Якби хтось захотів написати репортаж про святкування Дня Незалежності в маленькому райцентрі на заході України, яке плавно перейшло в День міста, то найпростіше це зробити одним словом – «алкоголь». Якщо треба більше слів, то можна додати «парк», «мітинг», «квіти», «гучні слова», «вишиванки», «мед», «багато людей», «багато диму», «погана музика» і «добре вогняне шоу».
Вже котрий рік місцева влада, від сільради до райради, веде вперту боротьбу з інертністю місцевого люду з його небажанням нічого вчитись і якось змінюватись відповідно до вимог часу. Як говорив класик, що з людиною не роби, вона все одно тягнеться до пляшки. Що з народом не роби, а він далі слухає російську попсу й українське «бум-цик-цик», і всі спроби змінити це завершуються провалом. Як не тягни його в бік Інтернету, а він далі обирає «Однокласники» та «ВКонтактє» замість Вікіпедії (не кажучи вже про щось складніше, для голови). Як не проси його взяти до рук книжку, він далі читає лише газету з програмою, бо телевізор заміняє йому все: книжку, театр, концерт чи картинну галерею, навіть цирк і футбол на міському стадіоні. Як не вмовляй його «культурно відпочити», він все одно вважає, що це означає багато випити й трішки закусити. Тому замість «Добрий день», «Привіт» і навіть (з нагоди свята) «Слава Україні» найчастіше чуєш пароль «сто грам п’єш?». Це заміняє і «добрий день», і «добрий вечір», і всю вишукану процедуру знайомства-привітання. Вік, стать, психічний і фінансовий стан жодної ролі не грають. Забава – так забава, тобто народ гуляє. Тобто п’є. Мами з малими дітьми у візочках і поважні батьки сімейств, підлітки й «ветерани» - все одно. Сіли, відкоркували, налили. Єдине розумне пояснення – у людей такий вакуум всередині голови, що коли це все не залити вогняною водою, вони просто не в стані функціонувати, тобто хоч якось склеїти простеньке речення і підтримувати розмову довше, ніж п’ять хвилин.
Добре, що є сцена, що щось там бамкає і блимає, що намети стоять і йде торгівля. І якщо раніше торговий люд намагався якісь там ліжники продавати, витинанки, коралі, пацьорки, вироби з дерева, то тепер все набагато простіше – пластик, роги з підсвіткою, калаталки, навіть національні прапорці, все з Китаю, з України тільки люди й алкоголь, тобто продавці-покупці, пиво, горілка, квас. Так само з кулінарією. Яка там місцева чи, ще складніше, національна кухня – є шашлики, ковбаси з рушту, цукрова вата і попкорн. Так, за дня продавали мед і варили кулешу, але то так – про людське око. Як портрети Шевченка-Бандери-Коновальця-Шухевича, національний іконостас з вітрини «Просвіти», де тільки пенсіонери грають в шахи. Говорилося правильні, хоча і вже затерті слова про славну історію, багатий і гостинний край, співалося народні пісні і читалося вірші. Ввечері все стало на свої місця – медовуха як рідкість і кетчуп до шашликів як приправа. Столи, намети, діти, крики, тлум, галас, дим мангалів, темрява й алкоголь.
З кожним роком цей розрив між тими, хто читає, співає, пише, танцює, малює, і тими, хто «тільки телевізор», зростає. З кожним роком всі ці святкування Дня Незалежності – Дня міста все більше нагадують величезний базар, де одні хочуть просто продати і заробити копійку, інші з нудьги щось там купити жінці і дітям, щоб відчепилась і не приставала, коли ввечері сильно напились. З кожним роком труд і бажання, навіть завзяття одних і лінь, інертність, тупість інших щораз більше віддаляються, нагадуючи прислів’я: «Ви можете привести коня до водопою, але ви не можете змусити його пити».
28.08.2013