Розблокування Верховної Ради: хто залишиться без обличчя?

 

На понеділок, 18 лютого, у Верховній Раді України заплановане наступне засідання погоджувальної ради у питанні розблокування роботи парламенту. Чи домовляться керівники фракцій? Хто поступиться: опозиція чи Партія реґонів? Яким буде компроміс?

 

Очевидно, що ці питання для обох сторін конфлікту лежать в іміджевій площині. Простіше кажучи, це є питання гонору. А гонор — страшна сила.

Востаннє депутати Верховної Ради засідали аж 11 січня. Загалом від початку нової каденції відбулося лише 6 засідань першої сесії парламенту. Потім були вакації. А другу сесію, початок якої запланували на 5 лютого, так і не вдалося відкрити: опозиція з категоричною вимогою запровадити виключно персональне голосування (тобто з вимогою увімкнути сенсорну кнопку системи «Рада-3») фізично не допустила керівництво ВРУ до президії. Депутати фракції УДАР відтоді не залишають сесійну залу парламенту ні на хвилину — днюють там і ночують.

Перемовини між опозиційними фракціями і партією влади тривають. Втім, результативні домовленості між ними наразі виглядають недосяжними.

Пртягом 10 днів ми вже почули про можливість розпуску Верховної Ради й оголошення позачергових виборів, про космічну вартість нової системи голосування і переобладнання депутатських робочих місць та про цілий спектр катастрофічних наслідків бездіяльності парламенту для суспільства.

Та якщо відкинемо зайве, то в сухому залишку конфлікту побачимо лише бажання опозиції унеможливити голосування кількома картками і небажання депутатів більшості справно відвідувати засідання парламенту.

Отже, найвищий законодавчий орган країни паралізований тільки тому, що частина його працівників банально не хочуть ходити на роботу.

Однак це лише формальний бік справи. Насправді за небажанням робити те, за що їм платять гроші, стоїть вагомий конфлікт інтересів. Яких? Висновуйте самі зі слів репрезентантів парламентських фракцій та думок експертів. Усім їм »Z« поставив два прості запитання: чому досі не вдається розблокувати роботу Верховної Ради та коли і чим це все скінчиться?

 

Ті, що блокують

 

Фракція УДАР. Ярослав Дубневич:

 

«Розблокувати Верховну Раду не вдається тільки тому, що Партія реґіонів не бажає йти на жодні поступки щодо вимог опозиції. Ми вимагаємо лише особистого голосування, увімкнення системи «Рада-3» і запровадження сенсорної кнопки. Але у них немає стабільної більшості, і вони розуміють, що якщо буде тільки особисте голосування, то їхні лобістські закони приймати часто не буде можливості».

 

Фракція «Батьківщина». Анатолій Гриценко:

 

«До початку нинішньої сесії на засіданні погоджувальної ради опозиція чітко заявила, що буде виключно персональне голосування, якщо ж Партія реґіонів до цього не готова, то Рада буде заблокована. Починати наведення порядку в країні будемо з себе. А потім будемо поширювати цю чесну практику далі – на обласні ради, міські, районні, селищні і так далі.

Партія реґіонів з цим не погодилася. Вони не готові включити сенсорну кнопку, не готові перевірити технічну здатність цієї кнопки, не готові чітко визначити час, коли ця сенсорна кнопка буде введена, а до того провадити голосування підняттям рук чи бюлетенями. І от тому Рада заблокована досі.

Але моє персональне відчуття – що реґіонали вже змирилися з тим, що нікуди їм не дітися. Вони зрозуміли, що підтримка людей, так само як і вимога закону, не на їхній стороні. І вони вже внутрішнє рішення для себе прийняли. Вони голосуватимуть особисто, а ті кілька VIP-персон, які не ходять до Верховної Ради просто ніяк не голосуватимуть. Я думаю, що вони порахували голоси і вирішили, що навіть без цих депутатів їм вдасться проводити рішення.

Я думаю, що зараз Партії реґіонів йдеться про збереження обличчя. Вони готові прийняти за правило персональне голосування, але не прийняти всі вимоги опозиції. Зокрема, ввімкнення сенсорної кнопки. І саме тому зараз іде переговорний процес. Маю надію, що вже 18 лютого буде досягнуто домовленостей, і у вівторок, 19 лютого, Рада запрацює виключно у режимі персонального голосування».

 

Фракція «Свобода». Юрій Михальчишин:

 

«Не спостерігається жодного поступу у переговорах, які повинен очолити пан Рибак. І ті погоджувальні ради, які відбувалися до цього часу, не вселяють оптимізму, оскільки до цього часу не продемонстровано бажання Партії реґіонів піти на поступки в очевидних вимогах дотримуватися закону.

Ми почули величезну кількість критики і арґументацій проти роботи сенсорної кнопки у рамках системи «Рада-3», включно з високою вартістю переобладнання робочих місць для встановлення нової системи для голосування «Рада-4». Ми стали свідками спроби запровадити певні дні для голосування — очевидно, ті дні, коли Партія реґіонів зможе забезпечити присутність своїх депутатів у сесійній залі. Але ми так і не почули концептуальної готовності швидко і ефективно розв'язати політичну кризу, яка розростається з цього тижневого досвіду блокування.

