Поляки щораз інтенсивніше руйнують багаторічний здобуток своїх найвидатніших культурних та інтелектуальних постатей, що будували порозуміння з українцями. Кропітка праця Гедройця в Парижі та його однодумців, заклики і молитви Святого Івана-Павла Другого, позиція лідерів «Солідарності» Леха Валенси, Яцека Куроня, Адама Міхніка і багатьох інших — все це зневажено аґресивними марґіналами від політики.
Освіченими, із гарною риторикою, витриманою у доброму стилі, — але марґіналами, бо їхні дії та їхня мета — негідні. Вони потоптали молитву примирення, взаємного пробачення і порозуміння, вчинену лідерами польської і української католицьких Церков. Вони «помножили на нуль» офіційний акт поєднання, вчинений президентами обох країн. Їм подавай і утверджуй однобоку, підтасовану правду — вигідну «кресов'якам» та іншим профашистським польським середовищам, що становлять ядро електорату правлячої партії.
Такі інфантильні спроби існували завжди, але відповідальні сили польського суспільства тримали ці вередливі забаганки в рамках пристойності та здорового глузду. А тепер дитина, яка довгі роки гемзала, вимагаючи небезпечну іграшку, нарешті вирвалася з-під опіки і здобула таку силу, що скрутила своїм опікунам руки і заткнула кляп у рота. Нейтралізувавши здоровий глузд, марґінали почали із своєю шовіністичною іграшкою серйозну вибухо-небезпечну гру.
Небезпека не лише у руйнуванні порозуміння і своєрідного антиазійського союзу з українцями.
Набагато більшою небезпекою є деморалізація і марґіналізація польського суспільства. Коли християнські цінності та загальнолюдська мораль підпорядковуються хибному розумінню національної вигоди, поєднаному з еґоїстичним, однобоким розумінням «історичної справедливості».
На даний час в Європі існують лише два народи, які воюють із мертвими. Державною політикою яких є стирання пам'яті про невигідні їхнім інтересам події та людей. Коли руйнують пам'ятники, могили чи цілі цвинтарі своїх мертвих ворогів, або жертв власного терору, або просто людей, які колись володіли цією землею як автохтонне населення чи проживали на ній. Росія поруйнувала німецькі, австрійські, польські, єврейські, татарські, українські, вірменські могили і пам'ятники. Щоб стерти пам'ять про цих людей, адже якщо якусь землю росіяни загарбали — то тут завжди була Росія. Але то Росія — фактично азійська держава, частину якої лише умовно вважають європейською. І одержавлене російське християнство не здатне мати якогось здорового морального впливу на суспільство.
Другою країною, яка воює із мертвими, стала Польща. Європейська католицька країна з давніми християнськими традиціями, член Європейського Союзу. Однак на практиці її християнство виявилось досить умовним. Німецьких пам'ятників чи могил на «західних кресах» поляки, звісно, вже не руйнують. Але не з етично-моральних причин, а банально боячись «дістати по зубах». От на «східних кресах» у них вольниця — бо що їм зробить знекровлена війною Україна? Тут можна цілком безпечно бити якнайболючіше.
Лиш не розуміють затяті месники, що другим кінцем вони б'ють по власній репутації, а також — по власному майбутньому. Бо яке може бути майбутнє у нації вандалів, у тих, хто валить хрести на цвинтарях, хто масово плюндрує могили і пам'ятники?
Ми заздрили згуртованості поляків — от, у них моноетнічна нація і всіх об'єднує Римо-Католицька Церква. Але чи може бути добрим провідником народу Церква, духовні пастирі якої щораз більше грузнуть в неправді, а окремі з них стали провідниками марґіналів і вандалів? Яка мовчить на зло, вчинене її вірними, мовчки (а може, дехто навіть із прихованою втіхою) спостерігає руйнування (християнських!) могил. Яка толерує історичні маніпуляції та брехню. Для якої прозелітизм та польський шовінізм виглядають, можливо, важливішою місією на українських теренах, аніж проповідь Слова Божого.
Братове поляки, «схаменіться, будьте люди!..»
«Парасолька» НАТО і ЄС захистять вас від зовнішнього ворога, з яким ми мусимо боротися наодинці. Але жодні парасольки не захистять від моральної деґрадації. А це страшніше від економічної кризи чи військової аґресії.
Ви справді європейська нація, із добрими традиціями, що має гідних історичних вчителів та провідників.
Звільніться від угару ненависті та брехні. Відкиньте фальшивих пророків, самі оцініть ситуацію і згадайте про моральні основи, самостійно почитавши Святе Письмо. Самостійно, бо лише так можна зрозуміти, що ненависть і протистояння — безперспективні. Сила і правда — у примиренні, взаємному прощенні та порозумінні. Не змушуйте українців пригадувати вам тисячократні злочини ваших предків — бо вжахнетеся від їхньої жорстокості та підлості. У власній свідомості та зовнішній репутації із нації-жертви ризикуєте перетворитися у націю-злочинця. І тоді внаслідок великого болю ви можете втратити повагу до багатьох своїх предків, або, піддавшись захисній реакції, безповоротно погрузнете в історичній брехні.
Видається, що у складній ситуації, яка щораз виразніше проявляється у Європі, було би набагато вигідніше повернутися до формату порозуміння з українцями, взаємно собі пробачити і разом будувати гідне європейське майбутнє.
11.10.2016