Цей ювілейний, 150-й рік з дня народження митрополита Андрея Шептицького допоможе осягнути велич цієї людини. Сьогоднішні проблеми роблять його слова ще актуальнішими і ще більше потрібними, ніж будь-коли до того.
Дякую Богові, що я зміг приїхати. Сподіваюся, що ця зустріч буде корисною. Сподіваюся, що вона застановить думати, читати, пізнавати постать митрополита Шептицького. Це надзвичайна особа. Не буде слів, які передадуть його велич. Ми мусимо старатися, наскільки це можна, пізнавати і наслідувати його.
Знаю, що багато його творів вже опубліковано, їх можна читати. Є багато книжок про нього, його біографії. Є праці про специфічні теми, які досліджував і якими займався митрополит. Є багато нагод пізнати цю велику постать. Пізнати його дуже корисно. Але якщо ми навправду хочемо вшанувати Шептицького, то цей рік був би страчений, якщо б ми не постановили наслідувати його у своїх вчинках.
Якщо це наше пізнання, залишиться тільки пізнанням – то це втрачений час. Наша ціль практична – пізнати, щоб наслідувати. Важливо, щоб у щоденному, особистому житті ми більше будували майбутню історію нашого народу, ніж відтворювали минуле.
Митрополит Андрей не був оригінальним, творчим філософом. Він був людиною, яка дуже серйозно ставилася до відповідальності, яку уряд Церкви на нього поклав. Це дуже важливий елемент. Діяльність Митрополита неймовірно широка. Він заторкнув майже всі аспекти громадського життя. Чому він це робив? Це був його вияв здійснення своєї душпастирської місії. Головне завдання, яке він перед собою ставив, – допомогти людям бути добрими громадянами, сім’янинами, християнами.
Митрополит Шептицький був прикладом знаменитого, досконалого душпастиря, який працює для людей.
У 1899 році, коли він ще був єпископом у Станиславові, у своєму звернені підкреслює гідність людини, її безмежну вартість. Після Майдану ми говоримо про Революцію Гідності, але це не перший раз, коли в Україні люди відчули свою гідність. Вони могли її віднайти у посланні свого душпастиря столітньої давності. Почитайте це послання, воно дуже актуальне.
Головне – допомогти людині.
У 1904 році митрополит Шептицький написав «Соціальну квестію» – послання про права робітників, що ними не потрібно погорджувати, що робітник, селянин має такі ж права, як кожна людина, і їх потрібно шанувати.
За все своє митрополиче служіння Андрей Шептицький написав понад 250 послань. Усі вони мають одну ціль – допомогти людині бути собою. Митрополит відвідав усі парохії своєї єпархії – майже 1000, не пропустив жодної парафії у Львівській архиєпархії.
У 1927 році він написав: «Я відвідав усі єпархії, щоб безпосередньо звернутися до людей». Окрім того, відвідував українські поселення в Північній Америці. Він звертався до людей не для того, щоб когось ошукати, а щоб розрадити. Впродовж цілого свого життя показував приклади великої людяності.
Митрополит був багатий, походив з багатого роду. Він знав, як це – бути багатим, але не розкидав грішми, знаходив дуже здібних людей, які керували його фінансами. Усе своє багатство він витратив на заснування музеїв, відкриття лікарень, посилав талановиту молодь вчитися за кордон. Помагав сиротам після Першої світової війни.
Старався, щоб всередині народу був мир і повага.
На еміграції, високий чинник з ОУН розказав мені, що коли виїздив з України, то прийшов до Митрополита просити благословення. Шептицький ще раз нагадав йому, що «... коли ліс горить, звірі не нападають один на одного». І ця людина десятиліттями оберігала ці слова.
Він мав політичний досвід. Домагався правди для нашого народу після Першої світової війни. Так, його спроба не була успішною, але він спробував. Коли дізнався, що в східних областях голодомор, він його не проігнорував, а видав слово підтримки і разом з єпископами і усіма священиками почали збирати гроші для голодуючих. Нам потрібно багато пізнавати, але пізнавши його – старатися наслідувати.
Як найкраще використати владу від Бога?
Дуже часто люди підкріплюють свій авторитет тим, що кажуть, що влада від Бога. Можновладці мусять пам’ятати, що отримують владу тільки для того, щоб працювати на користь людей. На владу потрібно дивитися тільки як на форму служіння. Політик повинен бути державним мужем. Думати про користь держави. Він мусить думати категоріями служіння, він є слуга свого народу.
Перш ніж обирати політиків, треба їх запитувати, чи вони готові служити людям, чи збираються тільки панувати.
