Назвати культурно-музичне життя Львова за останні роки малоактивним було б абсолютно несправедливо. Беззаперечним лідером і двигуном цієї активності є наша Львівська філармонія. Зрештою, така ситуація є нормальною і логічною.
Можна по-різному дивитися на «наповнення» цієї активності. Тут багато що залежить не лише від рівня, уподобань і смаків керівництва, а і від фінансових можливостей, що диктуються сучасними реаліями. Запросити на львівську сцену зірку справді світової величини у сьогоднішніх умовах є справою майже нереальною. У той же час реальністю є пошук чогось ще не дуже «розкрученого» і відповідно не надто дорогого, але перспективного і яскравого.
«Kuss Quartet» прогулюється вересневою Одесою. Там теж мали щастя почути берлінський квартет
І все ж, часами несподівано «Бог посилає вороні кавальчик сиру!». Причому настільки несподівано і неочікувано, що бідна невибаглива птаха, яку виховували на висококалорійних «плавлених», а по празникам давали трохи «російського», раптом не знає що з цим мармуровим «рокфором» робити. Звичайно ж – їсти (!), хвалити і дякувати зі всієї сили, щоб це було не в останній раз.
Справді, нечасто трапляється нагода, і не лише у Львові, а і в столичному Києві, почути сьогодні наживо виконавську якість, що лише три дні перед цим представлялася, ні більше-ні менше, а на першій концертній сцені світу – Берлінській Філармонії.
Не хочу зараз заглиблюватися у цю болючу тему, але той факт, що кращі виконавці сучасності (і окремі солісти, і оркестри) сьогодні оминають концертні зали «європейської 45-мільйонної країни», вказує на дійсний рівень культури саме еліти нашого суспільства, її приорітети і справжні смаки. Бо ж у кінцевому рахунку усе вирішується – збудувати ще один стадіон, куди приїде Мессі з «Барселоною», чи, може вже нарешті, хоч один акустичний концертний зал, куди не соромно буде запросити Реттла (диригент), чи ще краще Баренбойма з «Берлінськими Філармоніками».
Упаси Вас подумати, що я маю щось проти «Барселони»! Мессі ж для мене – це футбольний Моцарт! І все ж…
Це виглядало як щедрий благородний жест з боку Німеччини через їхні представництва – Гете інститут і Посольство в Україні – громадянам України. Адже виступи берлінського «Kuss Quartet», окрім Львова, мали відбутися ще у чотирьох найбільших містах України. Якщо врахувати теперішню ситуацію на наших східних теренах, то виступи цього ансамблю світового рівня у Харкові, чи Дніпропетровську багато про що говорить.
Але я все ж таки, мушу вернутися до нашої «ворони» і її спроможності чи навіть здатності споживати сьогодні отой дорогий і, що особливо важливо, справжній сир.
«Kuss Quartet» на сцені Львівської філармонії
Безперечно, квартетна музика ніколи не була атрибутом і запотребуванням площ і майданів, де простий люд, переважно не дуже ситий, вимагав у першу чергу, окрім справедливості і свободи, «хліба і видовищ». У цьому немає нічого нового, дивного, чи негативного. Такою є реальність будь-якої, у тому числі і найбільш розвиненої країни. І все ж, якщо суспільство має амбіції бути повноцінно розвиненим, зрівноваженим і обійняти трохи вищий статус у цивілізованому світі, цей жанр музичного мистецтва не може бути аж настільки зігнорованим.
Струнний квартет – це у минулому (18-19ст.) музика вишуканих салонів, палаців, інтер’єрів з їх відповідною, дуже обмеженою за числом публікою, призвичаєною до вищих стандартів тогочасного комфорту у порівнянні з тим, чим задовольнявся незрівнянно чисельніший тогочасний простий люд.
Часи змінилися і суспільні пропорції теж, особливо коли йдеться про цивілізований західний світ з його давно вже не голодним, призвичаєним до комфорту середнім класом. Гармонійністю, вишуканістю і геніальною простотою струнних квартетів Йозефа Гайдна сьогодні може насолоджуватися кожен пересічний службовець чи бізнесмен десь у Цюріху чи Берліні, віддаючи 20-50 Євро за квиток, ідучи на подібний концерт. Це не є проблемою і для сучасного українського городянина, який мав би викласти за того ж Гайдна 20-50 гривень. Визначальним тут є не фінансовий бік справи, а традиції споживання того чи іншого культурного продукту, знання його смаку і, відповідно, його запотребування.
Досвід показує, що здатність сприймати «прекрасне» (якщо воно справжнє) у сучасній Україні не обов’язково залежить від кількості вищих освіт, дисертацій і банківського рахунку.
