Пустка, глуша вокруг
В вечір осінний.
Вдарив пожовклий луг
У шум подзвінний.
З руїн, згарищ, щілин
Будяк ся хилить;
Романець і полинь
Килими стелить.
Крізь дроти, крізь палі
Вітер гуляє —
Виспівує жалі,
Мов в скрипку грає...
У дротах тих сховавсь
Окіп розбитий
І роскішно прибравсь
В осінні квіти.
Десь там скиглить пугач,
Десь огник блиска,
Чути діточий плач
Й скрипить колиска.
Бабуся там сидить
І тяжко дише,
Старий голос тремтить, —
Внуча колише.
Колише Москальчатко:
— Гей, люлі унучатко,
Цить, бідне, цить!
Бо мати твоя спить
У рутянім віночку...
Могила у ставочку
цить!...
[Воля, 29.01.1921]
03.02.1921