Влада від Бога – це тоді, коли відповідає Божим законам, влада обмежена Божими законами. Я не вважаю, що влада – це, як в Руссо, – суспільна угода. Влада потрібна спільноті. Але від Бога вона стає тільки тоді, коли її використовують для людських інтересів.
Слід розуміти, що все життя Митрополита пройшло під різного роду окупаціями. Ніхто не дбав про благо українського народу. Митрополит створював дуже багато інституцій: церковний банк «Дністер», земельний банк, підприємства, які використовували кооперативну філософію для ведення господарства. Держава не сприяла тому, щоб українці були сильними.
Митрополит не давав людям гроші, він створював місця праці.
В радянський час вийшла книжка, в якій перелічені всі гріхи митрополита проти робітничого класу. З неї можна довідатися, що митрополит справді мав багато робітників. Дізнаємося, що митрополит особисто, але також Львівська митрополія мали багато лісів, якими у свій час керував Андрій Мельник. Це господарство давало заробіток сотням людей. Для потреб лісників, митрополит закладав навіть монастирі, щоби ніхто не залишився без духовної опіки церкви.
Своєю працею Шептицький показував, що підприємці не повинні шукати швидких, легких шляхів, а будувати далекі плани. Як це робити? Підприємці мають дуже добре думати. Так працювати, щоб мати тривалі доходи і давати роботу людям.
Митрополит був зацікавлений в тому, щоб Україна мала свій університет. Остання промова митрополита в Сеймі перед Першою світовою війною – його арґументи, чому потрібно створити університет. Наприкінці 1920-х років він заснував Богословську академію. Не було можливості створити університет, але він хотів, щоб наші мали можливість вчитися.
Батьківщина – це національна родина.
Я народився українцем, маю старатися, дбати про свій народ. Шануй отця і матір, і буде тобі добре. Ісус картає людей, які не шанують своїх батьків. Особлива любов, опіка має бути до батьків. Батьківщина – це національна родина. Ми маємо дбати за всіх людей. Митрополит часто говорить про християнський патріотизм – тобто про любов до свого народу, про вірність аж до смерті. Але в той же час, не можна ненавидіти інший народ. Це суперечить Божому закону. Ми маємо знати, як відноситися до рідного народу. Бути щирим сином, дочкою свого народу. Але не ненавидіти когось іншого.
Як прощати Росії?
Маємо відстоювати свої права, мусимо їх боронити. Коли ми всіх почнемо ненавидіти – то це не вирішить наші проблеми. Ми повинні допомагати усім народам бути патріотами, дітьми свого народу. Шептицький поїхав в Росію. Він багато зробив для Росії. Він не боявся туди їхати. Хотів працювати, поширювати там католицизм. Ми маємо приклад людини, яка любить своє, але готова допомагати іншим.
Ми не можемо розслаблятися. Що ми можемо зробити, щоб росіяни були патріотами Росії, не імперії, а щирими патріотами? Це немала проблема.
Він мав дуже багато опору. Його думки про відродження східнохристиянської традиції в українській Церкві зустрічали в штики, ніхто цього не розумів, але Митрополит терпів, не переставав працювати. Він не дозволив собі впасти до рівня тих, які йому противилися. Час показав, що всі хто був проти Митрополита – зникли. А його ми пам’ятаємо і продовжуємо вшановувати
Як людям, травмованим війною, повернути віру?
Наші вояки, наш народ цілком не був готовий до війни. Сьогодні ми мусимо навчитися сприймати втрати. Мусимо бути дорослими, гідними, допомагати тим, які потребують лікування. Треба перестати нарікати, не ранити людей, а старатися допомагати, створювати атмосферу, в якій жертви війни відновлювалися.
Корупція – це зло.
Церква мусить не переставати повторювати, що корупція – це зло, це гріх. Не дай Бог, щоб в рядах церкви була корупція.
Ми все ще живемо радянськими порядками. Чекаємо, що для нас зробить влада. А треба навчитися працювати. Треба допомагати молодим людям шукати добра. Треба постійно будувати, не відбудовувати, а будувати, постійно створювати нову Україну.
Мусимо перечекати, поки марево минулого радянського життя перестане існувати. Зміни завжди болючі. Ми боїмося змін, але не треба боятися. Без праці, ми не зможемо використати ті дари, які нам Бог дасть.
Працюймо, і Бог благословлятиме наші справи!
***
Виголошено 20 травня 2015 року у Львівській бізнес-школі
Записав Олег Будзінський
25.05.2015