Допоки ще не відбулася інавгурація новообраної президентки Маї Санду, прихильники старого проросійського президента Ігоря Додона намагаються протягти якомога більше шкідливих для країни, але корисних для Кремля законів.
15 листопада у другому турі президентських виборів у Республіці Молдова прозахідна політикиня, випускниця Гарварду, колишня керівниця уряду країни Мая Санду переконливо перемогла чинного президента, відверто прокремлівського політика Ігоря Додона. Перемога не далася їй легко. Варто нагадати, що це вже другий двобій Санду й Додона за президентське крісло. Попередній відбувся 2016 року під час перших загальнонародних виборів глави молдовської держави. Тоді виграв Додон, випередивши у другому турі свою конкурентку на чотири відсотки.
Цьогоріч Санду успішно взяла реванш, набравши в другому турі 57,72 відсотка голосів, у той час як за Додона проголосувало лише 42,28 % виборців, котрі прийшли на дільниці.
У проміжку між виборами Санду й Додонові навіть довелося налагодити певну співпрацю, коли в червні минулого року демократичний проєвропейський блок ACUM створив коаліцію з політичною силою Додона – Партією соціалістів Республіки Молдова, яка головним чином орієнтувалася на Москву. Метою коаліції була боротьба з корупцією у владі, а передовсім – позбавлення впливів і повноважень найбагатшого молдованина Влада Плахотнюка, котрий очолював Демократичну партію.
Але не треба було ходити до ворожки, аби зрозуміти, що довго така збоченська коаліція не проіснує. Вже в листопаді 2019 року сварки проєвропейських і проросійських депутатів досягли свого апогею. Маї Санду було висловлено вотум недовіри. ACUM вийшов з урядової коаліції, а посаду прем’єра обійняв радник президента Додона – Йон Кіку.
Але от Санду, як вже було сказано, переконливо перемогла на президентських виборах. І хоча формально глава держави в парламентсько-президентській республіці має обмежені впливи на політику, та все ж на пострадянському просторі цей принцип діє з масою винятків. Нова президентка, як би там не було, має всі шанси переформатувати парламентську коаліцію під себе, благо, міжфракційні рокірування в молдовському парламенті – річ до нудоти звична. Окрім того, у Санду є маса підстав розпустити цей парламент і оголосити дострокові вибори.
Невдовзі після оголошення результатів президентських виборів авторитетне американське видання Foreign Policy опублікувало статтю з промовистою назвою «Результати виборів в Молдові – це удар по домінуючій ролі Росії в реґіоні» (Moldova’s Election Result Is a Blow to Russia’s Regional Dominance). У матеріалі, зокрема, стверджується: «Його (Володимира Путіна, – ред.) найближче оточення, очевидно, було переконане, що Ігор Додон – своя людина в маленькій, але стратегічно важливій Молдові – здобуде перемогу на президентських виборах після всієї фінансової та адміністративної підтримки, яку він отримав в ході кампанії. Москва, ймовірно, розраховувала на повторення президентських виборів 2016 року, коли Росія, як вважають, допомогла Додону здобути перемогу. Однак, викликавши розкол в суспільстві, прокремлівський Додон програв Маї Санду, пристрасній прихильниці реформ, котра орієнтується на Захід і прагне прискорити інтеграцію своєї країни до Європейської Унії. Путін привітав її, але, цілком ймовірно, приголомшений її успіхом, який, як видається, відображає важливі зрушення в суспільних настроях».
Також варто згадати той факт, що велика частина молдован голосувала на закордонних дільницях в країнах Євроунії (головним чином, звісно, у Румунії). Вони навчилися цінувати Захід за ті блага, які він уособлює, зокрема, гідну освіту, гідну оплату праці, чесні вибори і нетерпимість до корупції. Не забувають вони, що Захід захищає країну від негативного впливу Росії, зокрема й від прямої російської агресії. Хоча, як це не прикро визнавати, молдовани, котрі відчувають симпатії до Росії, досі залишаються суттєвою електоральною силою, яку Кремль може мобілізувати в разі потреби.
