Франків трактат «Із секретів поетичної творчости» відразу після першодруку в «Літературно-Науковому Вістнику» (1898. Т. 1. Кн. 1–3; 1899. Т. 6. Кн. 4–6) зажив великої популярности, став часто читаним, цитованим і досліджуваним, а проте на його наукові джерела вчені мало звертали увагу – очевидно, через їх фактичну або мовну (надруковані по-німецьки) недоступність. Хоча ще Микола Міхновський, назвавши перше подання «Із секретів поетичної творчости» (книжки перша – третя щойно заснованого тоді «Літературно-Наукового Вістника» за 1898 р.) «гарною і серіозною статтею», не без іронії побіжно зауважив, що «від тої части, що поміщена у ІІ-й книжці “Вістника”, гарнійша о много стаття І. Садґера “Die Seelentiefen” в ч. 135 віденьского тижневика “Die Zeit”»¹, чим мав би викликати зацікавлення нею. Міхновський мав на оці статтю австрійського лікаря і психоаналітика Ізидора Задґера (Sadger) про його співвітчизника, поета й драматурга Франца Ґрільпарцера «Seelentiefen» («Глибини душі»), надруковану в тижневику «Die Zeit» 1897 р. (№ 135. 1.V). На ній, зокрема, побудована Франкова студія [згідно з покликом: т. 31, с. 64], точніше, опублікований у другій (лютневій) книжці «Літературно-Наукового Вістника» (далі в покликах – ЛНВ) за 1898 р. підрозділ «1. Роль сьвідомости в поетичній творчости» (з розділу «ІІ. Психольоґічні основи»).
Наскільки відомо, досі ще ніхто текстуально не порівнював Франків трактат з опрацьованою у ньому лектурою – своєрідними науковими передтекстами, крім Романа Мниха, який зробив це частково, зіставивши перекладені у трактаті фрагменти зі статті І. Задґера з її оригіналом². При цьому виявилося, що з ідеями Макса Дессуара (Dessoir) Франко був обізнаний не безпосередньо з його праці «Das Doppel-Ich» («Подвійне Я», 1890), а з викладу цих ідей у статті Задґера. «Цікавий факт» [т. 31, с. 61–62], що його навів Моріц Бенедикт (Benedikt), Франко також подав за статтею Задґера³.
Порівнявши текст «Seelentiefen» із перекладеними з нього шматками у Франковому трактаті (за передруком у «Зібранні творів» у 50 томах), Р. Мних дійшов висновку, що ці «пасажі» були «дуже добрими конспектами» Задґерової статті⁴. За спостереженням Р. Мниха, проілюстрованим порівнянням відповідних уривків, «саме з цієї розвідки І. Франко дослівно переклав цілі пасажі і вмонтував у свій текст <…>»⁵, зокрема запозичив у Задґера «весь матеріал» про Ґрільпарцера, лише раз згадавши «ім’я І. Задґера, але без жодних коментарів»⁶. Франко покли́кався на статтю Задґера після свого, як виходить зі спостережень Р. Мниха, конспективного викладу Задґерових спостережень над психічним процесом у «нижній» і «верхній свідомості» Ґрільпарцера під час створення трагедії «Die Ahnfrau» («Прабабка») [т. 31, с. 64]⁷.
До цих спостережень, зроблених на основі передруку студії «Із секретів поетичної творчости» в «Зібранні творів» [т. 31, с. 45–119], варто зауважити, що впорядкування її у цьому виданні місцями некоректне, через що вводить в оману читачів і дослідників, особливо у сприйнятті уривків, наведених Франком зі статті Задґера.
Йдеться про доцільність оформлення цих фрагментів (переважно абзаців) як цитат (у лапках). У першодруку підрозділу «1. Роль сьвідомости в поетичній творчости» цитування починається з наведеної оповіді Макса Дессуара начебто за виданою торік студією «Das Doppel-Ich»⁸, хоча насправді Франко цитував її за статтею Задґера⁹. Абзац «До мене прийшов приятель – оповідає Дессуар <…>» (ЛНВ, с. 80) відкривається лапками. У кінці абзацу їх не закрито (ЛНВ, с. 81), а наступний цілий абзац «Ще характернійші <…> несьвідоме я» подано в лапках (Там само), а це означає, за тодішньою практикою лапкування цитат, що обидва абзаци є цитатою (якщо цитату продовжено в наступному абзаці, то лапок у кінці попереднього не ставили). У «Зібранні творів» так само на початку абзацу «До мене прийшов приятель <…>» лапки відкрито й у кінці абзацу не закрито, наступний абзац «Ще характерніші <…>» також починається з лапок, але в кінці його взято чомусь у лапки займенник «я» («несвідоме “я”» [т. 31, с. 60–61]), після чого лапки не закрито, – таким чином, не зрозуміло, де закінчується цитата (якщо вже хотіли виокремити цей займенник, то краще було його набрати курсивом, а не подавати в лапках, перенасиченість якими ускладнює сприйняття тексту).
Далі в першодруку абзац «Отсю подвійну сьвідомість називає Дессуар <…>» надруковано без лапок (ЛНВ, с. 81–82), так само й у «Зібранні творів» [т. 31, с. 61]. Абзац становить текст Задґера, перекладений не дослівно¹⁰.
Потім у першодруку відкрито лапки перед абзацом: «Та буває й так <…>» (ЛНВ, с. 82), який усередині містить цитату, що її подав у лапках Задґер із праці Моріца Бенедикта¹¹. У Франка закриті лапки, що стосуються цитати з Бенедикта, чомусь перенесено вперед на одне речення (ЛНВ, с. 82), яке належить уже Задґерові (хоча й містить перефразовану думку Бенедикта¹²; можливо, саме тому Франко, звіривши це місце у Задґеровій статті з цитованою публікацією Бенедикта й побачивши, що цитований текст, хоча й не дослівно, продовжується, переніс закриття лапок). У кінці цього абзацу Франкової розвідки лапок не закрито (ЛНВ, с. 82). Мабуть, тому в «Зібранні творів» лапки перед початком абзацу знято [т. 31, с. 61].
