АRT-Львів "ковтає слинку": у Івано-Франківську створили муніципальний Центр сучасного мистецтва! Сьогодні тут відкривається перша виставка «Презентація».
Спроби у різний спосіб інституалізувати поняття «сучасне мистецтво» тривали в Івано-Франківську понад двадцять років. Можна пригадати «Імпрези», С’обєкти, альманах «Кінець кінцем», галерею «Маргінеси», проект «Порто Франко»… В 1999 році тут вперше в Україні з’явилася ініціатива створити муніципальний ЦСМ (не плутати з ЦСМ Сороса у Києві). І це ще до заснування Інституту проблем сучасно мистецтва при Академії мистецтв України (!), чи до запуску симптоматично гламурної київської «Арсенале». Формально проіснувавши 2-3 роки і провівши декілька цікавих акцій (виставка Влодка Костирка, участь у всеукраїнському фестивалі «Культурні герої»), центр зник з поля зору. Цього року, нарешті, зусилля франківських ентузіастів увінчалися успіхом. Згідно рішення сесії міської ради від 26.02.2013 р. в місті створено «Івано-Франківський Центр сучасного мистецтва». Унікальність ситуації полягає ще й в тому, що наразі в країні це перший муніципальний ЦСМ !!! В Києві та Харкові є муніципальні галереї, у Львові – Палац мистецтв, але всі ЦСМ-и в Україні наразі або приватні, або громадські ініціативи. Не будемо задирати носа, пам’ятаємо – «Імпреза» теж колись була першою…
Навіщо ЦСМ жителям Франківська? Хіба не достатньо народних домів, хорів та оркестрів разом з тріо бандуристок? В епоху глобалізаційних зсувів та комунікаційних революцій подібне питання видається архаїзмом. Але чи справді жителям провінційного містечка, котрі добре знають як лаяти владу, дороги і гру збірної з футболу, є цікавими вектори розвитку та перспективи впровадження мистецьких інновацій в місті, де не кожен знає місцезнаходження художнього музею, театру чи філармонії?
Насправді, мистецтво не має вирішувати побутові проблеми. Воно навіть не повинне формулювати відповіді на запитання, котрі інколи ставить перед допитливим глядачем. Але там, де мистецтво функціонує повноцінно, повірте, не існує збочень з візуальною рекламою чи музичним репертуаром в каварнях та громадському транспорті. Це, на перший погляд, дрібнички, але з них складається наш з вами щоденний побут. Зрештою, мережа подібних інституцій, що рано чи пізно з’являться і в інших містах – це єдиний подальший шлях розвитку міжмистецьких комунікацій, як демонструє нам досвід Польщі чи навіть Росії, замість системи творчих союзів, що залишилися нам у спадок від совка.
Р. Котерлін, "Україна-чемпіон"
І, як не парадоксально, створення та подальша робота системи ЦСМ – це спрямування на розвиток індивідуальних свобод кожного. Інституція – система, що базується на принципах покарання і винагород. Але будь-яка система недосконала апріорі. А митці – виразники людської свободи і вишуканості смаків, бо мистецька безкарність, мистецька вседозволеність дозволяє наблизитися до таємниці розуміння акту творення. Не протистояти художнику, а створити комунікаційну платформу, не заперечувати чи забороняти, а інтерпретувати та пояснювати, не гальмувати і виправляти, а динамізувати і довіряти.
Першою несподіванкою роботи новоствореного франківського ЦСМ є започаткування власної колекції сучасного мистецтва. Виставка подарованих робіт має непретензійну назву «Презентація». З одного боку, це декларація про наміри і окреслення кола потенційних партнерів, з іншого – формування колекції слугуватиме основою для створення в місті повноцінного музею сучасного мистецтва. Поки що це подаровані художниками роботи, але надалі потрібно відродити традицію закупівель робіт для колекції, якщо не за державні кошти, то, принаймні, за пожертви доброчинців. Виставка подарованих робіт не претендує на концептуальність підходу, навпаки – вона досить еклектична. Та де ще поруч можна буде побачити автолітографії знаного українського графіка Володимира Гуменного, члена-кореспондента, академіка Міжнародної Академії Модерного мистецтва, (Рим, Італія) професора Міжнародної Академії літератури, мистецтва, науки «Greci Marino», (Турин, Італія), володаря багатьох нагород на відомих графічних форумах, вже так би мовити, «пенсіонера» від мистецтва та об’єкти ще зовсім юного, але амбітного Євгена Самборського, одного з номінантів на цьогорічну премію ПінчукАртЦентру і переможця минулорічних МУХ-і?
