Далеко відомий за межами Львова міський голова Андрій Садовий зібрався на вибори до Києва. Ну, не те щоб сам зібрався, але свою партію «Самопоміч», створену наприкінці 2012 року на базі громадської ініціативи з ідентичною назвою, повести таки вирішив. Неординарний, але завжди прагматичний Садовий чітко розуміє, що після Євромайдану традиційно запотребована ніша «політичної сили нового зразка», «альтернативи старим партійним брендам» — широка як ніколи. І так само швидко може закритися.
Під час передвиборчої кампанії у Львові Андрій Садовий разом зі своєю знімальною групою лазив по затоплених підвалах та аварійних дахах житлових будинків. Хто це тепер робитиме в Києві? (Знимка Олександа Ковальчука)
Парламентські вибори ще не на часі, і попри бравурні заяви деяких політиків, парламент не квапиться їх призначати, а за новою старою Конституцією права Президента у цьому плані не такі вже й широкі. Садовому ж (яко прагматику) треба постійно тримати власну партію в тонусі, а суспільству доводити, що саме «Самопоміч» і є та сама нова сила, яка потіснить на політичному Олімпі України приобридлі вже бренди. Але виникає кілька питань. Чому саме Київ і кому це вигідно?
Почнімо з першого. Завдяки продуманому позиціонуванню себе як переконаного прихильника Євромайдану та активного захисника прав людини (включно з допомогою постраждалим під час сутичок на Майдані) Андрій Садовий не лише посилив власну впізнаваність, а й здобув прихильність як сучасний і відкритий міський голова. На тлі гауляйтера Попова, який був одним з фіґурантів справи про побиття студентів 30 листопада, і навіть на тлі тепер вже віце-прем'єр міністра, а тоді міського голови Вінниці Володимира Гройсмана, який з чималим запізненням відкрито включився у підтримку Майдану, — це було нескладно зробити. Враховуючи, зокрема, що Львів — не Вінниця. Тож Садовий не лише заохотив максимально позитивно висвітлювати події на Майдані весь власний медіахолдинґ (канал 24, радіо «Люкс», радіо 24 та сайт zaxid.net), а й сам активно коментував те, що відбувалося.
Кияни, а вони становили понад 50 % активістів на Майдані, не могли не помітити цього. Помітити й оцінити. Тож і не дивно, що після Майдану Садового сватали і в Уряд, і навіть кандидатом у Президенти. Місця в уряді Андрію Івановичу чи то не запропонували, чи то він як прагматик відмовився від урядування з ґарантією на два місяці, а від президенства порадили відмовитися. Бо він таки міг відкусити ласий шматок електорального поля від будь-якого з тепер провладних кандидатів. Але ж не пропадати ресурсу! І Садовий 31 березня 2014 року заявив, що його партія йтиме на вибори. Ідея обдумувалася завчасу. Задовго перед тим Андрій Іванович повідомив «Z», що має великі загальноукраїнські плани на партію, яка, мовляв, будована на «великій ідеологічній базі». «Зараз для мене мова не про президенські вибори. Я маю великі плани щодо партії "Самопоміч". Це ж величезна ідеологія — не просто так. Йдеться про громадянську самоорганізацію», — сказав нам Садовий тоді, коли розмови про його ймовірне висування кандидатом у президенти були на самому піку. Тепер маємо розгорнутішу заяву — офіційну:
«Маю велике бажання робити свій внесок в те, аби українська столиця почала свій рух в напрямку сучасних, динамічних та комфортних європейських столиць. Хочу приїжджати до Києва та гордитись цим містом принаймні не менше, ніж своїм рідним Львовом. В містах сьогодні формується сила України. Київ, без сумніву, має бути одним з прикладів успішної, сильної громади. Відтак роблю перший крок для цього. Сподіваюсь, він принесе користь киянам. Партія «Самопоміч», яку я очолюю, буде брати участь у виборах до Київради. Список людей, яких «Самопоміч» пропонуватиме на виборах, ми хочемо сформувати спільно з киянами. Відтак план наступний:
1. Прошу подавати пропозиції для списку на сайт www.partia-samopomich.org. Ще краще, якщо ви присвятите 15 хвилин часу, аби обговорити такі кандидатури в своїх колективах (на роботі, серед друзів, колеґ і т.д.). Прошу подавати людей, які завдяки своїм моральним якостям та досвіду можуть бути достойними кандидатами. Це дуже важливий етап, адже він вимагає від вас відповідальності за надані пропозиції.