Сцена Львівської філармонії
Отже, можна було б стверджувати, що наповненість залу Львівської філармонії лише наполовину на концерті квартету з Берліна 24 вересня відображала реальний сьогоднішній рівень інтересів і смаків львівської публіки. Я ж вважаю це скоріше алогічністю, ніж закономірністю і бачу тут кілька причин.
Напевно сьогодні замало однієї лише афіші з невідомою для пересічного мешканця Львова назвою закордонного ансамблю. Самі твори, що вказані у програмі концерту, квартети – на пересічного перехожого (не музиканта) можуть подіяти ще «страшніше», ніж «занудно-незрозуміле» слово «симфонія». Отож, на мою думку тут слід вдаватися до інших аргументів-мотивацій, щоб переконати пересічного громадянина прийти на такий концерт.
Враховуючи особливості пост-совкової ментальності, що у значної частини людей часто замішана на недовірі, комплексі меншевартісності, зневаги до свого рідного і часто сліпої ідеалізації чужого, слід зробити акцент на тому, що ці музиканти виступають лише на найпрестижніших сценах Західної Європи і Америки, і що «забрели» сюди за щасливим збігом обставин випадково, тому – це унікальна можливість і престиж на них піти.
Навіть лише заради того, щоб могти потім сказати – я там був.
Сцена Львівської філармонії
Ні у пресі, ні на радіо, чи телебаченні чогось подібного мені зауважити не довелось…
Друге: пояснити людям, що це є унікальна нагода почути наживо і побачити щось сто-відсотково справжнє і високо реномоване не за критеріями і регаліями «місцевого розливу», а справжнього світового рівня.
Що не кажіть, а усе більший контакт з розвиненим цивілізованим світом (виїзди на Захід, інтернет…) сприяє появі усе більшої потреби і смаку нашого посполитого до справжньої якості. Спочатку це стосується речей побуту, продуктів харчування, одягу, потім якості освіти, відпочинку…а далі і щодо потреби вищої якості «культурного» продукту.
Якщо перші два аргументи мають за собою дещо спекулятивно-амбіційний підхід з боку «продавця» даного мистецького товару, що у даній ситуації не є великим гріхом, якщо базується на правді, то наступний аргумент може стати ще ефективнішим, щоб привести простого городянина на такий концерт.
Ідеться про надання можливості людині «скуштувати» мінімально той продукт, який маємо намір їй продати. Я твердо переконаний, що більшість людей, почувши з радіоприймача 15-20-секундний фрагмент яскравого Allegro з Квартету №1 op.50 Йозефа Гайдна, виявили б бажання не лише прийти до філармонії того вечора, а і придбати CD, щоб крутити того Гайдна десь на кухні, готуючи ранкову каву, чи нудьгуючи десь за кермом у черговому корку…
Нажаль, ні фантазії, ні бажання у продавців (української сторони) цього якісного німецького товару, щоб краще його продати, не виявилося. І дуже шкода.
Прогулянка Львовом
Я свідомо не хочу зупинятися на якомусь аналізі, чи характеристиках творів, що прозвучали у програмі цього вечора. Наївним виглядало б бажання тут щось навіть хвалити.
Про саме ремесло гостей-музикантів мова просто не йде, не той випадок…
Що ж до власне музики, то можу лише виказати особливе захоплення тим, як у процесі музикування четверо яскравих особистостей якоїсь миті зливалися в одну, потім «розбігалися» по своїх «его-я», потім «сперечалися», протиставлялися один одному, знову сходилися до чогось спільного…і усе це, не втрачаючи ні на мить відчуття якогось вищого балансу і гармонії. Це було справжнє.
На кінець можу висловити тільки жаль з того приводу, що чимало знайомих львів’ян втратили можливість отримати того вечора не лише задоволення, а і цінний досвід пізнання чогось вартісного за найвищою шкалою оцінювання. І усе це за якихось 40-50 гривень, і без необхідності Шенгенської візи, без витрат на дорогу до Берліна, готель за 100 Євро …
Прогулянка Одесою
Але ще більший жаль, здивування і…занепокоєння викликає той факт, що на концерті блискучого струнного квартету з Берліна я зауважив аж… одного професора-музиканта з Національної львівської музичної академії на балконі, і ще одного у фойє-коридорі… Відповідно і юних паганіні-ростроповичів теж було негусто.
Може ті Кафедри, Відділи, Класи…квартету, камерного ансамблю уже розпустили, анулювали? А може все уже здолано, підкорено на цій елітарній квартетно-мистецькій ниві?
Ой, щось так не виглядає…
А може усе набагато простіше і прагматичніше: за вікном золотий вересень і час копати та збирати бараболю?!
Короткий фрагмент виступу «Kuss Quartet» у Львові ТУТ
Світлини із українського турне «Kuss Quartet» надав Відділ культури, освіти та національних меншин Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні
01.10.2014