Сто років тому, 19 серпня 1913 року народився один із провідних діячів ОУН і командирів УПА Зеновій Тершаковець. Він походив зі села Якимчиці (тепер Городоцький район Львівської області).
Батько Зеновія – Григорій (Гринь) Тершаковець (1877–1958) був відомим діячем товариств "Просвіта" та "Сокіл" у Городоцькому та Рудківському повітах, членом Головної ради товариства "Сільський господар". Політично належав до Української національно-демократичної партії, був членом її Тіснішого народного комітету. У 1913 році став послом Галицького сейму, у 1919 – членом Української Національної Ради ЗУНР, брав участь в роботі Українського Трудового Конгресу в Києві. Поляки інтернували його в таборах у Пікуличах та Домб'ю.
1925 року Гринь Тершаковець став співзасновником Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), 1928-го був обраний послом до польського сейму від Самбірського округу. Більшовики заарештували його ще у 1939 р. і до 1947-го він перебував на засланні в Сибіру. Щойно повернувся в Галичину, був знову заарештований як батько "українського буржуазного націоналіста" і перебував в ув’язненні до 1956 р. Повернувся до Львова, де помер 1958 року, переживши на 10 років свого сина.
Зеновій Тершаковець здобув правничу освіту в університетах Львова та Любліна. З юних літ був активним пластуном, членом "Просвіти", а з 1930-го належав до ОУН. Навесні 1939 року його заарештувала польська поліція, у вересні того ж року вийшов на волю і перебрався на Холмщину, де був районним провідником ОУН і референтом пропаганди.
Відтак З.Тершаковець (псевдо: «Лисий», «Федір», «Чагрів», «Червень», «Чигирин») активно працював на різних керівних посадах в ОУН: працівник Головного осередку пропаганди (1940–1941), повітовий провідник Городоччини (1942–1944), провідник Дрогобицької області (1944–1945), заступник провідника Карпатського краю (1945–1946), провідник Львівського краю (1946–1948).
19 серпня 1945 р. півсотні чекістів з Миколаївського райвідділу НКГБ Дрогобицької області натрапили біля містечка Роздола на криївку "Федора". Тершаковець з двома побратимами вискочили через запасний вихід й відкрили вогонь з автоматів. Повстанці застрелили двох майорів, що керували операцією, та кількох ґебістів і зникли в лісі.
На початку 1947-го З.Тершаковець став командиром Львівської Воєнної Округи УПА (ВО-2 «Буг»), до якої входили тактичні відтинки: ТВ-11 «Пліснисько» (Золочів, командир: "Оверко"); ТВ-12 «Климів» (Сокаль, командир: "Угринович"); ТВ-14 «Асфальт» (Миколаїв, командир: "Грабенко"); ТВ-15 «Яструб» (Рогатин, командир: "Буря").
На той час мінялася тактика повстанської боротьби. "Боротьба не є такою, як у 1918 році. Це повстанська партизанська боротьба, в якій беруть участь старі і молодь. Наприклад в половині серпня сотня повстанців під проводом Івана Огородніцького і Яреми Пеленського розбила тюрму в Комарні, визволила всіх в’язнів, розбила станицю НКВД і без страт рано виїхала з міста. Коло Підзвіринця в засідці вбито 52 більшовиків. Були бої, де падало 3-4 сотні московської голоти. Сили противника великі, пересічно 150-300 бійців на один район, а зараз Західні Землі бльоковані Червоною Армією і військами НКВД. Пересічно на район 1500–3000 бійців. Бльокада та триває вже два місяці, в більшості районів військо є по всіх селах. Крім того безперервно йдуть денні облави на села два рази в місяць. На одне село тяжкі нічні засідки. Найбільше лихо – це сексоти, які всюди є і подають ворогові відомості. Арешти є, вивози на Сибір також, але нарід, як цілість перестає боятися НКВД. Тікають, криються, так, що практично зараз менше вивезено, як за першої окупації.
Зараз йде натиск на Церкву, щоби переходили на російське православ’я. Митрополит Сліпий (Андрей помер 1 листопада 1944) арештований і всі епископи. Зрадник Церкви о. Костельник і він веде ту акцію. Священики на загал ломляться і переходять на православ’я... Віримо в нашу побіду, а коли б і не вийшло нічого, то прийдуть нові борці-діти, що бачать нас і боротьбу поведуть дальше, але рабами не будемо і ворогові не поклонимося... Ви лишитеся як одинокі свідки. Бо чи я доживу того, щоби бачити Вас – не знаю. Вже не раз не було виходу, та Мати Божа врятувала. Призначення свого не мину", – писав у 1946 р. Зеновій Тершаковець у листі своєму братові Андрію, який перебував тоді у Баварії.
Призначення спіткало З.Тершаківця 4 листопада 1948 року в лісі біля села Малий Любінь (тепер Городоцький район). Тут загинув він у бою з гебістами. Разом зі своїм командиром полягли референт Служби Безпеки (СБ) Городоцького району Роман Борецький, зв’язкова Ангеліна П’ясецька та бойовик СБ Микола Мурин.
У 1938 році, коли Зеновій Тершаковець працював у місті Комарно у філії повітового союзу кооперативів, він одружився з вчителькою Анастасією з родини Мурафів. У них народилися доньки Марта та Люба. В 1947-му Настю заарештували і вона поневірялася в таборах до 1956 року. Померла у 1983-му. Дітям вдалося пережити лихоліття завдяки добрим людям.
На згадку про Гриня та Зеновія Тершаківців у Львові названо одну з вулиць Личаківського району.
19.08.2013