У парафованій коаліційній угоді практично відсутня згадка про конституційну реформу. Точніше, не так — згадка є. Порівняно з проектом, в якому ухваленню Основного закону відвели передостаннє місце, ця згадка міститься на самому початку коаліційної угоди. Але це не змінює суті: коаліція, в якої є конституційна більшість, не ухвалюватиме нову конституцію. Наразі зобов'язується розробити та внести правки в тих сферах, які необхідно реформувати негайно, а це судова система, національна безпека й енергетична реформа.
Варто звернути увагу на те, що чи не вперше за часів незалежності в Україні створено конституційну більшість. Триста два народні депутати підписали коаліційну угоду відразу. Ще низка нардепів доєдалися до неї в перші дні роботи ВРУ. А проте, реально ухвалити новий Основний закон, який би «перезавантажив» усю систему, нема змоги.
Існування в новій Раді реальної конституційної більшості підтверджується наразі кожним голосуванням
«Мова про нову конституцію в коаліційній угоді відсутня тому, що не вдалося домовитися про ключові аспекти: співвідношення компетенцій між президентом — парламентом — урядом, місце опозиції в системі влади», — зазначає директор Центру політичних досліджень Анатолій Романюк. На його думку, в нашому післямайданному суспільстві є сподівання, що конфлікт між теперішніми президентом і прем'єром, закладений конституційною реформою 2004 року, не сягне рівня протистояння між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, а згодом — з Юлією Тимошенко.
На думку політолога, є також зовнішні чинники, що не сприяють ухваленню конституції. Перше: незрозумілість ситуації з Кримом та окупованими територіями Донбасу. Анатолій Романюк каже, що політики воліли б юридично іґнорувати цю проблему, вдати, що нічого не змінилося. Але реагувати якось треба. «У преамбулі або в перехідних положеннях нової конституції Україна зобов'язана зазначити, що Крим є частиною її території. Без таких демонстративних жестів все важче переконувати людей, що Крим є невід'ємною частиною території України», — зазначає експерт.
Друга причина відсутності в коаліційній угоді прямого посилання на ухвалення нової конституції — нестабільність внутрішньої ситуації в Україні. Стан неоголошеної війни, економічна криза, корупція, відсутність реформ, високі очікування людей. «Є загроза, що в Україні станеться третій Майдан. У такій ситуації політики не будуть самостійно розхитувати ситуацію», — зазначає Оксана Дащаківська, політолог, експерт Комітету виборців України.
«“Конституційне мовчання” в коаліційній угоді пов'язане з результатами виборів, — вважає Олеся Яхно-Белковська, експерт, редактор видання Re:plika. — Петро Порошенко до останнього сподівався, що його політична сила, як мінімум, самостійно сформує більшість, як максимум — повторить результат президентських виборів і матиме конституційну більшість. Звідси, відповідно, і активна конституційна діяльність перед виборами».
Конституційні особливості
Особливість української політики полягає в тому, що тертя між прем'єром і президентом закладені в Конституції. Система стримувань і противаг не дозволяє президенту чи прем'єр-міністру узурпувати владу, але ускладнює процес ухвалення рішень, а відповідно — і проведення реформ. Досвід 2006 і 2007–2010 років доводить: конфлікту між президентом і прем'єром можна уникнути лише за умови існування стабільної парламентської коаліції. Але що більше політичних партій беруть участь у формуванні коаліції, то сильніший конфлікт. Завжди знайдуться охочі критикувати, вимагати «хлібних» посад і заходитися переформатовувати коаліцію. І може вийти так, що новий конституційний процес Президент почне тоді, коли післявиборний ентузіазм зменшиться, наявний конфлікт між двома «першими особами» загостриться, а хтось із парламентських політичних партій, можливо, вийде з коаліції. Проблема полягає в тому, що, найімовірніше, ні Президент, ні Прем'єр вже не матимуть стільки депутатських голосів, скільки треба для конституційної реформи.
