Спершу я подумав, що це мені здається. Взяв зі собою онуку, яка вчила німецьку, англійську, французьку, фламандську мови – і ми розпочали полювання на українські вивіски.

  На цьогорічних випускних урочистоcтях в Українському католицькому університеті, що відбулися 10-11 лютого, почесним гостем був професор Віденського та Українського Вільного університетів, вчений-україніст і славіст Міхаель Мозер. До випускників УКУ професор звернувся з лекцією про українську мову та роль Галичини у її формуванні.    

  Напередодні Нового року Микола Рябчук записав два інтерв’ю в серії передач «Розмови про культуру» для телепрограми Kontakt у Канаді. На прохання Z автор деталізував відповіді на деякі з питань ведучих – Тані та Марка Р. Стехів, а деякі просто зробив більш точними. Нині подаємо обидві розмови для Вас повнотекстово.     Микола РЯБЧУК:  

При кінци минулого року видав україн­ський письменник Іван Нечуй Левицький нову книгу своїх творів, а в нїй помістив також ста­тю п. н. "Криве дзеркало української мови" в якій накинув ся незвичайно остро на галицьку лїтературну мову, хоч як із самої статї видно, не знає нї тої мови, нї навіть народнїх діялєк­тів, крім одного, і то не тільки в Галичинї, але і в росийській Українї. Статя Ів. Нечуя Левиць­кого дала нагоду ріжним органам преси з ро­сийської України висловити й свої думки в тій справі. З малими виїмками вони годили ся з по­глядами І.

Мова наша не тільки живе й розвивається як кожна інша, вона бурлить мов зібрана ріка, що прорвала гать. Щодень розширює своє річище, щораз захоплює більші простори. Виринають нові слова, нові вислови, а з тим і нові сумніви та суперечки, чи часом те слово, той вислів не захоплений з чужого поля, або зірваний із невідповідного місця. На жаль, усі сумніви та суперечки ограничаються тільки до слів і висловів, про складню мови в нас покищо дуже мало балачок. Так ніби складня мови це річ другорядна.

Знову виринає справа правопису...  

  Науковий виклад Архиєпископа Іларіона у Кракові   Дня 2. лютого 1941 р., заходом Наукової Ради Українського Центрального Комітету у Кракові архієпископ Іларіон (д-р Іван Огієнко) виголосив виклад у переповненій салі УОТ на тему: "Українська літературна мова та її значіння в розвою нації".  

Дуже швидко хапаємо кожну мовну новинку, навіть не роздумуючи, що вона за одна, звідки і — головне — чи що варта. А ще головніше: не думаємо про консеквенції.   Хто йoгo знає, може з Риму до нас, а може від нас до Риму дісталося слово: май. Зрештою — байдуже. Зате не байдуже, то від цього слова пішло багато інших слів, як під батька діти, а там і внуки та правнуки.   "Маїти", "замаїтися, "маївка", "маєва нічка", "май-розмай", а навіть... хочби й симпатичне "маюфес".  

Нациї завойованій оружно досить повстати з оружєм в руках, щоб визволитись. Се знають добре завойовники і тому, накладаючи кайдани на руки, накладають їx рівночасно й на духа. Тоді визволенє стаєть ся труднїйшою справою. Тодї й оружні повстаня не запевнюють правдивої волї. Вони й неможливі без попередних повстань духа.  

(Гадки провінционала на тему словесної та азбучної війни). (Конець). Так само з формами. Мало того, що в якімсь говорі ви чуєте и не і (приміром са­ми не самі), але памятайте, що цїлі по­колїня вчили ся вимовляти і, що цїлі тисячі, а може й мілїони книжок так, а не инакше тую форму пишуть, що на великім просторі нашої країни нарід також так говорить і най вам не захочує ся притьмом новости вво­дити.