Щоб не було непорозуміння, заявляю, що я не є фахівцем українського мовознавства. Моє відношення до рідної мови таке саме, як у кожного українця, що виссав її з матірних грудей, виплекав в українських школах та в українському середовищі за австрійських часів, доповнював і направляв в Україні 1918/19-их років та вживав її на еміграції, перевірюючи її принагідно на зразках української літератури і науки.  

  Діждалися першого морозу, що зморозив грязький український чорнозем та вможливив свобідніший рух на совітських дорогах, яких тут багато, багато. Врешті в совітським царстві всього було подостатком. Коли поглянути на карту, то здивує ця велика сітка шляхів різних назв і "разрядів", а прийдеться їхати, то на землі їх не найдеш, бо це звичайні полеві дороги, які, залежно від пори року, раз більше вїзджені, раз менше.  

Кілька днів тому вернувся до Львова молодий українець, що його взяли були большевики до війська.   З фронту в робітничий баталіон  

І.   Щоби зрозуміти становище православних українців у справах своєї віри й церковного устрою, треба хоч коротенько пригадати деякі моменти з життя православної Церкви взагалі та на українських землях зокрема.  

(Розмова з головою ювілейного комітету по відзначенню 85-річчя з дня народження і 25-річчя з дня смерті Івана Франка — академіком П. Г. Тичиною).   Вчора співробітник редакції "Вільна Україна" зв'язався по телефону з Києвом і розмовляв з головою ювілейного комітету по відзначенню 85-річчя з дня народження і 25-річчя з дня смерті великого українського поета революціонера-демократа Івана Франка — поетом-академіком орденоносцем П. Г. Тичиною.  

Сільська деревляна церковця тонула ціла в сірім сумерку весняного вечора. Перед головним престолом блимала лямпадка, а її мерехітливе світло скакало то тут то там, розяснюючи старе золото ікон на іконостасі. Тиша лежала в храмі, тільки десь по темних кутках шелестіли молитви богомільців. Великодна сповідь добігла до кінця, а старенький священник сидів у сповідальниці вже тільки тому, що було сказане: до осьмої.  

"Великдень" свято вяжеться із воскресенням Христовим у велике свято весни, відродження, воскресення. Походить воно з часів обожання Сонця, а його культ прийшов до нас з Месопотамії та Малої Азії через Чорне Море тому півтора тисячі літ до Христа. Зі святом Великодня звязано барвлення яйця як символу бога Сонця, бо яйце має в собі зародень сонячної сили — півня.  

Українські історики літератури, на загал, не мали і не мають великого впливу на формування поглядів в області новішого українського письменства. Ця ділянка залишалася критикам, і так воно повинно бути. Але, з другого боку, варто також усвідомити собі, що дали нам досі історики літератури.  

До сотих роковин від дня смерти (10. листопада 1838).  

І. М.Драгоманов і сучасність.