Підсумки 2020 року – естафета молодим музичним критикам та рейтинг музичних подій і персоналій 2020 року від ©Аделіни_Єфіменко
Не зважаючи на велику кількість інтерв’ю з митцями, переглянутих-пережитих вистав, фестивалів, концертів, ніколи не доводилося укладати рейтинги і лічити на кінець року цифри. До рейтинґів взагалі ставлюся скептично. Але у цей тяжкий пандемійний рік активізувалися нові рецептори сприйняття музичних подій і доль митців. Спрацювала консолідуюча сила музичного мистецтва. Усі ми усвідомили свої дефіцити, відкрили несподівані можливості й усе ще не можемо звикнути до карантинних обмежень – потребуємо живого спілкування, живого звуку, живого подиху без масок.
2020 рік, що минає, був переважно диґітальним. Зриви фестивалів у Байройті, Ліоні, Мюнхені частково врівноважив Зальцбурзький фестиваль, який відбувся влітку попри небезпеку вірусу, відсвяткувавши 100-річний ювілей. Онлайн-прем’єри, занурення у сценічно-звукову ілюзію оперних трансляцій, диґітальні конференції, відео-концерти перманентно оживляли реальні зустрічі та цікаві бесіди з митцями. 2020 рік запам’ятається і ювілеями М. Березовського, Л. Бетговена, Б. Лятошинського, М. Равеля, І. Піцетті Е. Вареза, А. Кальдара та багатьох інших майстрів. Подій було чимало, що й мотивувало підбити підсумки і вшанувати музикантів, які зробили цей рік творчим, незважаючи на стресові умови праці, карантинні обмеження, напівпорожні зали, втрати гонорарів і майже щоденні ковід-тести. Переглядаючи різні трансляції бетговенського «Фіделіо», зрозуміла, що саме музиканти є тим «богом з машини»[1], який здатний позбавити людей страху, оковів, а суспільство вилікувати від зла, насильства, ненависті, навіть від хвороби і смерті.
Кожний митець плекає «людську, надто людську» надію на визнання і захоплення публіки. І чекає на оплески, оплески, оплески! Як їх бракувало цього року! Але нові імена, події й артефакти не залишаться у затінках, не стануть побіжно прочитаною сторінкою пандемійного року. Мій перший авторський рейтинґ музичного критика вшановує визначні явища 2020 року, але, як і будь-який рейтинґ, не претендує на всеохопність, а є лише суб’єктивним досвідом пережитого і почутого, а також – важливим підсумком року і подякою митцям за їх творчість.
Перед тим, як перейти до рейтингу, зауважу, що є й інша мета цього тексту – передати естафету молодим музичним критикам – моїм студентам, які стають на самостійний творчий шлях. Намагаюсь підтримати мотивацію невеликої інтелектуальної купки молоді, котра з потужного переліку навчальних дисциплін обирає мало популярний предмет «Музична критика», не зважаючи на крихітну перспективу працевлаштування, неадекватне ставлення до праці музичних критиків серед музикантів, не кажучи вже про визнання і вдячність.
Помічаю, що студенти інтуїтивно осмислюють суть діяльності музичного критика по-новому: не стільки як музикознавці, здатні (принаймні вже стоять на порозі цього вміння) фахово проаналізувати будь-який мистецький артефакт, а також і не як «місток комунікації між публікою та митцем (хто ж погодиться «стати на друге місце після митця»? – дивує така оцінка суті діяльності музичного критика в FB-коментарях, адже ми теж творчі особистості).
Погодьтеся, музична критика – це не тільки фахова оцінка музичного продукту, а інтелектуальна творчість. Написання дисертацій, статей, рецензій, інтерв’ю, навіть коротеньких анонсів є процесом, подібним до композиції симфоній і сонат, опер і інструментальних мініатюр, як і авторських інтерпретацій солістів різного ґатунку. Молоді музичні критики, як і кожний митець, шукають свій неповторний стиль і обирають власний напрям дослідження у багатогранній мистецькій сфері.
