Рознеслася недавно по світі вістка про знищення большевиками неоцінених памяток української культури в Києві.   Сам факт вивозу чи знищення культурних цінностей у звязку із стратеґічними потягненнями воєнного відступу могли б союзники, симпатики і наподібники кожнофарбної Москви виправдати, що, мовляв, треба було спасати культурні скарби перед ворогом, або, що і таке руїнницьке поступовання з культурним лайном лежало в рямках стратеґічних плянів Москви, — нищити при відступі все за собою, залишаючи ворогові тільки румовища.  

  Щоб не було непорозуміння, заявляю, що я не є фахівцем українського мовознавства. Моє відношення до рідної мови таке саме, як у кожного українця, що виссав її з матірних грудей, виплекав в українських школах та в українському середовищі за австрійських часів, доповнював і направляв в Україні 1918/19-их років та вживав її на еміграції, перевірюючи її принагідно на зразках української літератури і науки.  

До переговорів в Одесі.