Давнє містечко Тернопільщини Микулинці розташоване за 18 км на південь від Тернополя. Згадка про повноцінне поселення Микулин вперше зустрічається в «Повісті минулих літ» Володимира Мономаха у 1096 році. Микулинецький край несичений винятковими історіями та легендами, які тісно переплітаються з величчю архітектурних пам’яток містечка. Саме тут можна побачити унікальний бароковий костел ХVIIІ століття, руїни Микулинецького замку, який був одним із найголовніших фортів Речі Посполитої на підвенному сході, та палац Реїв, якого вже більше століття мужньо охороняють атланти.
Сьогодні Микулинці – це селище міського типу у Тернопільській області. Сполучення до містечка є доволі зручним і займає не більше 25 хвилин їзди на авто від Тернополя в сторону Теребовлі. Коли вперше зустрічаєшся з містом, увагу приковує краса навколишніх просторих схилів, між якими розташоване саме містечко. Міцна бруківка, яка проглядається крізь асфальт, порослий зеленню багатолітній кам’яний паркан вздовж вулиці, старожитні одноповерхові будиночки ненав’язливо передають дух глибинної історії цього краю.
Вулиця Тернопільська в Микулинцях
Перша писемна згадка про Микулинці датується 1096 роком, проте сьогодні відомо про його значно глибші коріння. На теренах Микулинців виявлено археологічні пам’ятки доби мезоліту, скіфського часу та давньоруського періоду, а біля села Воля знайдено поселення трипільської культури.
Згідно з переказом, у цій багатій місцевості поселилися ченці-монахи, оскільки на той час Серет був великою річкою, де водилося чимало риби. Тут вони збудували церкву на честь святого Миколая, а саме місто назвали Микулин – ймовірно, від імені його засновника Микули, воєводи князя Василька.
В Іпатіївському літописі вказано, як у 1202 році біля Микулина відбулася битва між князем Рюриком Ростиславовичем і галицькими та володимирськими боярами. На той час Микулин належав до Теребовлянського князівства і слугував його міцним захистом із півночі. З 1387 року селище входить до складу Галицького князівства і потрапляє під владу феодальної Польщі. Відтоді з’явилася нова назва поселення – Микулинці.
Руїни Микулинецького замку
У кінці ХV століття власницею Микулинців стає Анна Йорданова з роду Синявських. Графиня звеліла побудувати мурований замок-фортецю для захисту від нападів татарських орд. На трьох кутах замку височіли міцні круглі вежі з бійницями для гармат, а з західного боку оборонні мури були захищені глибоким ровом. Всередині замку були житлові будинки, а під ними — підземні ходи. Вважається, що ці ходи сягали в довжину до 9 кілометрів і виводили до Теребовлянського замку. До XVII століття Микулинецький замок був одним із головних фортів Речі Посполитої на її південно-східній території, проте облога турецьким військом у 1657 році змінила його статус непокірного укріплення. Відтоді замок поступово втрачав свої оборонні якості.
У другій половині XVIII століття Микулинці переходять у власність Людвіги Потоцької. Саме на її прохання король видав микулинчанам магдебурське право та герб, що зображав святого Йосифа. В цей час Микулинецький замок повністю слугує його власникам як панське житло.
З початку ХІХ ст. замок викуповує барон Конопка, який відкриває у приміщенні суконну фабрику. Якість полотна, бавовняних хусток та оксамиту відповідала всім характеристикам високого знаку якості. Навіть згадується, що тканини закуповували для пошиття австрійської військової форми. Але з часом підприємство не витримало конкуренції та збанкрутувало. Оскільки в барона не було своїх дітей, замок був переданий дочці його двоюрідного брата Жюсефіні, як згодом стала дружиною Мстислава Рея. Діяльність Юзефи Рей згадують досі. Вона була дуже доброю та уважною до своїх помічників, зокрема до служниці Анни, яка не лише вела господарство, а й допомагала їй вести документацію та організовувати бали. Коли Анна одружилася, то деякий час проживала з чоловіком у замку, поки подружжя займалося будівництвом власного житла. Але з початком війни цьому задуму не вдалося здійснитись. Чоловік Анни загинув на фронті, а дочка Юзефи померла від тифу, тож після смерті Юзефи спадкоємців у родини Реїв не було. Відтоді на законних правах у замку проживала Анна зі своєю дочкою Стефанією.
Вхід до замку з протилежного боку
Сьогодні пані Стефанія й досі жие у Микулинецькому замку. Вже близько 90 років вона хазяйнує на його території в двоповерховій частині фортеці. Бабусю Стефу знають усі місцеві. Вона не пропускає святу месу в парафіяльному костелі та полюбляє прогулюватися містом, поки дві вівчарки злісно обороняють ворота колишньої фортеці.
Графиня Юзефа Рей і наречені – батьки пані Стефанії, власниці фортеці
Костел Пресвятої Трійці
Фронт костелу
Однією з унікальних архітектурних прикрас Микулинців є Троїцький бароковий костел XVIII століття, який був зведений на місці дерев’яного костелу Івана Хрестителя. Він вражає не лише своєю зовнішньою величчю, а й історичним минулим. Завдячувати архітектурній ідеї слід Августу Мощинському, який також є автором Домініканського костелу в Тернополі, а кошти на спорудження величної окраси надала графиня Людвіга Потоцька у 1761 році. Фасад костелу декорований різьбленими з каменю скульптурами святих, які виконав микулинецький різьбяр Ян Чорний. А всередині розміщувалось п’ять дерев’яних вівтарів з різьбленими фігурами святих. На хорах лунала музика органу.
