Міжнародна онлайн-дискусія «UCU Global: людина у постковідному світі» відбулася на базі Аналітичного центру УКУ. Відомі інтелектуали підсумовували ковідний 2020 рік, ділилися власними спостереженнями щодо здатності людства реагувати на подібні виклики, а також чимось дуже особистим.
Про оцінки, прогнози, страхи та людські слабкості говорили: архиєпископ і митрополит Філадельфійський, президент УКУ Борис Ґудзяк, британський історик Браян Бріваті, експерт з довготермінових стратегій, керівний партнер української компанії pro.mova Євген Глібовицький.
Нині вашій увазі – виклад думок Олени Гусейнової та професора філософії в Дхармарамі Відья Кшетрам та Університеті Христа (Індія) о. Жоза Нандіккара.
“У світі є страшніші недуги, ніж Covid-19”
о. Жоз Нандіккара
Професор філософії в Дхармарамі Відья Кшетрам та Університеті Христа (Індія)
Теперішня криза, в якомусь сенсі, є часом для переосмислення нашого досвіду, і тому я б не сприймав наслідки сovid-19 надто драматично. Це добра нагода, щоб ще раз поставити собі запитання про те “Хто я?” і “Хто ми?”, “Яка мета нашого життя?” – актуальність цих вічних філософських запитань не зникає.
Хочу звернути увагу на питання етики, яке часто залишається в тіні. Ми не можемо ставити людське буття позаду Економіки. Політика у сучасному світі рухається за запитами ринку, що не є доброю обставиною для цілісного розвитку людського суспільства, а доля людського буття перебуває явно не в пріоритеті. Звичайно, що нам потрібна наука для того, щоб перемогти вірус, і, зрештою, ми маємо вакцину проти цієї недуги. Проте, як сказав Папа Франциск, є ще інші віруси, які вражають людину і від яких важко знайти вакцину, – це хвороба нарцисизму та індивідуалізму, вірус байдужості, і ці моральні недуги не може вилікувати звичайна вакцина. Нам потрібна вакцина людської любові та піклування про Іншого. Я залишаюся оптимістом і сподіваюся, що ми вивчимо уроки з нашої ситуації і з усією відповідальністю дамо відповідь на “Крик Землі”. Маємо пам’ятати, що у боротьбі з пандемією ми оперуємо не тільки економічними чи медичними капіталами, дуже важливим у цьому сенсі є примноження нашого емоційного, духовного і сакрального ресурсу, який є не менш важливим для нашої спроможності протистояти глобальним кризам.
Що може зробити людське життя стійкішим? Етика піклування про Іншого може бути відповіддю на це запитання. Цього також вчить Папа Франциск. Нам слід уникати етики корисливості. Принципом суспільного буття має стати кредо “що я можу зробити для тебе?” а не “яка для мене користь з цього?” Ми знаємо про переваги діджиталізації та технологічного прогресу, проте ми також бачимо технологічно розвинену Європу чи Америку, які, тим не менше, катастрофічно страждають від наслідків сovid-19.
Я не знаю, чого нам очікувати у майбутньому, за три-п'ять років, проте я сподіваюся, що ми матимемо більше чітких стратегій для протидії спільним загрозам. Ми бачимо, як зростає бідність і поділи у суспільствах, а демократія стає вразливішою. Думаю, суспільства будуть більше дбати про власну самозабезпеченість як принцип розвитку. Звичайно, що ми потребуємо глобалізації, щоб спільно вирішувати глобальні проблеми, проте ми мусимо пам'ятати і про збереження й локалізацію окремих унікальних культур. Нам потрібна родинна культура, де кожен піклується про кожного. Тому так важливо, як каже Папа Франциск, піклуватися і допомогти нашим іншим, які борються за життя і роблять при цьому надзусилля.
“Проблема Covid-19 не є питанням винайдення вакцини – це в першу чергу проблема вміння оберігати власну людськість та плекати її в умовах небезпеки”
Олена Гусейнова,
письменниця, журналістка, ведуча програм "Культура. live", "Книжкова лавка. ТОП-7", "Епізоди" та "Без письменника"
Початковий період карантину нагадує мені сценарій однієї з книг Стівена Кінга, коли люди опинилися замкнутими у власних будинках без можливості бачити зовнішній світ. Проте завдяки технологіям ми навчилися ходити в музеї, оперу чи просто спілкуватися з друзями шляхом доступу до веб-камери. Через доступність до хороших технологій ми повірили у те, що ми вільні люди, яким доступний будь-який культурний продукт. Проте дуже швидко ми виявили, що ми ходимо в оперу не просто для того, щоб послухати хороший спів, – ми ходимо туди, щоб зустрітися з людьми, щоб бути з кимось, хто розділяє нашу любов до музики. А наш похід в кав’ярню чи ресторан – це не просто бажання втамувати голод, а перш за все прагнення соціалізації. Завдяки віконечку в zoom ми навіть навчилися організовувати вечірки. Проте, як виявилося, цього недостатньо, і зараз ми відчуваємо серйозний дефіцит спілкування. Нас лякає більше не так сам вірус, як дефіцит живого спілкування. Ми готові ризикувати своїм здоров'ям якраз заради присутності іншої людини.
Я працюю у так званих швидких медіа, а також з різного роду культурними продуктами, і маю певні спостереження щодо карантинного періоду. Перше, що я хотіла б засвідчити, – радіо, як виявляється, – це безцінна річ, адже є щось у радіо таке, що робить його дуже живучим навіть в умовах пришвидшеної діджиталізації. Радіо не відбирає у нас діалогічності – спокійно слухаючи щось, ми можемо і спокійно рефлексувати на почуте. Аналізуючи досвід zoom, я хочу сказати про те, чого він не може нам замінити. Розгляньмо це на прикладі таких великих подій, як “Форум видавців” чи “Місяці авторських читань”. На таких заходах найважливішими є навіть не самі виступи учасників, як радше кулуарні розмови після цього, і власне найважливіші процеси для культури відбуваються у цих невидимих перетинах, закритих для більшості очей. У цій неформальній частині проходить дуже тонка частина культурних процесів, після яких зазвичай народжуються нові ідеї та проєкти. Ми можемо замінити будь-який культурний проєкт, проте ми не замінимо живої людини, з якою цей культурний продукт треба пережити і перетворити на досвід.
Зрозуміло, що в умовах пандемії під серйозною загрозою перебувають усі перформативні мистецтва, такі як театр, кіно, опера і т. д. Усі галузі культури зараз переживають схожі виклики, проте, з іншого боку, мають вони схожі можливості для пошуку нових форм.
Текст підготував Андрій Гриниха
14.01.2021