому, як в 1980-х звідтіля виїхала школа, місцеві хазяйчики майже повністю розібрали його на каміння.
Помираючий палац в Жищинцях
Наразі Україна стоїть на початку нової хвилі «палацоциду», що може поглинути залишки того, що дивом пережило війни та революцій.
Багато наших палаців уціліло винятково завдяки тому, що свого часу в їхніх стінах облаштували санаторії. В рамках медичної реформи державне фінансування подібних закладів у більшості випадків вже не передбачене. На це накладається ще й пандемія сумнозвісного вірусу та його мутацій з усіма локдаунами, карантинами та іншими «принадами», завдяки чому «санаторні» палаци вже понад рік поспіль стоять порожніми. Сьогодні для них є лише дві перспективи – або палацам придумають нове застосування, або пустка та поступовий занепад і невідворотна руйнація.
Зокрема, на Хмельниччині в «підвішеному» стані опинився один з найдавніших та найкрасивіших палацово-паркових ансамблів, що розташований в селі Маліївці. Він відомий головним чином своїм парком, який навіть попри певну «запущеність» поступається хіба що славетній «Софіївці» в Умані.
Трішки історії та довідкової інформації
Палац в Маліївцях у 1788 році звів коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський – один з фаворитів останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського.
Палац Орловських. Головний фасад (жовтень 2020 р.)
Якщо вірити сімейним легендам родини Орловських, автором проєкту став італієць Доменіко Мерліні – придворний архітектор вищезгаданого монарха. Чимало дослідників вважають, що проєкт розробляв хтось не такий титулований, хоча й не менш талановитий. Марнославні Орловські, мовляв, придумали лейб-архітектора, аби похизуватися перед знайомими. Втім, може, то була й не фантазія – чому би придворному ловчому не домовитися з колегою по двору за роботу, тим більше, коли гроші – не проблема?
Дорога до палацу. Цим стовпчикам понад 200 років.
Місточок на дорозі
Палац звели у стилі раннього французького класицизму часів Людовика XVI. Від початку споруда виглядала пишніше, ніж сьогодні. Зокрема центральні фронтони (що на головному, що «парковому» фасадах) прикрашало багате різьблення, що зображувало увінчані спільною графською короною герби власників – «Любіч», що належав Яну Онуфрію Орловському, та «Доліва» – його дружини Анни зі Старжинських, розміщені на тлі мілітаріїв. Мілітарій, якщо хтось не знає, – це композиція зі знамен, барабанів, гармат, списів, шабель та іншого мілітарного причандалля, що традиційно використовували як тло для розміщення шляхетських гербів.
Палацова водонапірна вежа, зведена у вигляді замкової башти, сьогодні нагадує Пізанську.
А такий вигляд вона має зсередини
Фронтони ж бічних портиків прикрасили вензелі згаданих персон та дати 1788. За комуністів ці «ідеологічно шкідливі» архітектурні витребеньки ретельно збили, залишивши лише дати.
Із зовнішнього декору, що дійшов до нашого часу, окремо відзначимо лише три пари Атлантів, які тримають на своїх плечах балюстраду другого поверху. Що цікаво, з паркового боку, де працюють ці Атланти, палац має три поверхи, а з фасаду – лише два.
Інтер’єри, на диво, збереглися набагато краще. Зокрема, вціліла багата ліпнина, внутрішні декоративні колони, ковані перила на сходах тощо.
Фрагмент декору бальної зали. Зверніть увагу на композиції з музичних інструментів.
Одна із палацових кімнат.
Парк
Велетенський палацовий парк (17,2 га) створено зусиллями знаменитого ботаніка та майстра садово-паркового мистецтва ірландця Діонісія Макклера і не менш маститого паркового художника Діоніса Клінера.
