Щоб зрозуміти, чому Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, треба ширше подивитися на всі пострадянські країни і на зміни, які відбулися в них за останні роки. Є спільний знаменник у проблем шістьох, дуже різних, держав — російська політика, а ще конкретніше — постать Володимира Путіна.
Президент Росії ще 2005 року назвав крах Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. І, що логічно, робив все для того, щоб цю історичну помилку виправити.
Російська дипломатія працює на головну мету: створити навколо Росії пояс нестабільності. Заморожені збройні конфлікти, економічний шантаж, торговельні війни, завищена ціна на газ, надуживання російською діаспорою, створення самопроголошених держав на чужих теренах, Російська Православна Церква з її «руським міром» — у цій боротьбі всі інструменти добрі. Натомість ЄС протягом тривалого часу не міг запропонувати пострадянським країнам альтернативи — аж до появи Східного партнерства.
Партнерство від самого початку не ґарантувало країнам-учасницям (Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан) членства в Євросоюзі. Єдине, на що вони могли сподіватися, то це тісніша політична й економічна інтеґрація: підписання Угоди про економічну асоціацію та — за умови проведення реформ — безвізовий режим.
Попри те, що перспективи членства країн Східного партнерства в ЄС дуже розмиті, це все одно зачіпає геополітичні інтереси Росії. Як видно з російської реакції на останні події, Володимир Володимирович вважає, що правила в цій частині світу встановлює він.
Лаурінас Кащюнас, експерт Центру східноєвропейських досліджень (Вільнюс) стверджує, що Європейський Союз програв війну Росії за країни Східного партнерства: «Росія не соромилася використовувати всі можливі засоби. А в ЄС далі провадив нормативну політику, не розуміючи, що Росія має набагато більше засобів впливу у цьому реґіоні світу».
Те, що Україна звернула з курсу на підписання угоди аж в останній тиждень, засвідчує, що Росія не соромиться торгуватися, постійно пропонуючи вищу ціну. «І не виключено, що йдеться не лише про економічні ресурси, — зауважив Лаурінас Кащюнас. — Цілком імовірно, що в цих торгах йдеться про політичні дивіденди, адже відновлення Радянського Союзу — давня мрія Путіна».
24 липня прем'єр-міністр Вірменії Тиґран Саркісян заявив, що уряд виконав всі умови для підписаня Угоди про асоціацію з ЄС. А 3 вересня президент Серж Сарґсян після особистої зустрічі з Путіним заявив, що Вірменія вступає до Митного союзу з подальшою інтеґрацією в Євразійський союз. Відбувся поворот країни на 180 градусів. Щось подібне сталося і з Україною: півроку Київ «підписував» Угоду, а в останні дні перед Вільнюським самітом, після зустрічі Януковича з Путіним 9 листопада, риторика різко змінилася. Російська дипломатія торгується до останнього, максимально точно підбираючи інструменти впливу для кожної окремої країни.
Першою впала Білорусь, яка практично відразу відмовилася підписувати Угоду і вступила до Митного союзу. Це дало привід скептикам говорити, що такий формат співпраці провальний. Пояснювали це тим, що ЄС намагається провадити однакову політику з дуже різними — економічно та політично — країнами Східної Європи.
Незважаючи на критику, Унія завжди повторювала: формат Східного партнерства — дієвий. Даля Ґрібаускайте на підсумковому брифінґу після Вільнюського саміту сказала: «Формат Східного партнерства працює. Від етапу розмов ми перейшли до етапу підписування угод». У Вільнюсі вдалося парафувати Угоду про асоціацію з Молдовою та Грузією. Але це ще не перемога. Для прикладу, Угоду про асоціацію Україна парафувала торік 30 березня, але основний тиск Росії почався пізніше — після початку безпосередніх перемов про підписання Угоди.
Експерти з різних країн, які брали участь у Форумі громадянського суспільства у Вільнюсі, повторювали, що залучення Росії до переговорів про Східне партнерство дозволило б її нейтралізувати, що не можна іґнорувати таку велику країну, а навпаки — треба співпрацювати та максимально використовувати. На що президент Європейської Ради Герман ван Ромпей відповів: «ЄС ніколи не вестиме тристоронні перемови, такі, наприклад, як ЄС–Україна–Росія. Адже у цьому випадку порушується суверенне право України самостійно вирішувати свою зовнішню політику. Про інтереси Росії ЄС готовий говорити у форматі ЄС–Росія».
