Львів, 29. падолиста 1916.  

І.   Грецьке походженє кирилицї в славянських лїтурґічних книгах.   Кирилиця — то письмо церковних лїтурґічних книг, уживаних Славянами грецької Церкви від перших днів принятя христіянства, а довгий час также й Ромунами.   Назву сьому письму дав перший учитель Славян, св. Кирил, хоч творцем письма вважати його не можна, бо взяв він те письмо для церковно-славянської мови від Греків, з їх лїтурґічних книг, та дрібними змінами лиш з легка зарадив недостачам.  

Львів, 17. лютого 1916.   "Галицькі Українцї годять ся вже на унїверситет в Чернівцях, але сильно противлять ся тому Ромуни", — таку новину ширять нинї, покликуючись навіть на небувалу заяву в "Дїлї", Поляки.   В тій сплетни може бути хиба стілько правди, що домаганє українського унїверситету в Австрії побороло вже всї ставлені йому доси перешкоди й прийшло ся вигадати для нього перешкоду нову. Вигадали її ті, що сплетню ширять.   Вигадки легкі для тих, що в них мають уже вправу.  

І.   Польський фільольоґ, проф. Каз. Нїч в останнїм часї присвятив два публичні виклади питаню, як далеко сягає Польща. Зміст їх знаємо з обширних звітів, поданих краківським Głos-oм Narodu. Виймаємо відтам те, що відносить ся до означеня польсько-української границї.  

В нашім національнім житю найбільша безсильність виявляла ся все в часах браку всякої орґанїзації. Не маючи віддавна такої орґанїзації, яку дає власний державний устрій, ми все таки піднимали ся дуже високо тодї, коли здобулись на такі дві однодушні орґанізації, як козацтво і міщанські братства. По упадку їх, що наступив майже рівночасно, по розсипаню козацтва і по відібраню в братств їх привилеїв, не було вже сили, що двигалаб наперед наше національне житє. Була ще, правда, гієрархія і був василиянський Чин, та вони обезсилювали себе взаїмно вічними непорозумінями.

  Розбір Польщі і приготовленє до розбору Австриї: сторінка з минулого й сучасного росийської полїтики.  

  Орґан цьвіту польської інтеліґенциї й педаґоґів її, що з "уряду" несуть каганець просьвіти перед своїм народом, львівське Muzeum, видаване Towarzystw-ом nauczycieli szkół wyższych під редакциєю професора унїверситету й директора унїверситетської біблїотеки, розпочинає свій сьогорічний сїчневий зошит вступним артикулом: Polska młodzież szkolna musi czcić piewcę "Hajdamaków".  

Нациї завойованій оружно досить повстати з оружєм в руках, щоб визволитись. Се знають добре завойовники і тому, накладаючи кайдани на руки, накладають їx рівночасно й на духа. Тоді визволенє стаєть ся труднїйшою справою. Тодї й оружні повстаня не запевнюють правдивої волї. Вони й неможливі без попередних повстань духа.  

Звиш триста літ чудотворна ікона Бого­родицї приваблювала рік річно тисячі прочан до Почаєва. Нинї в Почаєві лиш її стопка на скалі остала ся. З чудотворною іконою Почаїв по­пращав ся; думкою провожав її до Петер­бурга. Таке читаєть ся в московських газетах. Якаж причина утечі з іконою? На се питане дав відповідь уже вдогад загалу. Певно обава, щоби не попала ся в руки „нечестивих“ за ви­бухом австрийсько-росийської війни, котрої те­реном могли би стати околиці Почаєва.