Надлишкова коаліція
Завдяки 300 депутатам у коаліції парламент наразі має всі можливості ухвалити нову Конституцію і цілком перезавантажити владу. Проте що більше суб'єктів коаліції, то важче прем'єру нею керувати. Доводиться йти на «зайві» компроміси, шукати порозуміння з усіма учасниками, виторговувати місця в Уряді й інших органах. Зрештою, відкритим залишається питання: а що буде з коаліцією, якщо одна з партій вийде? Фактично нічого не зміниться, каже Анатолій Романюк, депутатська більшість далі ухвалюватиме закони, але юридично — це розпад коаліції. Фракції змушені будуть підписати нову угоду, відбудеться перестановка сил в Уряді, інших органах центральної влади. У наших умовах, коли конкуренція між президентом і прем’єр-міністром буде постійно наростати, це вдалий спосіб затягнути Прем'єра в постійний процес адмінстрування і постійних перемовин з різними політичними силами.
Радість «конституційної ночі» 1996 року
Перше свідчення, що майбутня коаліція буде нестабільна – заяви «Батьківщини» та «Самопомочі», що вони не делеґують своїх представників в Уряд. На думку Олесі Яхно-Бельської, якщо Радикальна партія чи «Батьківщина» не вийдуть з коаліції завчасно, щоб не понести репутаційні втрати і не злитися з «Опозиційним блоком», то «Самопомочі» під силу провадити власну гру. Чому партія, яка набрала понад 10% голосів виборців і, ймовірно, вибере свою «квоту» місць в усіх органах влади (можливо, й контроль над Львівською областю), відмовляється делеґувати людей в Уряд? Напрошується відповідь: задля можливості політичного маневрування і критики Президента й Уряду.
Конституція: to be or not to be
Юристи, які намагаються максимально іґнорувати політичний контекст, кажуть, що Президентові не вдасться реалізувати жодну реформу за чинної Конституції. Відповідно перш ніж починати децентралізацію, реформу Кабінету Міністрів, судової системи, слід зрозуміти, які повноваження їм виділяє Конституція. «Якісні реформи вимагають глибоких змін, які, відповідно, неможливі без зміни Конституції, — вважає Ігор Коліушко, президент Центру політико-правовоих реформ. — Влада обов'язково дійде до зміни Основного закону, але втратить час і конституційну більшість. Існуюча Конституція нежиттєздатна, вона розбалансовує систему державного управління».
«Конституційна ініціатива повинна виходити знизу, обговорюватися в суспільстві, а потім треба проголосувати за неї на референдумі. Тільки в такому випадку ми можемо говорити, що система запрацює», — зазначає Оксана Дащаківська. Проте експерти радять реалістично оцінювати ситуацію: ухвалення нової конституції завжди відбувається тоді, коли президент хоче збільшити свої повноваження. Так було в 1996-му та, звичайно ж, у 2010-му, коли Янукович незаконно повернув собі повноваження за нереформованою Конституцією 1996-го.
Основний закон України «підрехтовували» вже п'ять разів
«Малоймовірно, що новий склад парламенту прийме Конституцію, швидше — зупиниться на косметичних правках, які за сьогоднішніх умов є неприйнятні, — зазначає Тарас Стецьків, український політик, депутат попередніх скликань парламенту, який віддавна лобіює створення в Україні Конституційної асамблеї. — Єдине, що може зробити конституційна більшість, — це створити Конституційну асамблею, яка б працювала над розробкою нової Конституції».
Механізм скликання Асамблеї, на думку Тараса Стецьківа, має стати предметом міжфракційних обговорень, а от від розробки самого Основного закону парламент треба повністю усунути. «Після прийняття нової Конституції, потрібно буде обрати і новий склад Верховної Ради. Тільки тоді матимемо право говорити про повне перезавантаження держави», — каже він.
Чи вдасться анонсованій коаліції за короткий час домогтися ухвалення нової Конституції? Можливо. Навіть попри нестабільність коаліції з п'яти партій назбирати 300 голосів в українському парламенті можна (Президент показав, що вміє домовлятися і знаходити консенсус із депутатами-самовисуванцями). Головне не це. В українських політичних реаліях конституційний процес важливіший за саму конституцію — дозволяє шантажувати колеґ з коаліції і тримати на короткому мотузку опозицію, вибивати збільшення повноважень і контроль над потрібними мінстерствами. Єдина проблема в тому, що конституційного способу виходу з політичних криз парламент VIII скликання, найпевніше, не запропонує — як і попередні сім.
04.12.2014