В етер вийшла друга серія циклу "10 днів незалежності України".

З дневника сотника Українських Січових Стрільців часів Листопадового Зриву

 

Цієї неділі, 5 листопада, У Львові продовжили відзначення 99-ї річниці Листопадового чину та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Завдяки Товариству пошуку жертв війни «Пам’ять» вулицями міста пройшов "Марш слави Галицької Армії та військ Української Народної Республіки», а також театралізоване військово-історичне дійство «Бої за столицю – Львів». Реконструктори намагалися максимально точно відтворити тогочасні події. Спершу на площі Ринок було проголошено ЗУНР. Після цього тут же відбулися і перші бої з польськими військами.

  Колишній народний учитель, який на чолі загонів Січових Стрільців брав Маківку, Дрогобич і Львів, нині самотньо спочиває десь у російській землі. Його іменем названо хіба вулиці у рідному Дрогобичі та у Стрию.    

                                             ...І сталось чудо! Лазарове тіло                                              Закуто в гробі три дні, три віки,                                              Воскресло, встало, кровію скипіло                                              І, меч двосічний взявши до руки,                                              Пішло до бою з темним духом смерти.                                                І від надхмарних шпиців Чорногори

Так уже сталося, що у перший день листопада з різницею в 70 років відбувалися у Львова революційні акції, які мали вирішальний вплив на історичний розвиток Галичини.   1 листопада 1848 року   У революційний 1848 рік барикади будували на вулицях Парижа і Берліна, Відня і Праги, Дрездена і Мілана, Буди і Пешта. Не оминула революційна хвиля і галицьку столицю.  

  Чи справді він так називався, — Бог знає. Може його так назвали товариші львівських заулків, може сам таке прізвище видумав собі, а може дістав його по мамі. Славний Саджениця, що згинув у Карпатах, чи Цистечко, що впав на Лисоні, були з тієї самої "фамілії". Ніодин не знав своїх батьків, жив як птиця, не цінив життя, зате цінив доброго товариша, не любив військової дисципліни, зате любив свого команданта.   — Кумошек! Де ти вродився?   — Не знаю, пане поручнику. Здається, що у Львові.   — А коли?  

Це вже двадцять три роки проминуло від цього соняшного осінного дня, як з почину Українського Січового Стрілецтва наш нарід розбудився до нового, державного життя — двадцять три роки вже, за два роки четвертина століття — а все ще стоїть він, той наш Листопад, у моїй пам'яті, світлий та ясний, як тоді.

Чарівна легенда... Двадцять три роки ворушить душі і серця... Оповідають її матері дітям, згадують її посивілі вже батьки, слухають її похилі старці. В понуру листопадову ніч шепочуть таємні, чарівні слова легенди придорожні верби та плачучі берези, які в німій жалобі схиляються над могилами і курганами, що розкинені по цей бік річки Збруч.