Я гадаю, що перебільшеними є риторичні погрози представників Партії реґіонів апелювати до Президента, щоби він скористався своїм правом розпускати парламент і провести нові вибори виключно за мажоритарною системою. Це просто елемент тиску у переговорному процесі.

Мені до кінця тяжко збагнути логіку наших опонентів. Якщо абстрагуватися від формальної складової питання, так би мовити іміджевої, то дуже тяжко зрозуміти Партію реґіонів, яка хоче леґітимізувати в очах своїх виборців право не ходити на роботу. Цей ірраціональний момент мене ставить у глухий кут. Я не розумію ані логіки, ані мотивації, ані причинно-наслідкових зв’язків дій наших опонентів.

Можливо, всередині Партії реґіонів йдуть розшарування і мають місце прояви дисциплінарної непокори і небажання йти на засідання сесій.

У будь-якому разі я не вірю у перспективу розпуску Верховної Ради і дострокових виборів.

Вірю радше в укладення якогось проміжного компромісу, який неґативно відіб'ється на усіх сторонах цих домовленостей.

Особисто я не розглядаю межу компромісу інакшого, аніж виконання дуже простих, та принципових вимог. Але я так розумію, що в цілому опозиція готова і очікує перемовин за тих самих умов, на яких вони і перервалися. Тобто це може бути і визначення кількох днів для голосування, і тимчасове голосування із застосуванням лічильної комісії».

 

Ті, що розблоковують

 

Фракція Партії реґіонів. Ярослав Сухий

 

«Коли ми у 2008–2009 роках блокували Раду, то вимагали від Тимошенко внесення пакету антикризових документів. А що ці зараз від нас хочуть, то вони й самі вже не розуміють.

Ми не проти особистого голосування, але при чому тут сенсорна кнопка? Вона не забезпечує відсутність можливості голосування чужою карткою. Я беру чужу карточку, вставляю у свій прийомник і голосую за дядька. Вона ж не ідентифікує цей палець Яценюка (щоб він вже здурів з тим своїм пальцем), що це палець саме Яценюка!

І ще одне: а хто мене на цьому білому світі, на цій планеті може примусити, щоби я особисто голосував чи не голосував?! Хто мені начальник? Єфремов чи Пшонка? Ну, хто мені керує як народному депутату? Тільки я сам!

Те, що вони роблять, — то це просто намагання поставити в скрутне становище парламентську більшість, бо вона нечисельна.

Це блокування триває і домовитись не виходить, бо все це не має під собою причини. І все це набуває ознак фарсу, коли люди серед ночі, не знати якого чорта, лишаються там ночувати. І ці пльотки, що ми розблокуєм силою. Що я хочу силою? Прийти в другій годині ночі, лягти там до нього під столом президії?! Це якась шизофренія. Я вже всіляке бачив в тому політичному житті, але це вже якась параноя.

І я не знаю, чим воно закінчиться. Може, нічим. Вже нас лякають перевиборами, а можна подумати, що хтось там чогось боїться.

А я вам скажу, в чому головна причина! Головна причина в тому, що оця пані в коморі, а коса її надворі під Харковом, незадоволена тим, як вибори відбулися, і їй треба піти на перевибори. Може, після нових виборів у них буде більшість. А вони як і наберуть, то не більше ніж на 230 депутатів. І буде «всьо тоже самоє, но сначала».

В мене на них і на цю тему вже нервів і злості не хватає. Бо все це є дур-ни-ці!

 

Ті, що спостерігають

 

Фракція Комуністичної партії. Олександр Голуб:

 

«Опозиція сама себе загнала в п'ятий кут. Недієздатний парламент дуже вигідний Президенту. Усі ті питання, які мали бути вирішеними у ВРУ, Партія реґіонів і Президент уже вирішили. І вони не хочуть, щоби парламент зайнявся соціальними, наприклад, питаннями: пенсійна та медична реформи, невиплата заробітних плат і так далі. Партія реґіонів не готова позитивно у цих питанням голосувати, і коли ці питання не постають у парламенті, їм це вигідно.

Тобто, блокуючи роботу ВРУ, опозиція фактично підіграє Партії реґіонів. Адже дає можливість Президенту керувати країною у ручному режимі.

У перемовинах про розблокування парламенту КПУ займає третю позицію: кожен керівник фракції повинен взяти на себе відповідальність за персональне голосування депутатів. Ми не проти введення у дію «Ради-3», не проти встановлення «Ради-4», але для цього потрібно спершу розблокувати парламент: хоча б внести ці питання у порядок денний.

На сьогоднішній день, ми так бачимо, що опозиції важливий не так результат, як шлях, яким вони його досягнуть. Тобто PR-технології важливіші, ніж кінцевий результат. Їм треба вийти з цієї ситуації зберігаючи обличчя. А Партії реґіонів це не потрібно. Вони не будуть ні підігравати опозиції, ні розблоковувати парламент. Вони не зацікавлені у цьому по жодному із пунктів».