Парк складається з двох частин – «Верхньої», розташованої перед палацом, та «Нижньої» (позаду). Передпалацова частина закладена на стику «французького» (структурованого) та «англійського» (ландшафтного, хаотичного) парків. «Нижня» ж — розміщена у глибокій балці струмка, що є притокою річки Ушки, – еталонний «англійський» парк. Нагадаємо – «французькі» парки зазвичай чітко структуровані, симетричні та вибудувані ледь не під лінійку, а «англійські» — до певної міри хаотичні і являють собою зразок удосконаленої дикої природи. Тут робиться акцент на мальовничості краєвидів, що відкривається на кожному наступному кроці під час прогулянки.
Брама, що відділяє «Верхній» парк від фруктового саду. Звісно, самі ворота колись були іншими.
Свого часу парк мало чим поступався славетній «Софіївці». Колись його алеї прикрашали ще й скульптури, кам’яні вази, ковані лавочки, альтанки тощо. Над одним зі ставків стояв красивий романтичний павільйон, стилізований під античні руїни.
Павільйон «Грецькі руїни». Не зберігся
З усього цього до нашого часу дійшов лише фонтан «Лев». Правда, морда лева, з якої витікає сріблястий струмінь, на лева вже не схожа.
Головна ж родзинка маліївецького парку — 18-метрова травертинова скеля з дивовижної краси штучним водоспадом. Вода надходить від потужного джерела, розташованого трішки вище від верхівки скелі. Сьогодні вона йде залізною трубою, а у давнину текла дерев’яним жолобом. В скелі впадають у вічі грот в її основі та печерна церква над ним. Це залишки давнього печерного монастиря.
Знаменита скеля з водоспадом (жовтень 2020 р.)
А це світлина березня 2021 р. На жаль, лід здер частину моху, але таке явище спостерігається щовесни.
Вірогідно, що монастир тут з’явився ще за часів Княжої доби. В другій половині XVII ст. він був зруйнований. Ким та коли – поки що не з’ясовано. Це могло статися як під час повстання під проводом Хмельницького, так і під час війни з турками. Пізніше, від 1708 року та до загарбання Поділля Росією (1793), тут діяв унійний монастир ордену чину Святого Василя Великого.
В печерній церкві.
Сходи, що ведуть до джерела.
Печерна церква здавна присвячена на честь Різдва Івана Хрестителя. Найвірогідніше, це якось пов’язане з розташованим за кілька десятків метрів величезним джерелом та утвореним ним озерцем – Івана Хрестителя вважають «водним» святим. Над скелею стояв ще й наземний мурований (раніше дерев’яний) храм, присвячений Воздвиженню Чесного Хреста Господнього (знищений в 1930-ті).
Озерце, утворене джерелом, та фігура св. Онуфрія.
Фігура св.Онуфрія з оленем, що стояла в нижньому гроті
Нижній грот використовували ченці як капличку. Колись там стояла фігура св. Онуфрія, наразі перенесена до джерела.
Скеля з печерами та водоспадом – одна з найкрасивіших локацій не лише на Поділлі, а й в Україні загалом.
У роки революції палац традиційно розграбували, але не знищили. Пізніше від руйнування унікальну споруду врятував місцевий лікар Селецький, який організував тут лікарню. Перекази стверджують, що відвадити завзятих комісарів, які бажали зруйнувати все «до основанья», вдалося завдяки втручанню відомого більшовицького діяча Валеріана Куйбишева. Той нібито був родичем дружини Селецького.
Пізніше на базі палацу організували дитячий санаторій з лікування туберкульозу кісток, а по війні – просто дитячий туберкульозний санаторій, що працює дотепер. Саме лікарі і врятували унікальну пам'ятку від знищення.
Волонтери
З кінця минулого року проблемами палацово-паркового комплексу в Маліївцях активно опікуються волонтери. Ініціатором палацеохоронного руху стала краєзнавиця, гід та уродженка села Маліївці кам’янчанка Анастасія Донець, вона ж голова громадської організації «Малієвецька спадщина».
Анастасія Донець – людина, яка все то придумала.