2. Я буду переконувати людей, яких найчастіше пропонуватимуть, йти на вибори. Серед тих, хто погодиться, проведемо рейтинґове голосування для визначення місць у списку.
3. Особисто також запропоную для обговорення кількох авторитетних, на мою думку, людей.
4. Серед учасників списку проведемо програмну сесію, на якій виробимо План дій для Києва, з яким «Самопоміч» піде на вибори».
Із цієї заяви та розмов з представниками «Самопомочі» в Києві (а серед них, що не дивно, переважають кияни львівського походження чи навіть просто львів'яни) чітко зрозуміло, що Садовий йде на Київ за олімпійським принципом — взяти участь. Амбітність «самопомічників» обмежується максимальною медійною й достатньою івентприсутністю за мінімального вкладення людських та організаційних ресурсів. Вони сподіваються провести кілька депутатів, насамперед по округах, на список плекаючи меншу надію. Повноцінний штаб не розгортається, більшість проектів будуть робитися за участю львівських варягів як головних організаторів. Особи варягів широко відомі у вузьких колах на Львівщині: Олег Лаврик (не вирізнявся надмірним професіоналізмом у справі розбудови партійних структур, однак, очевидно, має довіру лідера) та Роман Кізима (в команді Садового креатура Лаврика, на виборах 2010 року виявив себе як ефективний менеджер, однак до складу львівської міської ради так і не потрапив: РХП, яку просував Садовий, провела у раду лише трьох депутатів зі списку, а Кізима був за номером набагато далі). Тепер ці панове, власне, і формуватимуть київський офіс «Самопомочі», кількість працівників якого плановано не перевищуватиме 10–15 осіб. Більше працюватиме телевізор (24 канал в поміч) та радіо (тут, окрім 24, є ще «Люкс»). На принципах медійної самопомочі (без лапок).
Хлопці Садового, відряджені у столицю: Олег Лаврик та Роман Кізима
Дуже ймовірно, що Садовий заручиться підтримкою деяких авторитетних киян, які випали з обойм великих партій, а таких не бракує — той-таки екс-соратник Омельченка і Кличка Іван Салій, наприклад. Ясна річ, перемовини ще тривають. Та й чи тільки з авторитетними майбутніми кандидатами у міську раду Києва?
Фактор Садового у столичних виборах може зіграти на руку будь-кому з великих риб української політики. Звісно, зважаючи на висоту ставок, за прихильність насамперед міського голови Львова і трошки його партії боротимуться передовсім Петро Олексійович та Юлія Володимирівна. І з першим, і з другою Андрія Івановича пов'язують тривалі стосунки з різними етапами злетів і падінь. Ще кілька тижнів тому, наприклад, Садовий провадив активні перемовини з Порошенком про співпрацю на виборах. Йшлося не лише про анґажування структур «Солідарності» у просування нового для столиці бренду «Самопоміч», а навіть про те, що міський голова очолить у Львові порошенківську президентську кампанію. Однак остаточна домовленість так і не відбулась — кажуть, що в Порошенка від несподівано високих електоральних успіхів запалилася «зірка в лобі», і чи то він цофнувся від Садового, чи то Садовий, приголомшений таким спалахом, «включив задню».
Щодо Тимошенко, то свого часу вони побили горщики. Андрій Садовий відмовив Юлії Володимирівні в її популістичній спробі знизити тарифи на комунальні послуги рішенням місцевих рад. Міський голова Львова залатвив відмовно це питання на сесії ЛМР безпосередньо в присутності Тимошенко. І в нього очікувано виникли проблеми з її урядом. А ще трохи раніше навіть ширилися чутки про призначення Андрія Івановича в уряд Юлії Володимирівни. Вела вона з ним переговори, коли створювали тепершній уряд (про роль Тимошенко у його формуванні не говорив тільки лінивий), але чи то знову не домовилися, чи то дружні стосунки Андрія Івановича та Петра Олексійовича, який переконав дружніх до себе політиків в цей уряд не йти і цього разу не дозволили Садовому стати міністром.
