В осінню ніч, що лине тихим сном Понад ліси, що червінню взялись, Хтось Велий пише золотим пером Про дивну північ, що була колись, — Що так, як сонце, нам давно зійшла, Хоч темна, та ясніша зір була... В осінню ніч, що лине тихим сном, Хтось Велий пише золотим пером...   _________   ...В осінню ніч, в опівніч листопада, На смілий герць пішли лицарські внуки За ту князівну, красну і принадну, Що шість віків закуті мала руки

Спомин.   Хоча літа затирають непомітно те, що переживалось, та бувають події, яких ніколи не забути. У моїй памяті ніч з 31. жовтня на 1. листопада залишилася як така насвітлена фільма, яку кожної хвилини можна розгорнути й висвітлити. Найменшу подробицю тямлю і досі, усе стоїть немов на яві перед очима з пропамятної ночі.  

Сьогодні, в день традиційних роковин 1. листопада — рідко в якого українця не виринає питання:   — А що тоді діялось у Холмщині? Чи брала вона участь у листопадових подіях і яку саме? Що вона має згадати й сказати в день 1 листопада?   Ситуація тоді була в Холмщині інша, ніж ситуація в Галичині, та можливостей до якогось зриву не було тут ніяких, чи майже ніяких. То ж залишалося холмщанам одно — бути думкою й серцем при своїх галицьких братах.  

Оноді відбулася в окружнім карнім суді у Львові розправа проти Т. Сікорського, учасника листопадових бoїв Львові на відтинку Бема, обжалованого о злочин з §217 к. з., поповнений через увільнення вязнів.

31. жовтня 1918 р. у Львові.

І піду стежками нічною порою, / І скрившись у мурів понурую тінь / Я слухати буду нічних шепотінь / Про тих, що упали, їх рани, їх зброю / І їх передсмертнії шепти...

Ми наблизилися до дня, який святкуватимуть нащадки, як одні з найпочеснійших роковин, що їх відмічує історія України.

З дневника сотника УСС Дмитра Кренжаловського.

І так століттями убивали нас. Кайданами, погордою та брехнею. Аж прийшов цей падолист 1918, цей сумерк ідолів та царів, габсбурської брехні та кривди, і здійняв кайдани з наших рук і велів нам боротися не за Ідола, а за нас самих, за наш Єрусалим.

Усе як в казці.