Прийшли жиди — купили нашу хату
І все, що в хатї було, і торгу добили!
І положили гроші на заплату —
І хату взяли...
Остатки лахматя,
Що було в скрини і що було в хатї,
Зібрала-м разом і скликала-м дїти.
Сумні прибігли і кажуть до мене:
"Лишім ся тутки! та лишім ся нене!
Нам тутки добре!" ... —
Ох добре вам дїти!
Кожде з вас голе, босе, не огріте,
І так вам добре? Нї! не час просити!
Кожде з вас їсти хоче, хоче жити,
А як? питаю. Гей-же в світ за очи,
Коли нас рідний край живить не хоче.
___________________________
На віз ми сїли. Щаслива дорога
У світ далекий, геть за ріки-море!
Пращайте рідні села і поля і бори —
Менї вас жаль, жаль дуже, так що-ж,
милий Боже,
Коли земля нас рідна виживить не може!
...На віз ми сїли. Ранок був холодний,
І вітер завивав і прошибав нам тїло.
"Менї так зимно, я такій голодний —
Каже до мене найменьчій несміло —
Вернїм ся мамо!" — Цитьте, мої дїти,
Там хлїба більше, сонце красче світить,
Лиш тихо будьте!.. і беру на руки,
A cеpце рветь ся і скимить з роспуки,
Минаєм церков стару при дорозї
І коло церкви кладбище з хрестами,
А дїти в голос: "Ми хочем до Бозї,
Хочем до тата" і вчепились мами,
I так просили, так сумно кpичали,
Що від их просьби самі конї стали...
....Війшли-сьмо в церкву, на колїна впали
І перед Бога Всевишнього троном
Мої маленькі так смирно лежали,
Таким припали перед ним поклоном,
Мої дрібонькі, безталанні дїти,
Як ті прибиті бурею і громом
Весняні цвіти...
О Ти, Пречиста, свята, Божа Мати!
І Ти втїкала з батьківскої хати,
І Ти страдала, пробита мечами —
Зглянь ся над нами!
Ми не кидаєм родинної стріхи
За-для богатства, анї за-для втїхи,
Але — що жити нам не хочуть дати...
Прости нам Мати!
На руках наших виросли мозолї
І душу нашу зїли люті болї,
А хлїба... хлїба не можем придбати...
Прости нам Мати!
І Ти, Великій, що правиш над світом
І печалиш ся мушкою і цвітом,
І стелиш пташкам на галузцї ложе
Прости нам Боже!
Ти дикі дебри придїлив звіринї,
Для рибки дав-єсь ріки, води сині,
А ми в далекій світ идем шукати
Для себе хати!
___________________________
Вийшли-сьмо з церкви а білі берези
Шуміли сумно і листє як слези
З вітром летїло... і дїти просили
"Ходїм, мамуню, до тата могили!"
А та могила на окопі була.
Над нею липа рамена нагнула,
А що не було хрестика з дубини,
То виріс тамки чорний корч тернини
I в небо витяг свої віти голі,
Свідчив за муку хлопску і за болї...
І бідні дїти наче пташенята
Припали разом до могили тата
I кличуть сумно: "Гей, ци чуєш, тату!
Наші мамуня вже продали хату —
Хату продали, стайнї і комори
І їдуть з нами далеко за море.
А жид пейсатий купив нашу хату —
Будь здоров тату!"
Будь здоров! — слезами
Батька прощали і зимну могилу
З роспуки бідні били головами
І так просили матери на силу:
"Не їдьмо нене! не кидаймо тата!"
і в тую хвилю роспука крилата
На нас злетїла і під свої крила
Мене нещасну з дїтьми обіймила.
Я встала перша... Час дїти в дорогу!
Зірвались, ще раз помолились Богу,
Землї святої вхопили в шматину
І з тим пустились у чужу чужину...
Бережани 9. ХІІ. 1895.
[Дѣло, 16.01.1896]
16.01.1896