Вперше Ігор Померанцев помітно зринув в українському мовному просторі кілька років тому книжкою «КГБ та інші…». В цьому виданні вдало поєднані поезія, есеї та світлини. Разом – цілісний мистецький продукт, цікавий для споживання. І вже в тій книжці не можна було не зауважити філігранності поетичного слова Померанцева. Безсумнівно, далася взнаки радіожурналістика, якою все життя займається автор. Вірші – як короткі інформаційні повідомлення. Все найважливіше і майже нічого зайвого.
Підтвердженням цьому є й нова поетична книжка «Homo eroticus», яка щойно прийшла до українського читача у перекладах Олександра Бойченка та Діани Клочко. Хто не знає, то скажу, що Померанцев родом з Чернівців, але ще в юності залишив рідне місто. Мова письма – російська. «Хоч передусім, – підкреслює Юрій Андрухович, – я, звичайно, вдячний самому Померанцеву – за його непереборне бажання звучати українською». І, здається, це доволі-таки вдало виходить:
«У туману мокрі губи.
Я прошу тебе не курити
не тому, що сигаретний запах,
а тому, що поки куриш,
тебе неможливо цілувати».
Чим іще цікава ця книжка, окрім того, що в ній подано сім (за аналогією із семи днями творіння світу і періодами життя) розділів хороших віршів? Безсумнівно, важливою є тема. На даному етапі розвитку української літератури на еротиці робиться помітний акцент. Окрім того, що в багатьох авторів різною мірою присутні елементи еротики мимоволі, проводяться цикли вечорів нібито еротичної нібито поезії і навіть виходять відповідні антології. Певна річ, як і в усіх збірниках, тексти бувають «хороші і різні». Вже не кажучи про літературні читання, де часто переважають «різні». Після відвідин одного з таких заходів справді хотілося якнайшвидше звідти піти або вдягнути навушники. Бо дівчатка виступали симпатичні, але той потік нецензурних слів впереміш з вульгарними описами, який представлявся у віршованій формі, занадто вже дисонував з самими виконавицями. Ще прикріше сприймався захват зали. І тут мова аж ніяк не про моральні цінності, хоч і про них також, а про естетику, яка, на жаль, на тому заході не гостювала.
Натомість з’ява в українському мовному просторі збірки Ігоря Померанцева «Homo eroticus» є добрим прикладом справді якісної еротичної поезії. За словами російського письменника Гліба Шульпякова, «мало того, що Ігор Померанцев – найбільш естетичний поет, він ще й найбільш еротичний серед сучасників. Еротика – це ж готовий сюжет: обмін поглядами, тремтіння вій, півслово, жест, натяк: одним словом, драматургія». І Померанцев дуже вдало користується цим арсеналом:
З одного боку, її пестощі дозволяють йому
знайти в собі нові протоки, рукави, виступи,
та з іншого,
її навички, навіть, так би мовити, мистецтво
викликають сумніви, підозри, напади ядучих ревнощів.
Особливістю поезії Померанцева є ще й приватність, яка додає читанню неабиякого шарму. Себто присутня не абстрактна опоетизована еротика, а називаються конкретні міста, місця, імена… Таким чином відчувається гранична чесність, яка, безсумнівно, є олітературеною. Але враження не як від мертвих видрукуваних віршів, а наче щоденникові нотатки, ба більше – нічні sms-и.
У невеликому вступному слові автор роз’яснює свій творчий підхід, зокрема, говорить про «психологічну» еротику. В ній поети-чоловіки, «як правило, почуваються безпорадно». «Це еротика метонімій, недомовок, сухого жевріння».
Другої зустрічі з нею
він радше б уникнув,
але надто вже кортіло з’ясувати
кілька подробиць. Так, зо п’ять-шість.
Вигнутих і – що важливіше –
увігнутих.
Процитований вірш чудово ілюструє підхід Померанцева до письма. Не назвавши жодної частини тіла, ні разу не зізнавшись у коханні, автор транслює через цей невеличкий текст огром пристрасті і тонкого еротизму. Померанцев також зазначає, що чоловіки у змалюванні подібних сцен, ситуацій, порівняно з жінками, «емоційні та психологічні інваліди». Вони уникають дрібних чуттєвих деталей, віддаючи перевагу змалюванню глобальних картин. І велика мужність проглядає крізь заяву: «У своїх еротичних віршах я відчуваю себе перебіжчиком: я пориваю з інвалідами і йду до жінок. Я обираю «дрібниці», «дурниці», «нісенітниці». Це мій чоловічий вибір».
Додаткового шарму збірці «Homo eroticus» додають світлини Мілени Фіндайз, подані наприкінці окремим блоком. Це чорно-білі зображення емоційного характеру, які краще бачити, ніж про них говорити. Натомість ще глибше розуміння окремих віршів Померанцева з’являється після прочитання коментарів, упорядкованих Діаною Клочко. Вона ж упорядкувала всю книжку. Тож як би автор не декларував свій «чоловічий вибір» у писанні, з певністю можемо сказати: і тут не обійшлося без жіночої руки.
На обкладинці використано фрагмент рельєфу Й. В. Бісена «Орфей грає для Плуто і Прозерпіни поряд з Еротом» (1836).
12.08.2013