«Коляда в Лозинського» – львівський феномен, про який «будуть в книжках писати!» – так ми колись з друзями жартували, але минуло понад 10 років і таки прийшла пора згадати те, чого цього року бракуватиме. Привіт, COVID...
Возвеселімся всі купно нині…
На Галичині коляда – це великий церковний обряд і традиції, це родина і багатий стіл, вишиванки і вертеп. Тут колядували, колядують і будуть колядувати! Святкування Різдва на Галичині настільки особливе, що в кращі часи сюди з’їжджалися люди з інших країн, щоб це побачити, відчути і пережити. Бо навіть найпрогресивніший топ-менеджер чи «нештувір» (так моя бабуся називає атеїстів) на Різдво в цьоці на Галичині від усього серця співає «Возвеселімся всі купно нині…».
Небо і Земля нині торжествують...
Зазвичай моє Різдво має дві складові: одну – традиційну родинну, про яку розповідати немає сенсу, бо у всіх вона схожа – спільна молитва за здоров’я і за сокровенне, радість зустрічі кількох поколінь за одним столом з кутею і пампухами, маленькі сусіди-колядники, які шаріючись і затинаючись підспівують одне одному. А от друга складова дуже виняткова – Різдво в Остапа – така кодова назва на велику львівську домашню забаву, на котру потрапивши хоч раз – пам’ятатимеш усе життя!
Сам Пан у злоті і єго челядочка...
Остап Лозинський – художник. З тих кращих галицьких. Талановитий і харизматичний. Мати його картину (а ще ліпше хатню ікону) в домашній колекції є ознакою хорошого смаку! Його почерк в мистецтві яскравий і самобутній: переосмислюючи традиційний галицький і гуцульський іконопис крізь призму розуміння сучасного мистецтва, філософії і богослов’я він створив свій впізнаваний стиль.
Так було не завжди. У мене вдома висять його картини далеко не сакрального змісту - це оголена натура і мій улюблений «Борщ» (там автор змалював останні секунди життя когута).
Захоплення іконою і трансформація Лозинського-художника в Лозинського-іконописця тривала роками. Бувало після виставок я часом шпетила Остапа, що він мало малює «своє», а все – «бозю». А вийшло, що Лозинський творить згідно з власним сумлінням, не йдучи в комерцію чи слідуючи моді – він слухає Бога, а ми можемо чути Бога в його роботах. Вони не залишають байдужим, бо сам автор – не байдужий.
Пахне кутею...
Лозинський любить готувати страви, – це вже менш відома інформація. Декілька років тому він відкрив в собі талант кулінара:- почав калатати пляцки, пекти хрусти і варити холодці! Перепис його знаменитого паштету увійшов до книги “Галицька кухня”, а біґос, котрий Остап робить із 42(!) інґредієнтів, повірте, надзвичайно смачний!
Здавалося б, не типово митцеві з баняками возитися, але Остап робить те, до чого серце лежить, а лежить воно часом до кисілю, а часом до «п’яної вишні». Буває його нахвалює відома кухарка Пані Стефа – а то неабиякий комплімент! Ми навіть натякали, що Остап може з часом відкривати ресторан, але він заперечив, бо знову ж – то для душі.
Ірод цар за Христом ганявся...
Є річ, яка видає в ньому абсолютного бонвівана і дає йому орден за заслуги перед богемним життям – - Лозинський любить забави! Він і чужих не цурається і сам забави робить: віддає на розтерзання свою розкішну квартиру-музей, щоб ви уявляли 50 кв.м., а спраглих свята близько 150! Із них три четвертини – це знайомі, інші це шоковані супроводжуючі, яким вражень від побаченого-почутого залишається на все життя. Уже понад 10 років поспіль 8 січня людям хочеться прийти саме на вул. Лисенка у Львові й, здається, це достатній аргумент, щоб уявити харизму господаря!
Го-го-го коза...
Кілька день перед тим кожен вибирає, у що буде одягнений: чи це буде стара вишиванка – «борщівка» чи «сокальська», а може цього разу щось модерніше, бо на Паску вже в ній була і «то не випадає». Ще одне велике і вкрай важливе питання: яку страву приготувати, бо хтось приносить шмат шпондера чи полядвички, а хтось перед святами окремо пече ще один пляцок “до Остапа”, бо ж конкурс на ліпший сирник ніхто не відміняв!
Однією з найбільших атракцій того вечора є вертепи. Спеціального запрошення вони не отримують, але ніхто й не мельдується – вертеп просто приходить. Тут і наївно-дитячий з щирою вірою в чудеса, тут і пластуни з злободенними текстами про владу і громаду, тут і виспіване товариство адораторів Уляни Горбачевської, які «водять козу» до третьої надрано. Щороку це актуальні постановки на відомий сюжет, але замість вояка може бути воїн АТО, а жид – торгувати ґаджетами. Вони водночас і лакмусовий папірець змін в суспільстві, і друзки архаїки.
Народився Бог на санях...
Лозинський любить людей. А люди люблять його. За справжність, за неординарність, за власну думку, за колорит, за те що скаже як відріже, за доброту і за правдивість. Він не осуджує, а щиро дивується. Він людина-свято і при тім буває зовсім тихим і самодостатнім.
На коляді в Остапа всі співають. Практично весь час – тобто увесь вечір. І з тим співом не все так просто. Ще піднімаючись сходами, вже чуєш співи і мимохіть і сам починаєш підспівувати. Вже в дверях затягуєш своєї – вітальної колядки – така традиція: всі гості підтримують і спів вже несеться велетенським хором, – і то перший катарсис, який ти отримуєш того вечора. Пізніше десятки людей, десятки вишиванок, історій, сміхів… Ти у вихорі свята майже губишся в натовпі, але весь час є видимим для кожного: знаєш слова? вчуваєшся в ритм? Через спів там викидають сокровенні емоції, діляться любов’ю, надихаються і заряджаються. Ти співучасник великого дійства!
Окрім релігійного підложжя обрядових пісень, коляда – це насамперед люди. Слух і голос має не кожна людина, але тут співає душа! І в цей надінтимний момент, до котрого допустити чужого є дискомфортно, а в Остапа – всі свої – там відбувається ритуал великого одкровення. І це другий, третій, п’ятий катарсис! Може, тому нас туди так тягне. Разом із хвалебними текстами Дитятку Божому ти отримуєш дозу такого внутрішнього умиротворення, у яке занурюєшся медитативно повторюючи “сам пан у злоті і єго челядочка”...
Люди бавилися завжди, проте читаючи історії про забави минувшини, нам уже важко їх достеменно уявити. У випадку «коляди в Остапа» ми отримуємо шанс стати реальною частинкою живої історії і відчувати себе в правильний час у правильному місці. Цього року, ми як покарані діти залишимось вдома, та перевагою буде можливість віднайти ті особисті й відомі переживання уже в самому собі, і хтозна, може на нас чекають особливі відкриття. Колись надходить час щось і змінити. Але ненадовго – до наступної коляди в Остапа!
Дасть Бог дочекати наступного Різдва в здоров'ї і мирі.
Христос ся Раждає!
07.01.2021