У першодруку наступний абзац «Сказавши по правді <…>» також починається з лапок (ЛНВ, с. 82), але в кінці абзацу їх знову не закрито (ЛНВ, с. 83), й у «Зібранні творів» знову знято лапки перед початком абзацу [т. 31, с. 62]. Абзац «Та є люде <…>» в першодруку починається без лапок (ЛНВ, с. 83), хоча спершу становить уривчасте переповідання-конспектування тексту Задґера¹³, а закінчується цитатою в лапках (ЛНВ, с. 83–84). Отже, попередній абзац, що завершується словами «набутком єго душі» (ЛНВ, с. 83), мав закінчуватися лапками, як, наприклад, цитовані два абзаци на с. 80–81. У першодруку ще один абзац починається з лапок: «Ми можемо тут докладно <…>», – і закінчується покликом на статтю Задґера, хоча лапок перед покликом не закрито (ЛНВ, с. 84). У «Зібранні творів» цей абзац подано без лапок на початку й перед покликом [т. 31, с. 63–64].
Текстологічна проблема (на перший погляд, дрібна, але насправді аж ніяк не дріб’язкова) сучасного підготування цього підрозділу Франкового трактату до републікації ускладнюється тим, що в абзацах, які починаються лапками, є ще лапки в лапках. До того ж у першодруку закриті лапки подекуди пропущено не лише з огляду на тодішню культуру оформлення цитат (якщо цитата становила два і більше абзаців, то лапки ставили на початку першого і кожного наступного цитованого абзацу, а закривали в кінці останнього цитованого), а й, правдоподібно, через авторський або коректорський недогляд. Імовірно, не мавши змоги звірити Франків текст зі статтею Задґера в «Die Zeit», упорядники 31-го тому «Зібрання творів» не ризикнули доставити (закрити) лапки там, де їх бракувало, а тому зняли відкриті лапки. Унаслідок цього стало незрозуміло, де авторський текст, а де цитати (доволі розлогі) зі статті Задґера.
Правду сказавши, Франко мав би чіткіше означити свої цитати й реферовані місця зі статті Задґера (бодай на самому початку суцільних розлогих запозичень, які охоплюють с. 80–84 [т. 31, с. 60–64], зазначити їх джерело), бо при звичайному читанні трактату (в першодруку) достеменно ідентифікувати їх неможливо. Щойно провівши текстологічну роботу, власне, порівнявши їх з відповідними місцями Задґерової статті, можна зрозуміти, що маємо справу переважно з цитуванням. Це, звичайно, аж ніяк не плагіат, а радше наслідки тогочасного нечіткого підходу до цитування, його оформлення, а то й просто авторської або й коректорської неуважности.
Коректна републікація підрозділу «1. Роль сьвідомости в поетичній творчости» має полягати в ретельній звірці відповідних уривків зі статтею Задґера і розставленні лапок на місці цитат (за сучасними правилами їх оформлення). Без цього цитати скидаються на конспективні нотатки (хоча такі також є). Проте лапки треба ставити лише в тих місцях, що їх Франко справді оформив (або старався оформити) як цитати. Фрагмент «<…> велика сила спостережень <…> становлять психічну особу» (ЛНВ, с. 80), [т. 31, с. 60], запозичений зі статті Задґера¹⁴, подано без лапок, тож так він і має бути републікований. Початок абзацу «Та є люде <…>» (ЛНВ, с. 83) Франко також не оформив як цитування, тому з текстологічного погляду некоректно залапковувати ці перші п’ять речень, хоча в коментарях варто в обох випадках навести відповідні уривки зі статті Задґера.
_______________________________
¹ [Міхновський М.] Лїтературні замітки / Лївобічний // Буковина. 1898. № 29. 8/20.ІІІ. С. 3. Републікація: Міхновський Микола. Літературні замітки // ZBRUČ. URL. Розміщено: 18.06.2020. Про те, що автор цієї рецензії – М. Міхновський, див.: Нахлік Є., Салій О. Хто криється під псевдонімом Лівобічний? / Євген Нахлік та Олександра Салій // ZBRUČ. URL. Розміщено: 17.06.2020.
² Mnich R. Іван Франко і єврейство / Roman Mnich. Siedlce, 2018. S. 91–99.
³ Там само. S. 97–98.
⁴ Там само. S. 33.
⁵ Там само. S. 92.
⁶ Там само. S. 98.
⁷ Див. також передрук статті Задґера: Sadger Isidor. Seelentiefen // Mnich R. Іван Франко і єврейство. S. 512–519.
⁸ Лїтературно-Науковий Вістник [далі – ЛНВ]. 1898. Т. 1. Кн. 2. С. 80 [пор. т. 31, с. 59–60].
⁹ Пор. уривки: Mnich R. Іван Франко і єврейство. S. 93–94.
¹⁰ Пор. обидва уривки, надруковані поряд: Там само. S. 95–96.
¹¹ Sadger Isidor. Seelentiefen. S. 514.
¹² Див.: Ueber Katalepsie und Mesmerismus. Von Prof. Dr. Moriz Benedikt in Wien // Wiener Klinik: Vorträge. Vienna, 1880. Jg. 6. H. 3/4. S. 80. На це звернув мою увагу Орест Друль.
¹³ Пор.: Sadger Isidor. Seelentiefen. S. 515–516.
¹⁴ Пор. уривки: Mnich R. Іван Франко і єврейство. S. 92–93.
09.12.2020