Колишній народний учитель, який на чолі загонів Січових Стрільців брав Маківку, Дрогобич і Львів, нині самотньо спочиває десь у російській землі. Його іменем названо хіба вулиці у рідному Дрогобичі та у Стрию.
7 березня виповнюється 135 років від дня народження одного з засновників Українського січового стрілецтва й Української Галицької Армії Григорія Коссака. Товариство звало його Грицем.
Кажуть, що рід Коссаків прийшов у Галичину з Наддніпрянщини, навіть етимологію прізвища пов’язують зі словом «козак».
Народився Григорій Коссак в Дрогобичі, у багатодітній сім’ї коваля Йосипа Коссака. Навчався у місцевій гімназії та Дрогобицькій вчительській семінарії. Про інтелігентність родини Коссаків свідчить те, що в їхній хаті часто гостював Іван Франко. Брат Гриця Коссака Іван писав у своїх спогадах: «…розказувала мені мати і про арешти Франка, декілька разів відшукували його жандарми і в нашій стодолі, вказувала мені і «решітку» в дрогобицькому магістраті, що за нею він сидів… Стрічався він у нашій хаті з Мельником з Якубової Bолі, Яцем Олекcандровичем з Ясениці Сільної, своїми друзями й учнями, молодшими селянами, відомими організаторами селянства на Дрогобиччині».
До війни Григорій Коссак працював учителем у Галичині. На початку Першої світової його мобілізували до австрійського війська, а невдовзі як офіцера запасу перевели до легіону Українських Січових Стрільців.
Містом, звідки бере початок ця бойова одиниця, є Стрий. Сюди 30 серпня 1914 року з’їхалося 10 тисяч добровольців, їх зустрів сотник Іван Коссак, професор Учительської семінарії у Дрогобичі, рідний брат Григорія. Прийняти присягу австрійська влада дозволила лише 2,5 тисячам легіонерів. Попри незгоду січовиків, їм довелося присягати цісарю. Про цю подію, яка відбулася 3 вересня 1914 року, пише у своєму дослідженні заступник директора Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Зеня Ханас: «Саму присягу, за спогадами М.Угрина-Безгрішного, зачитував “австрійський старшина на ламаній, дивоглядній, ніби українській мові». Очевидно, австріяк дуже погано володів українською мовою. Тому й не дивно, що стрільці не сприйняли цього акту. Стрілець М.Голубець так змальовує картину присяги: “Глухо і без ентузіазму прогомоніла стрілецькими лавами присяга. В суматосі, що тоді запанувала, трудно було визначитися, хто заприсяжений, а хто ні, так само, як нікому було провірювати, хто присягав щиро, а хто… замість слів присяги деклямував у їхній такт якийсь виїмок з Шевченкового Кобзаря”. Дослідниця нагадує, що була й інша присяга – на вірність українському народові, яку потайки давали стрільці своєму польовому духівнику отцю Остапу Нижанківському.
Оскільки російські війська були вже під Миколаєвом, січовики наступного ж дня вирушили поїздом на Закарпаття. Там було організовано два стрілецькі курені (першим командував М.Волошин, другим – Г.Коссак) і півкурінь, яким керував С.Шухевич.
Вже навесні Січові Стрільці відзначились у боях. На початку квітня 1915 року увага усусусів була прикута до стратегічної гори Маківка, що неподалік від Славська на Сколівщині, – вона закривала шлях росіянам до Угорської котловини. Маківка мала стати тріумфальним подарунком цареві Миколі ІІ, який саме перебував на окупованій Галичині.
Бій розпочався 29 квітня, а 1 травня російські війська пішли штурмом й опанували стратегічну гору. У ніч проти 2 травня курінь Григорія Коссака повернув утрачені позиції. Історик Богдан Лазорак пише, що виграна битва на Маківці була першою перемогою українського війська від часу битви під Конотопом за часів гетьмана Івана Виговського.
У боях на Маківці загинуло 42 стрільці, 76 одержали поранення, 35 потрапили в полон. Григорій Коссак за цю битву нагороджений австрійським військовим хрестом заслуг 3-го ступеня.
Після Маківки стрілецькі курені брали участь у визволенні Дрогобича від російського окупанта. За рідне місто боролися обидва Коссаки. «Особливу подяку в історичній пам’яті народу збережено полковнику УСС Григорію Коссаку, який одразу після входження до Дрогобича звернувся до громад довколишніх сіл та міста з проханням допомогти у реабілітації визволеного краю та підтримці УСС», - пише історик Богдан Лазорак ¹. У наступні роки Гриць Коссак як досвідчений військовик займається вишколом Січових Стрільців. Він очолював стрілецький похід, яким проводжали в останню путь Івана Франка (до речі, Коссак листувався з Франком).
Ще один бойовий здвиг, в якому брав участь полковник Гриць Коссак, – оборона Львова під час Листопадового зриву у 1918 році. Про те, що Коссак мав добрий авторитет полководця свідчить той факт, що, з наказу українського керівництва, саме йому сотник Дмитро Вітовський передав командування бойовими діями. На долю полковника Коссака випали чи не найважчі дні оборони Львова: він керував повстанням з 5 до 11 листопада – саме тоді, як поляки взяли в облогу січовиків в центрі міста. Сили українського та польського війська ставали нерівні, бо полякам прибула чимала допомога, однак січовики втримали свої позиції до моменту проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) 13 листопада. Військові формування, які визнали ЗУНР, стали офіційно Українською Галицькою Армією.
