Дуже побоююся заколисати вас думками, однак думаю, що люди будяться не від думок, а від стресових ситуацій.
Мені думається, що наш час якоюсь мірою нагадує мою молодість, 1960-ті роки, коли ми жили в стані постійної тривоги – і ми дуже відчували цю тривогу. Я не знаю, можливо, зараз не так люди відчувають, бо їх заколисують різні засоби масової інформації, Інтернет і так далі.
Ми тоді гостріше відчували – як у відомій пісні Окуджави: «Пока безумный наш султан готовит нам дорогу к острогу, возьмемься за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке». Це приблизно така форма самозахисту була і в Україні, і в різних республіках.
Ми тоді не вірили уряду. І ми розуміли, що там немає тої совісті і того розуму, який би їх стримав на грані «чорного ящика». Вони страшенно носяться з «чорним ящиком». Ми їм не вірили – і наш бунт, звичайно, корелювався з бунтом покоління 1960-х років, але наш бунт був проти пасивності суспільства, яке чекає, куди його поведуть.
Я думаю, якась аналогія є в тому, що зараз ми трохи схожі на тих, кого винесло далеко в море на кораблі. Той спільний корабель дуже загрожений і ми дуже не довіряємо п’яному капітанові, маємо вже великий сумнів щодо команди. У зв’язку з цим тривога є, може, ще більша. Бо кожен повинен десь знайти своє місце і розуміти, що ми – не на канікулах, ми не можемо чекати вказівок і порад. А ми повинні просто відчувати, що корабель – наш, ми – на цьому кораблі, тут наше життя, наше майбутнє. І, можливо, сьогодні день останній на кораблі може бути. І той день останній треба прожити так, як належиться. Тобто тривогу можна собі уявити дуже велику нині – і є всі підстави її уявити.
Проте ми якось успадкували цю традицію чекати, коли хтось роз’яснить, хтось розкаже, що робити, і що хтось знає значно більше. Я взагалі не знаю, хто нині на нашому світі, нашій планеті знає багато. Не можу собі уявити цього мудреця.
Але що ми можемо напевно сказати – що той курс, у якому нас вели в ХХ столітті, вичерпався. Що він був побудований на негативних принципах. Він був побудований на принципі ненависті, пильності, примусу, сили, контролю. Тобто він був побудований на суто негативних принципах, за яких не може розвиватися життя.
І я сказав би, що наша Хартія якоюсь мірою є відкриттям того, що ви самі вже давно відкрили. Вона є відкриттям того, що треба будувати життя на нових – позитивних – началах. Треба будувати себе відповідно до тих начал і тих принципів. І треба знайти своє місце вже сьогодні і не відкладати на завтра, що ми можемо зробити.
Наприклад, ректор Києво-Могилянської академії. Ми знаємо, які там уми і які інструкції дають. Я не знаю, чи легко буде йому сперечатися з «подавляющим большинством». Але якщо би в повітрі була атмосфера неприйняття того курсу назад, якби в повітрі була така напружена моральна атмосфера, яка диктує кожному, в тому числі конформістові, що на всяк випадок, якщо ти вже конформіст, то принаймні мовчи… Оця атмосфера має бути. Ми повинні постійно створювати атмосферу підтримки чесній думці і чесній дії. І на кожному кроці є ця атмосфера підтримки.
Дуже часто ми пропускаємо. От наближаються Шевченківські свята. Багато людей чекають, що ВОНИ вирішать і як відзначити. Це ж несерйозно абсолютно! Але дуже важливо, як ми це зробимо, не питаючи нікого. Оце і є можливість скористатися нашою свободою – і так на кожнім кроці.
Власне кажучи, треба діяти вже зараз!
20.02.2013