«Все почалося з інформації, що в дитячому санаторії «Світанок», якому належить палац, виникли проблеми з опаленням, – розповіла Z пані Анастасія. – Через відсутність на оздоровлені дітей не надійшла оплата за газ. А для споруди, якій майже чверть тисячоліття, зимівля без опалення – це катастрофа. За цей час палац окупують вогкість, пліснява та грибок, яких по тому буде надзвичайно важко вивести. На щастя, виявилося, що в палаці збереглася стара котельня, що може працювати на твердому паливі. З пальним проблем теж не було – в нижній частині парку вистачає як сухостою, так й повалених дерев…»
Тут варто зробити певне пояснення. Впродовж останніх десятиліть обмежених людських та технічних ресурсів дитячого санаторію вистачало лише на догляд передпалацової частини парку (вона теж чимала), а от аби давати лад ще й «нижній» – то вже ні. В результаті давній «англійський парк» приречено перетворився на справжнісінькі подільські хащі.
3 грудня 2020 року пані Анастасія на своїй сторінці в Facebook оголосила доброчинний збір коштів на бензопили та звернулася до потенційних волонтерів, які би зголосилися попрацювати на заготівлі пального. За кілька днів була зібрана сума в понад 25 тисяч гривень, необхідних як на обладнання, так й на те, аби замовити транспорт для волонтерів.
Вже 18 грудня в Маліївцях відбулася толока, у якій взяли участь небайдужі добровольці, які приїхали з Кам’янця-Подільського, Дунаївців, Хмельницького та навіть Києва. Звісно, що долучилося й чимало місцевих мешканців та працівники санаторію. Загалом – близько пів сотні людей, озброєних сімома бензопилами, десятком сокир та за участі трьох тракторів.
Тут добре видно підсумок виконаної роботи та обсяг (далебі не весь) зібраного сміття
Проблема з опаленням була успішно вирішена, тоді ж виникла ідея дати лад ще й самому парку. Він, нагадаємо, густо заріс чагарниками та самосійними деревцями. До того ж влітку знаменитий водоспад є популярним місцем відпочинку подолян з усіма сумними наслідками у вигляді чималих покладів сміття. Так на першій толоці і виник неформальний рух «Волонтерський туризм».
Як видно з назви, це туристи, які не просто мандрують, а роблять це з користю для суспільства. Відтак було проведено ще чотири толоки в парку в Маліївцях та одну в Куявському парку, що біля села Сосновка. Куявський палац шляхтичів Товкачів теж донедавна був дитячим санаторієм, який вже майже три роки стоїть пусткою.
«Наші толоки – це не просто подорожі з хорошою справою – прибиранням та спілкуванням на свіжому повітрі, – розповідає Анастасія Донець. – Толоки – добрий спосіб привернути увагу влади і суспільства до проблеми покинутих парків та палаців. Наша кінцева мета – отримати державне фінансування на заклади культури, що будуть організовані громадами в цих маєтках».
Толока, що відбулася минулими вихідними, була вже п’ятою «маліївецькою».
«Я люблю подорожувати, – ділиться враженнями волонтерка, художниця та арт-терапевтка Олена Бабенко, яка зі сином Левом приїхала з Хмельницького. – А волонтерські подорожі – це набагато краще, ніж просто мандри! Тут і нові зустрічі і знайомства з різними цікавими людьми, і робота на природі. А головне – усвідомлення, що ти приносиш користь людям і країні.
От й сьогодні, подивіться: парк нарешті став схожим на парк. Дивовижно, як колективна праця змінює простір: тільки-но, пів години тому, ми бачили чагарники, а тепер – чистенькі галявинки. З паркових схилів позникало сміття. Джерело, яке було засмічене і ледь пробивалося, – весело задзюрчало. Ніби хтось махнув чарівною паличкою – і все стало іншим! Коли бачиш такі перетворення і знаєш, що ти до них причетний, то, якоюсь мірою, теж відчуваєш себе чарівником, якому все під силу!»
Зазвичай у толоках бере участь і 6-річний Матвій, ще один син пані Олени, який є наймолодшим учасником руху «Волонтерський туризм», але цього разу він залишився дома.