Щодо відмінностей критики і журналістики – поставлю риторичне запитання: навіщо писати тексти рецензій на оперні вистави або концерти без фахової музичної освіти? Відповідь очевидна. Такі рецензії теж потрібні. Адже для митця самотужки зробити кар’єру неможливо. Потрібна велика команда: агенція, менеджери, волонтери і, звичайно, піар-журналісти. Проте, з моєї точки зору, позиція піар-журналіста – транслятора ідей творчої особистості, творця сенсацій навколо імені – також потребує спеціальної фахової підготовки.
Для розкрутки музикантів не обійтися без знань музикознавців і музичних критиків. Але позиція музичного критика незалежна, не підпорядкована умовам розкрутки мистецького імені або мистецького продукту.Музичні критики покликані висловлювати незалежну думку, оцінювати майстерність митця, якість сенсаційної події, потреби авдиторії і «злобу дня», досліджувати актуальні артефакти під різними кутами зору, прогнозувати вектори розвитку музичної індустрії, добиватися пріоритету мистецтва у сфері культурного розвитку країни.
Для музикознавців музична критика – лише одна зі сфер науково-дослідницького процесу. Вже не вперше цитую своїм студентам вислів професора Сорбонни Ґустава Лансона, «ми, критики, самі того не усвідомлюючи, займаємося соціологією, а всякий дослідник мистецтва, не підозрює, що займається психологією». У кінцевому результаті музичні критики виявляються «патронами музики і музикантів». Вони інвестують у справу свої знання, дослідження, словом, весь свій інтелектуальний капітал, а також час і гроші (*адже поїхати в іншу країну лише для того, щоб послухати нові інтерпретації музикантів – це не тільки інтелектуальна, а й фінансова інвестиція).
Патронами видатних музикантів були, які відомо, багаті меценати, котрі вкладали гроші в ідеї і мрії митців, у мистецькі проєкти, не ризикуючи, однак, збанкротувати. Чому діяльність музичних критиків не прирівнюється до меценатства – також питання риторичне. Адже очевидно, що музичні критики – не лише фахово підготовані професіонали, а й обізнана, досвідчена і незалежна частина слухацької/глядацької авдиторії, відповідальна як за фахову оцінку подій у своїй галузі, так і на рівні з політиками, соціологами, журналістами інших галузей, – за культурний рівень публіки, і, що очевидно, за свободу слова. Професійний досвід музичного критика набувається і шліфується протягом життя, тому якнайкраще спрацьовує як на ріст кар’єри митця, так і на компетенцію публіки. Недарма проф. Юрій Чекан слушно назвав професійну музичну критику «вишенькою на торті» симфонізму як методу мислення, характерного для європейської музичної культури Нового Часу.
З мого досвіду, молоді музичні критики мотивовано включаються у процес, коли отримують результат «не за горами», а оперативно. Талановиті люди потребують лише поштовху, фахової орієнтації і порад з досвіду професора. Для молоді важливо, щоб їхні перші опубліковані тексти прочитали, колеги-однокурсники послухали і підтримали, читачі звернули увагу. Навіть обговорення поточних текстових коректур на семінарах мотивує «зловити осяяння» і зрозуміти дію ага-ефекту.
Фото: ©Adelina Yefimenko.
Добре слухати один одного, щиро і фахово спілкуватися один з одним молодь поцінувала в цей рік через вимушену зовнішню ізоляцію: дистанція на вулицях, у концертних залах, оперних театрах… Напевно, дихання крізь маски розкріпачує неусвідомлену потребу зберегти, записати, поділитися кожним пережитим моментом, підтримати, підбадьорити мистецтво і митців, що опинилися на грані виживання. Також і в умовах наших щотижневих навчальних вебінарів віртуальна реальність маленьких ZOOM-віконець трансформувалася на жваву комунікацію за круглим столом. Під час інтерактивних зустрічей, бесід, читань, дискусій народилося чимало яскравих текстів молодих музичних критиків, більшість з яких вже опублікована і привернула увагу читачів.