На сьогодні серед країн Східного партнерства відмовилися підписувати Угоду про асоціацію Білорусь, Вірменія, Україна й Азербайджан. Азербайджан становить окремий виняток. Йому не потрібна фінансова допомога ЄС, а лише політична підтримка у переговорах з Росією. Проте клан Алієвих не поспішає підписувати Угоду про асоціацію. «Бояться політичного тиску європейських правозахисників», — так це пояснює Лейла Алієва, аналітик Центру національних і міжнародних досліджень з Баку. На її думку, підписання угоди зобов'яже Алієвих послабити режим і випустити на волю понад 150 політичних в'язнів, а це вкрай невигідно режиму. Андрій Єлісеєв, експерт Білоруського інституту стратегічних досліджень, вказує, що Білорусь і Азербайджан в принципі не можуть підписати Угоду про асоціацію з ЄС, бо не входять до СОТ, тож розмови про підписання — це тільки політична гра.
Грузія і Молдова запевняють, що витримають тиск Росії і вже найближчим часом підпишуть Угоду про асоціацію.
Молдавські експерти переконані, що для цього їхня країна має політичну волю та підтримку суспільства для євроінтеґрації. Леонід Літра, експерт Інституту світової політики, бачить три слабкі місця Молдови, на які тиснутиме Росія: Придністров'я, трудові еміґранти в Москві та блокування молдавських товарів у Росії. «Придністров'я, найпевніше, ніколи не переросте в гарячу точку. Торговельні війни тривають уже декілька років, є вироблені інструменти, як їх вирішувати. А от трудові міґранти — це дуже болюча зброя. Практично третина дорослого населення Молдови працює в Росії. Гроші, які вони пересилають, є вагомою частиною бюджету. Тож Росія, найпевніше, намагатиметься використати цю зброю», — вважає експерт. Механізмом нейтралізації російського впливу в Молдові Штефан Фюле назвав впровадження безвізового режиму, який поширюватиметься також і на мешканців Придністров'я. Фюле сподівається, що в такий спосіб вдасться інтеґрувати Придністров'я в Молдову.
Віце-прем'єр-міністр Молдови Валерій Лазар виявляє більше оптимізму. Оскільки країна має політичну волю, то зможе подолати будь-який тиск, і Росія начебто сама зацікавлена в тому, щоб Молдова вступила в ЄС, тож Путін не перешкоджатиме, переконаний політик. Він сподівається, що впровадження безвізового режиму частково вирішить проблему з трудовою міґрацією, люди почнуть шукати роботу на Заході.
Основним чинником тиску Росії на Грузію є самопроголошені республіки Абхазія та Південна Осетія. Оскільки Росія їх офіційно визнала, то будь-які спроби Грузії повернути ці території російська сторона розцінюватиме як оголошення війни. Від часу конфлікту (2008) між країнами перервані всі відносини, немає авіа- та поштового сполучення. Попри те, грузинські експерти сповнені оптимізму: «Грузія за будь-яких умов підпише Угоду про асоціацію, адже нам направду нема чого втрачати: стосунки з Росією погані, торговельних відносин немає, а отже, нема на що тиснути. І найголовніше: понад 80% населення виступають за європейську інтеґрацію», — сказав експерт центру Heifer Georgia Георгій Мурванідзе.
На думку Ніно Ломджарії, експерта ISFED, яка брала участь у Форумі громадянського суспільства у Вільнюсі, грузини бояться, що в ЄС після ексцесу з Україною зникне цікавість до інших країн Східного партнерства. Євросоюз не захоче зайвий раз вступати в конфлікт з Росією, а без підтримки ЄС Грузія не зможе зробити жодного кроку.
На відміну від Грузії чи Молдови, Росія має багато важелів впливу на Україну. Передусім — ціна на газ, збільшення торговельих мит на металургійну продукцію, вплив на громадянське суспільство. «Росія завжди чинила тиск на колишні республіки Радянського Союзу, коли ті починали шлях до євроінтеґрації. Але якщо є політична воля, то цьому можна протистояти, — сказала Даля Ґрібаускайте на підсумковому брифінґу Вільнюського саміту. — Проблема є тоді, коли російським тиском прикривають власне небажання наближатися до європейських стандартів». А для Януковича, здається, привабливішим завжди було те, що саме Росія не висуває жодних вимог до політичних еліт. Адже за всі роки вона ніколи не ставила питання про дотримання прав людей чи звільнення політичних в'язнів.
18.12.2013