З нагоди роковин смерті Г.Косинки, Д.Фальківського і О.Влизька.      

  І. Шкільництво.  

Тяжкий шлях пройшов народ Західної України під владою польської шляхти. Віками стояв стогін і плач над поневоленим польськими панами краєм. Бездарні, боягузливі польські правителі огнем і мечем знищували українську культуру. Брудним чоботом польського конфідента наступали на горло тим, хто намагався читати книгу на своїй рідній мові, хто співав свою рідну пісню, хто розмовляв своєю рідною мовою.  

Серед старшого покоління майстрів українського радянського мистецтва одним з найпопулярніших є Василь Григорович Кричевський. Немає такої галузі образотворчого мистецтва, де б не залишив глибокого сліду цей невтомний і багатогранний художник. Він широко відомий як архітектор і як живописець, як майстер книжкової графіки і як глибокий знавець народного декоративного мистецтва, а також як художник театру. Відомо, нарешті, що з його ім'ям зв'язаний і розвиток української кінематографії.  

(Промова виголошена українською мовою)   Товариші депутати! 28 червня 1940 року — день торжества могутності Радянського Союзу, день торжества мирної політики Радянського Союзу, день торжества вільного народу Бесарабії і Північної Буковини.   Радянський Союз зробив все необхідне для того, щоб кричуща несправедливість, якою було насильницьке відторгнення Бесарабії, була усунена мирним шляхом.  

Вчора, 15 листопада відбувся прийом урядом УРСР і ЦК КП(б)У членів Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України, які брали участь у роботах Позачергової Третьої Сесії Верховної Ради УРСР.  

Двацятьпять літ тому сиділи ми в одній лавці, так як сидять два учні осьмої кляси "Б", в перемиській ґімназії. Ні в гадці нам не були далекі воєнні походи, що так швидко мали здійснитися. А мені ні не снилося, що так швидко стане мій близький товариш героєм великого народу, новітним його Богуном, лицарем без скази, що своїми ділами прикрасив великий зрив а своєю смертю здобув собі золотий ореол геройства.  

На Україну посилають нових "eнкiв".   Останні призначення на Совітській Україні виразно свідчать, що це не є звичайний у СССР контрданс, а що це річ поважніша, свідчать про це напруженість тамошнього становища.

 

В історії української національної свідомости й українського національно-культурного руху займає виїмково високе, почесне й ідейне місце Михайло Драгоманів і гурток тих людей, котрі спільно з ним працювали в Київі та підпирали його пізнїйше на еміґрації в Швайцарії. Одним із найвизначнїйших членів київського гуртка є й покійний Олександер Русов, знаменитий ученик свого знаменитого вчителя та професора Михайла Драгоманова.