Чи міг Садовий зараз узгодити свій похід на Київ з Юлією Володимирівною? З одного боку, на тлі постійно падаючого рейтинґу та масових виходів з «Батьківщини» Лесі Оробець, Андрія Парубія, Арсенія Яценюка, Миколи Томенка та інших депутатів та урядовців, поява дружнього нового бренду, на якому б київські батьківщинівці могли б пройти до Київміськради, була б дуже цікавою для Тимошенко. Але не для Андрія Івановича. Він достатньо розумний, щоб йти на співпрацю з харизматичним лідером «Батьківщини». Вона ніколи не толерувала біля себе сильних політиків, тільки підопічних. Садовий може бути підопічним, але не довго. Тому навряд чи цей тандем можливий. Отже…
Петро Олексійович отримує від балотування «Самопомочі» до Київміськради і плюси, і мінуси. З одного боку, львівська «Самопоміч» активно відтягує від Олега Тягнибока і його «Свободи» голоси галицького електорату, якого в Києві достатньо, а також вірних Греко-Католицької Церкви, яких не менше, ба навіть більше. Роль цієї партії, як молодшого партнера «Батьківщини» й УДАРу на Майдані та неоднозначні призначення в уряд і на місцях (першим посаду в уряді втратив ставленець «Свободи» міністр оборони Тенюх), суттєво вдарили по цьому електоратові. І він, електорат, навряд чи проголосує за незрозумілу «Солідарність», але може легко проголосувати за рідну «Самопоміч». А раптом Андрій Іванович, який став ну просто дуже частим гостем на 5 каналі, оголосить, що підтримує на виборах Президента власника цього каналу — то консервативне київське греко-католицьке посполитство, яке традиційно є послідовними у своєму виборі, підтримає не лише «Самопоміч», але також ймовірного партнера її лідера. Щодо мінусів: «Самопоміч» таки відіб'є від «Солідарності» частину голосів киян; але чи так це важливо з огляду на президентські амбіції Порошенка, який може навіть не повести «Солідарність» на вибори до Києва, щоб не плутати карти новоспеченим молодшим партнерам — «ударникам» Віталія Кличка.
Теорії всесвітньої змови й участь у київських виборах за кошти однієї з груп бандформування ПР ми не розглядатимемо. Все-таки Садовий претендує на нішу «нової політичної сили», а тому зі старими обличчями йому буде не по дорозі. На думку політолога Володимира Фесенка, яку він висловив аґенції УНН, «...Хтось хоче використати бренд "Самопомочі", хоча він не такий вже і розкручений, а також, можливо, певну популярність самого Садового, щоб пройти до Київради. При цьому не виключаю, що у такий спосіб сам Садовий і його політтехнологи хочуть перевірити те, наскільки можна скористатися популярністю цього політика для того, щоб отримати перемогу на іншій території. Це така собі перевірка, проба пера».
Однозначно «Самопоміч» внесе сумбур у поле нових політичних партій, намагаючись зіграти на випередження з командою «Демократичного Альянсу», яка в тандемі з кандидатом у мери Лесею Оробець вже заявила подібну із Садовим стратегію залучення найкращих киян для формування списків кандидатів та відбір мажоритарників. Звісно, ДемАльянс стартує, за даними аґентства «Рейтинґ» з 3 %, а «Самопоміч» у березневих опитуваннях навіть не присутня. Але боротьба на цьому полі буде, явно, не менш запекла, ніж на полі масових партій типу «Батьківщини», УДАРу та «Свободи». Але якщо для цих партій питання потрапляння до керівних органів базового для них Києва — це питання принципу, то для Садового — лише піарного просування. Бо головна мета Садового в Києві гніздиться далеко не на вулиці Хрещатик, де розміщена Київська державна адміністрація і Київська міська рада, а на вулиці Грушевського у приміщенні Верховної ради України.
09.04.2014