Про непросту вдачу Гриця Коссака свідчить спогад тодішнього члена Військового Пласту у Стрию Лева Шанковського. Як відомо, пластуни відзначалися високою військовою дисципліною і брали участь у всіх спробах відновити Українську державу. Коли назріло листопадове повстання, «Пласт» подав прохання військовому керівництву прийняти його членів до полку УСС. Тим більше, що в польській армії уже служили загони «орлят» – 13-14-річні хлопці, які несли службу розвідників на фронті. Проте полковник Григорій Коссак заборонив приймати неповнолітніх до українського війська. «У відповідь на наше прохання ми багато почули від полк. Коссака слів про «смаркачів», яким здається, що вони є справжніми вояками, про те, що ось-ось бої у Львові закінчаться перемогою, і тоді він відішле нас негайно до школи, бо «ти дурню один з другим» маєш пильнувати, насамперед, книжки, й учитися, учитися, й ще раз учитися, щоб бути корисним Україні» ². Хоч стрийські пластуни, зі слів військового історика Лева Шанковського, ще довго мали жаль на Гриця Коссака за те, що не дозволив їм стати до боротьби, сучасник може зрозуміти, що тоді у загартованому війною полковнику промовляв ще й досвідчений педагог, адже не так давно він навчав дітей грамоти, а не стрільби. «Це ще діти, які не знають, що у війську воюють, їдять і сплять згідно наказів керівництва. Хто за ними буде носити булки з маслом на фронт і що вони будуть їсти, коли кухня вчасно не зготує обід? Вони хочуть вдавати з себе героїв, а потім будуть плакати за мамою. А тепер хай забираються ці вояки додому, і хай мої очі не бачать їх», – відрізав тоді військовий начальник стрийським пластунам, згадує Лев Шанковський.
Гриць Коссак зі старшинами ІІІ корпусу УГА
Згодом Григорій Коссак став комендантом Стрийської військової області і комендантом ІІІ Галицького корпусу, а колишні пластуни – гімназистами, бо 1 лютого 1919 року в Стрию відкрили гімназію з українською мовою навчання. Вони також залишались військовозобов’язаними, тому на навчання ходили у мундирах зі зброєю та продовжували відвідувати військові навчання у Завадові біля Стрия. Учительську діяльність провадила і дружина полковника – Ірина Коссак була директором так званих «приватних курсів» Українського Педагогічного Товариства.
Разом із славною сторінкою січового стрілецтва перегорнулася сторінка військової доблесті в житті Гриця Коссака. Після укладення союзу між Українською Галицькою Армією та військами генерала Денікіна (1919) частина старшин УСС перебралися до Чехії, де в місті Німецьке Яблонне ще давніше була інтернована частина УГА. У 1920 році Григорій Коссак перебував у таборі для інтернованих у Ліберці (Чехословаччина). Згодом жив на еміграції в Австрії та на Закарпатті.
Проте щось спонукало Григорія Коссака через п’ять років ще раз змінити місце перебування – і він опинився в Радянській Україні, де тоді відбувалася «українізація» й «національне відродження», згодом назване «розстріляним». Зрештою, він теж став його частиною.
Сьогодні на будинку колишньої духовної семінарії у Харкові можна розгледіти таку пам’ятну табличку: «Школа червоних старшин імені ВУЦИК» (російською – Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет). Така школа функціонувала тут з травня 1920-го до серпня 1938 року. У ній свого часу викладав знаменитий полковник Григорій Коссак. Навчав радянських військових української мови й українознавства (за іншою версією, тактики та стратегії). Згодом очолював військову кафедру у Дніпропетровському хімічному інституті, працював у інших вишах УСРР.
Попри значний воєнний досвід, який можна було перейняти у Григорія Коссака, радянська влада так і не вибачили йому стрілецького минулого. Проти таких, як він, ветеранів «визвольних змагань» сфабрикували справу так званого «Українського національного центру» – цілком фіктивної «антирадянської підпільної організації». У 1931 році Грицька Коссака заарештували і відправили на Соловки, потім на Урал. Після шести років таборів опинився на волі, але в Україну повернутися не міг, оселився в Москві, де жив у дочки, викладав німецьку мову.
Григорій Коссак. 1939 (фото НКВД)
Але на цьому поневіряння колишнього командира УСС не закінчилися. Він був заарештований вдруге. 2 березня 1939 року Військова колегія Верховного суду СРСР засудила Григорія Коссака до розстрілу. Вирок виконали наступного ж дня. Менш ніж за тиждень полковнику мало виповнитися 57. Ніхто не знає, де його могила.
Полковника Коссака реабілітували через півстоліття після його смерті.
ПРИМІТКИ
¹ Лазорак Б. Чим завдячує Дрогобиччина перемозі австрійської армії на горі Маківка? (до 100-річчя визволення Дрогобича від російської окупації) // Галицька зоря. – №32. – Дрогобич, 8 травня 2015. – С. 2.
² Шанковський Л. Нарис історії Стрийщини // Історико-мемуарний збірник «Стрийщина». - Нью-Йорк. – 1990.- Том 1. – С. 163
07.03.2017