Проте розпочалась війна, й архітектурні цінності Микулинців почали зазнавати неабиякого пошкодження та нівечення, зокрема це стосувалось і Троїцького костелу.
Під час Другої світової війни в місто прийшли війська. Для переховування техніки і себе самих було обрано костел. Оскільки взимку в його приміщенні було доволі холодно, офіцери спалили філігранні дерев’яні скульптури, орган, два вівтарі, аби розпалити всередині багаття.
За розповідями місцевих жителів, органіст костелу переховував євреїв у кімнатах святині від масових розстрілів у часи Другої світової. За це йому згодом було присвоєно звання «Праведника народів світу».
У період війни на сам костел тричі прицільно стріляли, але жодна бомба не влучила у святиню. Місцеві вважають це дивом.
Підземелля костелу
З приходом радянської влади у приміщенні костелу було влаштовано консервний завод. З 1950 року тут зберігали брили солі для посипання доріг – через високу вологість ця сіль надто в’їлась у стіни, що спровокувало лущення штукатурки. У 1960-х святиню почали використовувати як склад для меблів. Попри всі перипетії, яких зазнав костел, частину образів, декорацій та книг таємно врятували жителі містечка.
Після багатьох заяв та прохань місцевих мешканців напівзруйнований костел все ж почали відбудовувати, й у 1989 році храм було посвячено і частково відновлено.
Палац Потоцьких-Реїв
Палац Реїв. Сходинками можна спуститися вниз до центру міста
У кінці XVIII століття Людвіга Потоцька звеліла спорудити палац, оскільки замок-фортеця вже не слугували резиденцією. Цікавим є той факт, що палац і Троїцький костел утворюють своєрідний ансамбль. Від палацу до храму дорогу встеляла бруківка, що вела прямо до входу в костел. У ХХ столітті Ян Конопка перебудував палац на сучасніший манер у стилі пізнього ампіру. Будівля отримала вигляд підкови – до центрального корпусу добудовано два бічні крила. Навколо був розлогий парк, круті схили якого спускалися до річки.
Всередині палац був стильно вмебльований. Перший зал слугував їдальнею, а другий – бібліотекою. Також тут був пишний бальний зал із декорованими стелями та галереєю мистецьких виробів зі срібла та кришталю.
Всередині палацу тепер Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня
В роки після Першої світової завдяки останній власниці Юзефі Конопці-Рей вдастся частково відновити колишню велич палацу, а дерев’яні фігури атлантів до сьогодні продовжують утримувати його фасад. З приходом у містечко совєтів палац було пограбовано та поруйновано, а твори мистецтва розкрадено.
Головний фасад палацу Потоцьких-Реїв
Діяльність барона Конопки та графа Рея у Микулинцях
Окрім створення суконної фабрики, барон Конопка у ХІХ столітті активно починає вивчати місцеві джерела, оскільки легенди та історії часів турецької навали розповідали про їхні цілющі властивості. На його запрошення у цю місцевість приїжджають німецькі лікарі, які підтверджують лікувальні властивості води і розробляють методику лікування. І вже у 1820-х барон започатковує бальнеологічну лікарню з лазнями на території палацу. Втім, невдовзі відкриють лікувальні води в Трускавці та Моршині, тож лікарня поступово втратить свою популярність. Аж у 1967 році лікувальну справу було відновлено – і за 2 кілометри від Микулинець у селі Конопівка постає великий санаторій-профілакторій «Медобори», в якому унікальні сірчані грязі досі допомагають лікувати хворих. На даний момент у стінах колишнього маєтку діє Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня, основу якої заклав барон Конопка.
Першим відомим власником славної броварні в Микулинцях був підприємець граф Мечислав Рей, який отримав у ХХ столітті містечко як придане від дружини Юзефи Конопки. Однак історія старовинної пивоварні ведеться від першої про неї згадки ще з 1497 року.
Пивоварня перебувала у приватній власності Реїв. У ній виготовляли бочкове та пляшкове пиво трьох сортів: Лежак, Фірмове, Бок. У післявоєнний час всі приватні підприємства націоналізували.
Фатальна пожежа
У 1903 році в містечку трапилася пожежа в будинку пекаря. Через вітряну погоду вогонь швидко перекидався з будинку на будинок. На допомогу прибували пожежники з усіх околиць, але багато старовинних будівель було втрачено, зазнав серйозних ушкоджень старовинний млин.
Млин Йозефа, який не зберігся до сьогодні через пожежу
«Просвіта» в центрі Микулинців
"Дім культури" в Микулинцях
Жителі Микулинців у 1890 році за власні кошти розбудовують першу читальню, в якій знаходилася власна бібліотека. Згодом у 1912 році розпочали будівництво більшого читального дому в центрі міста, і товариство перейшло в новозведений будинок. Фонд у 1930 році складав чимало книг. Наразі в цьому приміщенні знаходиться Будинок культури, який потребує термінового ремонту та реставрації.
Прадавні Микулинці мужньо вистояли в битвах, здолали випробування війн та революцій, витримали стихію вогню… Без сумніву, це багатий край, який наділений історичними реліквіями, легендами та красою природніх ландшафтів. Але головною цінністю містечка є його жителі, які з гордістю плекають його історію і залюбки розповідають її мандрівникам.
12.10.2021