Не даремно Ігор Додон, щойно він програв вибори, вилетів до Москви (був викликаний?), щоб отримати догану за змарновані російські кошти, а головне, щоб отримати настанову, як йому і його все ще потужній політичній силі діяти далі, аби максимально нейтралізувати наслідки поразки.
Тим часом переможниця Мая Санду розповіла Молдові й світу, які ж зміни в політиці держави має намір впроваджувати. Передовсім вона має намір посили напрям боротьби з корупцією, яка все ще залишається головною проблемою країни. «Це одне з головних завдань – припинити корупцію, збудувати сильну державу з функціональними інститутами, які захищатимуть людей, які забезпечать верховенство закону», – зазначила Санду в інтерв’ю для телекомпанії Euronews.
Також новообрана президентка прагне відновити добросусідські стосунки з Україною та Румунією, зіпсуті за часів президентства Додона. І, безумовно, першочерговим своїм завданням Санду бачить просування країни шляхом європейської інтеграції. Адже цей напрям також постраждав від Додонового саботажу.
А ще Санду налаштована нарешті реально зайнятися вирішенням придністровської проблеми. Й почати цю справу вона хоче з виведення російських так званих миротворців. «Миротворчі сили перебувають у Молдові відповідно до угоди від 21 липня 1992 року. Наразі не існує загрози відновлення збройного конфлікту. Й ми виступаємо за перетворення цієї миротворчої операції на цивільну міжнародну місію під мандатом ОБСЄ. Це не нова позиція, це офіційна позиція Молдови, яку неодноразово було озвучено впродовж років», – заявила Санду на першій пресконференції як обрана президентка.
Зрозуміло, що в російському політикумі ця заява викликала шквал протестів. Депутати Державної думи і сенатори в Радій Федерації зразу ж виступили з контрзаявами, де запевнили, що Росія ніколи цього не допустить. «Ми на це не підемо. Створити ще одну гарячу точку, де будуть страждати люди з російським паспортом, напевно, ніхто не дозволить», – заявив голова комітету Ради Федерації з оборони та безпеки Франц Клінцевич.
Ми вже казали про те, що Додон встиг після виборів злітати до Москви й, очевидно, отримати там відповідні інструкції. Це вже стало зрозумілим, коли парламент республіки, який Додон ще здатен контролювати, розпочав спробу проросійського реваншу. Але перед описом самого реваншу варто сказати кілька слів про ситуацію в парламенті. А вона залишається доволі непевною після виборів два роки тому, нездатності депутатів тривалий час створити коаліцію більшості. Потім розвал тієї хисткої коаліції, яку такими неймовірними зусиллями вдалося створити.
Фракція чинного президента Додона, тобто фракція соціалістів, хоч сформувала уряд країни, але все ж залишається фракцією меншості. Так, їй вдалося збити ситуативну більшість, у якій Партію соціалістів підтримали деякі депутати з Демократичної партії вже згаданого олігарха-втікача Плахотнюка. Попри те, що демократи називають себе твердими проєвропейцями. Тобто у парламенті склалася макабрична ситуація, коли проросійська меншість керує країною за допомогою номінально проєвропейських, але реально прокорупційних депутатів.
Третього грудня ця дивна більшість фактично вчинила конституційну змову, понаприймавши купу сумнівних законів. Вони вивели з-під контролю президента Службу інформації і безпеки, визначили статус російської мови як мови міжнаціонального спілкування, повернули в етер російські новинні та аналітичні програми, ухвалили закон про дублювання інструкцій до ліків російською мовою, скасували виділення земельної ділянки під будівництво амбасади США тощо.
Причому все це було зроблено максимальними темпами, нашвидкуруч, з порушенням регламенту, без подання і детального обговорення документів, на тлі масових протестів на вулиці, блокування трибуни в парламенті опозицією і бійок між депутатами, які періодично спалахували.
Очевидно, соратники Додона розуміли, що їм не довго залишилося правити. Президентська інавґурація Маї Санду запланована на 24 грудня, якраз напередодні Різдва. Не виключено, що саме на це свято новообрана президентка приготувала для депутатів подаруночок – розпуск парламенту. А підстав для цього, як вже було сказано, більше ніж достатньо.