Згадую пророчі слова літературознавиці Маріанни Кіяновської (цьогорічної лавреатки Шевченківської премії за книжку поезій «Бабин Яр. Голосами»): «нашій культурі найбільше бракує ключової інституції – співрозмовника»[2]. Музичній культурі в Україні, напевно, бракує Асоціації музичних критиків як професійного співрозмовника з читачами, що цікавляться мистецтвом. У багатьох європейських країнах саме такі Асоціації визначають і вшановують достойних артистів. Не поодинокі критики, навіть якщо вони авторитеті, мають укладати фахові рейтинґи кращих мистецьких подій і митців, а потужна кількість фахових авторів музично-критичних видань. Чи не настав час задуматися всім, в тому числі і Міністерству культури і інформаційної політики, що європейській державі Україні потрібні не лише глянцеві, а й фахові музичні і оперні журнали? Чи до кінця зрозуміла державі і державним діячам роль фахових медійних засобів, зокрема музичних і оперних журналів у справі культурної дипломатії і промоції української культури у світі?
Підбиваючи підсумки року, віриться, що у недалекому майбутньому з’явиться багато спеціалізованих журналів. Адже потреба є, спеціалісти також, процес почав стрімко розвиватися, запрацювала невелика, але надзвичайно активна команда онлайн-журналу The Claquers. Талановиті випускники Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського оперативно інформують про події, персоналії, стан музичного мистецтва, дискутують з митцями, записують підкасти, публікують безцінні, не побоюся цього слова, епохальні бесіди зі сучасними митцями.
Саме тому розпочну свій рейтинґ не зовсім традиційно і відзначу насамперед музичних критиків.
І. МЕДІА-прорив 2020 року / MEDIA-Aufbruch des Jahres 2020
1. *Україна / *die Ukraine
The Claquers. Інтернет-платформа https://theclaquers.com/ молодих українських музичних критиків (Стас Невмержицький, Олександр Островський, Ліза Сіренко, Дзвенислава Саф'ян) оперативно інформує і, як вони самі формулюють, «провокує критичний погляд на класичну музику в Україні й не лише». Молоді музичні критики стрімко увірвалися в інформаційний простір України *і не лише…(тексти публікуються двомовно – українська, англійська), втягнувши у зону тотальної комунікації видатних музикантів, музикознавців, композиторів – Валентина Сільвестрова, Леоніда Грабовського, Ніну Герасимову-Персидську, Віктора Москаленка, Олександра Щетинського, Аллу Загайкевич, Миколу Ковалінаса, Золтана Алмаші, Андрія Мерхеля, Романа Григоріва, Іллю Разумейка та інших. Музикознавці дискутують, рецензують, анонсують, обговорюють мистецькі проблеми, котрі цікавлять і турбують усіх музикантів *і не лише…:
Фото : © The Claquers.
2. *Німеччина / *Deutschland
IOCO Kultur im Netz – німецькомовний Інтернет-портал www.ioco.de – для класики, опери і балету тощо, з яким співпрацює понад 30 кореспондентів з Німеччини, Австрії, Швейцарії від Гамбурґа до Граца, від Аахена до Берліна і Мюнхена. Завдяки спільноті професійних музичних критиків та гобі-критиків (Facebook-Community перевищує 2600 членів), IOCO охоплює не лише столичні, а й регіональні культурно-мистецькі події з фокусом на музичний театр, фестивалі (Байройтський, Зальцбурзький, Арена ді Верона, тощо). Поряд з анонсами, рецензіями, інтерв’ю, публікуються відгуки на CD, DVD та нові друковані видання. IOCO (з лат. – я граю – юридично захищена назва інтернет-порталу www.ioco.de) протягом 2020 року надихала і підбадьорювала сценічну культуру, вірна логосу IOCO як медіапростору вільної незаангажованої музично-критичної діяльності.
Фото : ©IOCO. Kultur im Netz.
Далі буде.
[1] Міжнародна наукова конференція «Ювілейні і пам’ятні дати 2020 року», Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. Київ, 27–28 листопада 2020 року. Тема доповіді: Партиципальність публіки в нових версіях «Фіделіо» Л. Бетговена: на прикладах вистав Тобіаса Кратцера і Грема Віка».
[2] Маріанна Кіяновська: «Нашій культурі найбільше бракує ключової інституції — співрозмовника»- Інтерв’ю Ірини Троскот на ЛітÁкцент від 01.06.2020. URL
25.12.2020