Арешт українського олігарха Дмитра Фірташа у Відні (12 березня) породив багато різних історій і трактувань. І не дивно, людей такого статусу й таких можливостей заарештовують дуже рідко. Хоча причин для їх арешту завжди вистачає, але має бути якась остання крапля, щоб він відбувся. Офіційно Фірташа заарештовано за запитом ФБР, який звинувачує його в хабарництві та формуванні злочинного угруповання — без повідомлення пресі жодних подробиць. Але, зважаючи на роль фактичного керівника «групи газовиків» в українській владі часів Януковича, не дивно, що у затриманні Дмитра Фірташа шукають політичний підтекст. А шукати таки є серед чого.
Фактор Семена Могилевича
Про те, що один з найвідоміших російських мафіозі Семен Могилевич фактично дав старт Фірташу як газовому монополісту в Україні, не говорив лише лінивий. Зрештою, якщо вірити журналістам-рослідувачам, знайомство бізнесмена-початківця з Тернопільщини з людиною, яка курувала бартерні поставки газу не лише в колишньому СРСР, а й на більшій частині колишнього соціалістичного блоку, визнавав і сам Дмитро Фірташ. 28 квітня 2006 він заявив в інтерв'ю Financial Times, що «зустрічався з Могилевичем всього кілька разів, однак ніколи не був його партнером і не мав з ним ніяких справ». Та ховатися не було сенсу, бо інтереси Фірташа і Могилевича перетиналися дуже тісно і в Eural Trans Gas, і в спадкоємиці цієї комапанії-монополіста у постачанні туркменського газу в Україну «РосУкрЕнерго», не кажучи вже про різні менш відомі компанії.
Оскільки офіційна інформація щодо затримання Фірташа зазначає, що його арештовано по справі 2006 року, то взаємозв'язок його справи зі справою Могилевича стає ще наочнішим: у 2006 році Міністерство юстиції США і ФБР у пошуках матеріалів на «Севу Київського» дуже зацікавились Rosukrenergo и Highrock Holdings, яка нібито й володіла цим транзитером газу. Саме ці розшуки і спричинили намагання Дмитра Фірташа відбілити свою репутацію через інтерв'ю впливовим виданням. Тож було б дуже логічно припустити, що арешт олігарха — продовження боротьби ФБР з угрупованням Могилевича.
Та чому ж тоді так довго зволікали?
Фактор Путіна
У 2000 році тодішній голова СБУ Леонід Деркач та його син Андрій намагалися позиціонувати себе як головні контактери в команді Леоніда Кучми з російським президентом Володимиром Путіним. Той тільки прийшов у владу й завзято переформатовував газовий ринок під себе. І, за свідченнями тих-таки Деркачів, дуже активно користувався послугами Могилевича. Саме через співпрацю цих двох по-різному впливових людей не лише створено і зміцнено схеми Eural Trans Gas та РосУкрЕнерго, а й фактично, за сприяння тодішньої української влади, знищено угруповання Лазаренка, який, змушений тікати з України, був заарештований і засуджений у США.
Щоправда, вже через 8 років Путін сприяв арешту в Москві того ж таки Семена Могилевича, ймовірно, намагаючись позбутися одного зі свідків його не надто чистих оборудок та зв'язків. США вимагали видачі арештованого, але той був випущений судом і досі переховується від міжнародного правосуддя. Треба розуміти, що саме бажання закрити Могилевичу рота було і фактором його арешту (хоча йому інкримінували ухиляння від сплати податків), і фактором його звільнення. Дуже багато «Дон Сименон» знає про російського вседержителя. Чималою частиною тих знань володіє і його креатура Дмитро Фірташ. Тому в його затриманні можна розгледіти й тиск на Путіна. Наскільки це відповідає правді і наскільки це дієво — покажуть час та розслідування. А що керівник «групи газовиків» має що розповісти — безсумнівно. Бо саме ця група, як і Деркачі на початку 2000-х, боролася за звання головних представників інтересу Росії (тобто Путіна) в Україні.
Фактор Криму
Дмитро Фірташ має величезні інтереси в Криму. Від 2004 року він став головним акціонером «Кримського содового заводу» (Красноперекопськ) і «Кримського ТИТАНУ» (Армянськ). Він володіє десятками гектарів кримської землі. Його інтерес до Криму активно посилювався. За часів правління Януковича Фірташ спочатку проспонсорував на місцевих виборах у 2010 рр. «Острів Крим» на чолі з Інною Богословською, а за певною інформацією — ще й «Руское єдінство» Сєргєя Аксьонова (хоч той це навідріз відкидає).
Згодом проводить у народні депутати у 2012 році як висуванців від ПР Юлію Льовочкіну (сестра екс-голови АП і довголітнього партнера Фірташа Сергія Льовочкіна) та Олександра Нечаєва (гендиректора фірташівського «Кримського Титану»).
Також у Криму «група газовиків» контролює «Чорноморнафтогаз», який самопроголошене керівництво Криму вже хоче націоналізувати. Маючи такі впливи, Дмитро Фірташ міг легко протидіяти або сприяти сепаратизму та експансії. Якщо вважати, що він таки був одним з ключових «смотрящіх» від Росії, тобто Путіна в українській політиці, на що вказують два раніше названі фактори, то це вже виглядає не припущенням, а реальною можливістю.
Тож, ймовірно, арешт Дмитра Фірташа має і кримський присмак, хоча він менш реальний, ніж попередні два. Бо навіть якщо Фірташ і підтримував Аксьонова та його сепаратистські рухи, то радше як данину Путіну, який був основним замовником та спонсором аксьоновців до і після експансії в Крим. Хоча Фірташ мав всі можливості не допустити ескалації. Але не зробив цього. Утім може пролити світло на певні темні сторінки біографій Сергія Аксьонова та інших сепаратистів та подальші плани Росії на півострові.
Чи є в арешті Фірташа політична складова? Так, однозначно. На це вказує і час арешту, і реакція на нього сторін (Путін терміново скликав РНБО, обмовився про друзів в Україні та США, Міллер суттєво пом'яrшив риторику щодо боргу України за газ та перекриття газового крану). Чи є вона ключовою? Найпевніше ні, бо схеми Могилевича, тобто боротьба з ними, для США є питанням честі: Сева дурив не лише пострадянський простір, а й махлював на святая-святих — американській торговій біржі. А Фірташ у групі Могилевича був явно не останньою людиною. Тож його свідчення можуть сколихнути дуже серйозний навколополітичний пласт і зачепити дуже високі прошарки російської політичної та бізнесової еліти. А його мовчання дорого коштує. Можливо, навіть цілий півострів…
16.03.2014