 

Думка експертів

 

Оглядач видання «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін:

 

«Розблокувати Раду не вдається з досить простих причин. Для опозиції це єдина можливість і спосіб здобути показову перемогу над парламентською більшістю. На їхньому боці моральна перевага, підтримка людей. І тут справді існує можливість здобути перемогу. Бо насправді вони виявилися достатньо гнучкими в питанні проблемних округів — не кажу, що вони їх здали, але принаймні не відстояли, хоча можливість таку мали. Вони виявилися гнучкими і коли йшлося про обрання керівництва Верховної Ради. І тому, щоби здобути якійсь реальні очки, для того щоби продемонструвати, що вони в змозі щось взагалі зробити, їм потрібна якась така показова перемога. І боротьба за особисте голосування для опозиції є такою можливістю.

Партія реґіонів впирається, бо їм зручно, щоби голосування не було особистим. Вони не вдалися до силового варіанту, хоч тримають його за дужками, бо в переддень складних переговорів з європейською спільнотою щодо Угоди про асоціацію їм треба уникати таких зайвих кроків.

Я думаю, що Партії реґіонів вигідно домовитися з опозицією. Бо якщо вони домовляться і опозиція розблокує Верховну Раду, не досягнувши своєї мети, то Реґіонам буде дуже легко надалі розкручувати цю тему, мовляв, опозиція навіть тут не встояла і не дотрималася принципів, які декларувала. Тому я гадаю, що Партія реґіонів залишає за собою можливість домовитися. По-перше, вони залишаться білі й пухнасті, бо не застосують фізичну силу. По-друге, це достатній козир для компрометації опозиції.

Вимоги опозиції прості, і йти на компроміси опозиціонерам не вигідно. Але ж вони собі ставлять питання, скільки ще можуть так протриматися? Давайте реально дивитися на речі: парламент завжди можна розблокувати. І це не відбувається тому, що Реґіони не ставили це собі за мету. Вони радше хочуть, щоби самі опозиціонери дали задній хід.

Та й Реґіонам поки що не пекло — не було ще такого нагального законопроекту, який їм би треба було конче провести. З часом така потреба з’явиться. І тоді, гадаю, Реґіони Раду розблокують терміново, хутко, швидко.

Те, що Реґіони погодяться на персональне голосування, я допускаю лише теоретично, бо це їм ускладнює голосування. У них є певний запас голосів, але тоді швидко зростають комуністи, в яких забаганок достатньо, а йти на зайві поступки ніхто не хоче.

Крім того, морально програти в очах виборців вони теж не хочуть. Їх це не влаштовує.

Отже, є два боки справи — матеріальний і моральний. З обох цих боків, погоджуючись на вимоги опозиції, Реґіони програють. Отже усіма способами вони намагатимуться зберегти статус-кво».

 

Шеф-редактор телеканалу ТВі Віталій Портников

 

«Владі потрібно, щоби парламент приймав ті рішення, які попередньо ухвалюються в Адміністрації Президента і візуються Віктором Януковичем. У влади немає уявлення про парламент як про законодавчу гілку влади. А є уявлення про парламент як департамент Адміністрації Президента. Влада не може пропустити рішення, яке не схвалюється і не враховує президентської позиції і його точки зору.

Треба усвідомлювати, що коли мова йде про персональне голосування, то Партії реґіонів просто фізично не вистачає голосів, щоби ухвалювати ті чи інші рішення. Таким чином, парламент, який буде застосовувати процедуру персонального голосування, владі не потрібний. І якщо вибирати між існуванням такого парламенту і неіснуванням парламенту взагалі, то Президент і його адміністрація оберуть повну ліквідацію законодавчої влади.

І це не є великою проблемою. Якщо блокування парламенту буде продовжуватися (а в опозиції немає іншого вибору, як наполягати на персональному голосуванні), парламент буде фактично недієздатним. Враховуючи, що країна існує поза правовим полем (маю на увазі — всі інші гілки влади: судова, виконавча, фінансова — існують в режимі ручного управління), участь законодавчого органу  Віктору Януковичу не потрібна. Так що ніякої потреби у розблокуванні парламенту у влади немає.

Що стосується позачергових виборів, то, наскільки я розумію (і про це говорять юристи), то для розпуску Верховної Ради потрібно, щоби пройшло 30 днів з дня початку сесії. А сесію не відкрито, і влада може спостерігати за бездіяльністю парламенту і 60, і 100, і скільки завгодно днів — аж до закінчення повноважень Президента Віктора Януковича і його переобрання на другий термін.

Юридично це можливо. І так справді може бути, бо держава фактично вже вийшла з правового поля повністю. Цей вихід розпочався ще з 2004 року, з часів президентства Ющенка, і посилився після обрання Президентом Януковича. Сьогодні ми можемо говорити, що України як держави в якійсь інституції фізично не існує». 

15.02.2013