Наші дорослі діти не поділяють наших смаків – герої наших книжок їм байдужі. Їх не цікавлять наші культові рок-групи, саундтреки нашої молодості – ця музика їх не зачіпає
Бо іншого тіла немає і не буде, його не можна взяти напрокат. Оцінки в школі – не для батьків. І це стосується всього. І заперечення «нащо мені читати ті твори чи ті логарифми» не працюють
Діти моїх дітей його не побачать і не відчують цього подиху вічності, хоч би як пафосно це звучало: холодне повітря з сіней, сліди на снігу зразу за дверима…
Віра в те, що все ще можна повернути і відбудувати, допомагає жити. А якщо мова йде про людське життя і пам'ять поколінь, про минуле, яке ніколи не стане майбутнім?
Не знаю, що приготували для нас новий день, новий місяць і нова зима, не кажучи вже про рік – цього ніхто не знає. Але знаю, що опустити руки ми завжди встигнемо
Фізичний, хімічний і математичний факультети повинні знову стати елітними у хорошому сенсі слова, вчитись на яких – це привілей кращих із кращих. Бо війна.
Так і хочеться розчинитись у часі, заливши собі ту хвилю тепла, того наївного щастя, дивитися на дощ, на мокру бруківку, трамваї, дахи і людей казково красивого Львова.
Це була його відповідь, яка означала очевидну істину часів війни: є час жити, а зараз час воювати. А жорсткіше: одні воюють, а інші живуть так, ніби немає ніякої війни