Керівниця проєкту «EtnoМандри» волонтер з Хмельницького Оксана Степанова більше акцентувала на стратегічному: «Мета толоки у Маліївцях – збереження та порятунок перспективної туристичної локації Хмельниччини, яка гідна зайняти почесне місце у списку таких туристичних брендів, як Кам'янець-Подільський, Меджибіж чи Самчики. Я щаслива, що нарешті змогла долучитись до цього руху!» – ділиться вона своїми враженнями із Z.
Волонтер з Вінниці Володимир Коваль всю толоку «чаклував» біля фонтана «Лев» – повирубував чагарники, вичистив опале листя та гілки довкола, очистив майданчик перед басейном та повишкрібав з фонтану мох, що ковдрою вкрив його плити: «Оце цілий день тут працюю, аби повернути фонтан до стану початку ХХ століття,– жартує він. – А все заради одного кадру. Хочу себе увічнити, як те зробив Ксаверій Францішек Орловський – останній власник маєтку… От бачиш фото? Тепер і мене так свотографуй!».
А що? Схоже ж вийшло!
Чи не найемоційнішу оцінку трудового десанту в Маліївцях дала кам’янчанка Оксана Мулярчук, викладачка КПНУ ім Івана Огієнка: «Існує досить поширена та, як на мене, абсолютно деструктивна думка, що «сходи підмітають зверху». Тобто хтось там, «зверху», має почати наводити лад, а ми, «маленькі українці», на своїх нижніх сходинках ні на що не впливаємо і маємо стояти серед сміття та сумирно чекати, коли благодійники наведуть для нас красу. А я скажу: «Ні!» І я щаслива, що у нас є такі прекрасні та світлі люди, які не поділяють подібних песимістичних настроїв, а просто стають і починають «мести сходи» з того місця, в якому перебувають. Вони доводять, що не потрібно чекати «мітли» зверху, достатньо навести лад на сходинці, де ти стоїш в цей момент, і світ уже стане кращим».
До речі, про лад. Я побував у Маліївцях минулого жовтня – і можу порівняти та оцінити результат. Ще восени тут був звичайний ліс з подекуди непрохідним підліском, а озерця оточували густі верболози. Сьогодні ж добре видно, що це вже справжнісінький парк.
Толока не обійшлася й без великої культурної програми. Зокрема, в бальній залі старовинного палацу знову, як у давні часи, звучала барокова музика, тепер – у виконанні гурту «Домінанта» з Кам'янця-Подільського. Найемоційнішою слухачкою тут виявилася кастелянка санаторію пані Людмила Вавшко. Заховавшись в куточку балкона, вона слухала чарівну музику Вівальді, тихцем втираючи сльози.
Велика сила мистецтва
Всіх зачарував своєю музикою і давній волонтер, учасник багатьох толок – сонячний хлопчик Лев Бабенко. Сам він теж був у захваті та на сьомому небі від щастя від уваги та оплесків.
Лев Бабенко – волонтер та музика
Палац Орловських колись славився величезною колекцією художніх творів. В продовження цієї традиції культурна програма містила й виставку художніх творів. Зокрема, були представлені копії відомих класичних картин майстрів епохи Ренесансу – дипломні роботи студентів кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.
Як повідомила Z організаторка волонтерського руху Анастасія Донець, волонтерські толоки вже дали результат: «Після першої толоки, що мала неабиякий резонанс в соціальних мережах та медіа, мені одразу ж зателефонували і з облради, і з обладміністрації – запросили на зустріч. Тепер буваю в Хмельницькому ледь не щотижня – ми працюємо над документами, хочемо, щоб новий заклад був функціональним, не мав бюрократичних перешкод в майбутній поточній роботі. Але перше, що нам треба, – щоб депутати проголосували про створення на базі палацу та парку обласного закладу культури. Без цього нічого не буде».
Тим часом волонтерські туристи планують нові акції. Зокрема, 27 березня відбудеться толока в замку в Чорнокозинцях, а 10 квітня – біля палацу в Удріївцях.
25.03.2021