В. Гуменний, "Скіф"
Вже класичні автолітографії Гуменного з витонченним колоритом, ювелірною точністю друку та неагресивною іронією слугують прикрасою будь-якої колекції. Натомість скульптурний «Автопортрет» Самборського фіксує певний етап пошуків подорожуючого художника. Відлита з власного обличчя маска, одяг та речі з особистого побуту, гіпсові відливки рук – все це віддає деякою некрофілією, але в той же час в такий спосіб апелює до вічного. Предмети повсякдення, схоплений, застиглий вираз лиця, зупинені жести рук перетворено у пам’ятник. Гарна метафора, що дає насолодитися красою, але заставляє замислитися. Інший об’єкт Євгена «Епопея про живопис №2» супроводжується пояснювальною запискою від автора, щоб ніхто не сприйняв цю річ за щось інше.
Є. Самборський, Автопортрет
Експресивний, емоційний живопис від Юрія Боринця ніби опонує філософічній метафізиці полотна від Ростислава Котерліна. «Its my life» – «Україна чемпіон» відчуйте різницю. Але ці співставлення не навмисні, не продумані куратором ходи, а лишень демонстрація живописних пошуків різних поколінь, різних темпераментів, філософій… Кожен з митців дарував, що вважав за достойне. Найбільше мене здивував Мирослав Яремак (як художнику йому цього року найбільше вдається робити несподіванки). Його акварель «С’обєктивні метаморфози», датована 1993 роком, ілюструє шлях пошуків вироблення впізнаваної авторської стилістики і демонстративно претендує на місце в музеї (як в місці дослідження історії). Виявляється, дипломант трьох перших «Імпрез», вічний революціонер від сучасного мистецтва, послідовний концептуаліст і вишуканий дизайнер вже тоді чемно малював акуратну ілюстративну графіку для музейних і приватних колекцій.
М. Яремак, «С’обєктивні метаморфози»
Ще одна несподіванка – живопис від Миколи Джички. Знаний портретист вирішив пофілософствувати і створив навмисне для колекції ЦСМ майже концептуальне полотно з довгою назвою «Місце ідейного спорожнення, або кришка, яка не піднімається». Щось подібне виставляв Опанас Заливаха на «Імпрезі» 1991 року, демонструючи своє ставлення до сучасного мистецтва. Назва теж була довгою але латинкою (різниця в освіті підставовій) «Plenus venter non studet libenter» (повний шлунок не радо вчиться). Випадковий перегук?
М. Джичка, «Місце ідейного спорожнення, або кришка, яка не піднімається»
Інші художники подарували характерні для їх творчості артефакти, живопис чи графіку. Ігор Перекліта – дві характерні, але різножанрові роботи: експресивний пейзаж рідних галицьких земель та картинку-листівку-плакат з моралістичним нагадуванням, знайомим кожному – «Тут була Галя». Влодко Гривінський – «Маску»: один з великих шовкодрукових відбитків, виконаних ним в Польщі під час перебування на стипендії «Gaude Polonia». Мирослав Король – характерну монотипію, створену з предметів побуту, цього разу виделок, вибудувавши з них красивий і неоднозначний орнамент. Юрій Іздрик – бриколаж із серії «Підглядання», а сама серія із 21 аркуша незабаром демонструватиметься в ЦСМ окремою виставкою. Володимир Мулик – живопис «Бульбашки», сюрреалістичну ілюстрацію до своєї ще не виданої прози. Ярослав Яновський – полотно із серії «Туман над водою», котру він цього року демонстрував у місцевій галереї «Арт на мур». VJ group CUBE об’єкт «Multiperson A» 2007 року виконання для виставки «Химерії» у колись славній арт-клуб кафе «Химера».
І. Перекліта, «Тут була Галя»
Фізичні обмеження виставкового простору франківського ЦСМ, певна необжитість території та інші матеріальні чинники не дозволяють наразі робити так, як би хотілося, повномасштабно, пафосно та претензійно. Та початок роботи надихає. Великий шлях починається з першого кроку, кажуть китайці. Примружуємо очі та починаємо працювати. Через налагодження та інтенсифікацію культурних обмінів, пропаганду творчості місцевих художників та поглиблення комунікацій художник – глядач ЦСМ маємо унікальну нагоду створити умови для перетворення міста у майданчик для творчих експериментів, лабораторій, можливостей інтелектуального розвитку та самовираження, а отже – для виникнення мистецької напруги і повернення місту статусу «феноменального».
Ю. Іздрик, серія «Підглядання»
21.08.2013