​   Шахраї, митці, науковці, філософи, мандрівники — ці люди мають багато спільного: всі вони авантюристи, всі вони шукають пригод. Всі вони хочуть чогось від життя. По-різному, але чогось хочуть: прекрасного й неосяжного світу, сенсу буття, розкішного й багатого життя, адреналіну, драйву, щастя, відкриття таємниць і білих плям на мапах, ще чогось.  

  Розпочну з факту: нещодавно Ужгородському національному університету виповнився 71 рік, і з цієї нагоди на урочистій Вченій раді звання доктора honoris causa присвоєно міністру юстиції Угорщини Ласло Трочані.  

 

  З появою фільму «Волинь» преса та інтернет у Польщі зарясніли безліччю статей, їх куди більше, аніж в Україні. І до їхньої честі сказати, погляди на той драматичний період історії не завжди антиукраїнські.   Хоча в коментарях читачі налаштовані надто радикально і видно, що голови їхні забаламучені тим, що вивчали вони у школах і там їх учили специфічно. Тому й надибуємо закиди українцям аж із епохи Хмельницького, бо, мовляв, уже тоді різали українці поляків.

 

 

  Поляки щораз інтенсивніше руйнують багаторічний здобуток своїх найвидатніших культурних та інтелектуальних постатей, що будували порозуміння з українцями. Кропітка праця Гедройця в Парижі та його однодумців, заклики і молитви Святого Івана-Павла Другого, позиція лідерів «Солідарності» Леха Валенси, Яцека Куроня, Адама Міхніка і багатьох інших — все це зневажено аґресивними марґіналами від політики.  

​  

  Довкола Бабиного Яру маємо свіжий скандал. Його корені тягнуться від скандалу, який вибухнув ще кілька років тому і був пов'язаний з грандіозним планом заходів, розроблених ідеологом єдіной і нєдєлімой Дмитром Табачніком.  

  Неоковирну коробку гуртожитка хтось вийняв з кишені і кинув недбало чорною теркою даху догори   виймаю по одному сірники днів і запалюю — гори воно! бавлюся мов дитина не заглядаючи до завтра   Колись, як ми були малими...