«Важливо правильно розставляти акценти і знаходити позитиви навіть у найгірших ситуаціях», — закликає політолог, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР), викладач Донецького національного університету Юрій Теміров*, якого запросили виступити на відкритому семінарі в УКУ «Україна – Росія: ретроспектива та моделювання майбутніх дій Кремля».
«Нам випала нагода зрозуміти, чим є Донбас насправді, яка є соціологія Донбасу, тож ми зобов'язані навчитися правильно відчитувати ці події, щоб вони не перекинулися на інші реґіони України”, — застерігає він.
Експерт категорично проти означення «громадянська війна» щодо подій на сході України. Це справжня війна, каже він, спричинена втручанням Росії. Юрій Теміров певен: щоб зрозуміти, чого нам чекати найближчим часом, треба зрозуміти природу російської влади.
У своїй статті «Зрозуміти Путіна» Теміров дав однозначну оцінку: зовнішня політика України та Заходу базувалася на помилковому припущенні, що Москва — це стратегічний партнер. Як наслідок, ми виявилися не готовими до аґресії Росії. Проте, на думку вченого, існують і теоретичні причини дезорієнтованості політиків: сучасна теорія міжнародних відносин здебільшого виходить з дихотомії протиставлення раціоналістичного та ідеалістичного, але за допомогою цих підходів неможливо описати сьогоднішні структури міжнародних відносин. Ялтинсько-Постдамська система міжнародної безпеки давно пережила себе, будь-які закони міжнародних відносин вже не працюють. Скажімо, Генрі Кісінджер наводив приклад, що демократії між собою не воюють. Це дуже постмодерністський підхід, який закріпився останніми роками, але тепер країни повернулися у довестфальську систему, в якій цінності, вільний ринок, баланс сил вже не мають значення.
Гетерогенність міжнародних відносин
На «українську кризу» впливають два фактори: Росія і Захід (ЄС+НАТО+США+Канада). При тому зовнішня політика Заходу кардинально відрізняється від моделі, якої дотримується Російська Федерація. Тертя, інерція, внутрішня опозиція в цих країнах, російське лобі спричинилося до того, певен Юрій Теміров, що Захід довго не міг адекватно реагувати на події, які з карколомною швидкістю розгорталися в нашій державі.
«Сучасні міжнародні відносини гетерогенні, країни перебувають на різних етапах розвитку, і це проявляється у їхній поведінці. Тож чекати, що найближчим часом утвориться стабільний ґлобальний порядок, немає підстав», — зазначає науковець.
Російська ситуативність
Як наголошує Юрій Теміров, прогнозувати поведінку Росії на міжнародній арені дуже складно. «Сьогодні Росія — це чорна скринька з незрозумілим політичним режимом, відсутністю політичної еліти, невідомою мотивацією в президента та специфічним стилем лідерства і таке інше, — каже політолог. — Якщо за цими чинниками аналізувати поведінку Росії, то побачимо, що у зовнішньополітичних діях переважають ірраціональні фактори, а також особисті переконання й уявлення керівника держави».
Недемократичність політичного режиму Росії означає, що там не працює низка систем, зокрема розподілу влади, виходячи з принципу стримування та противаг, та зворотного зв'язку між керівництвом держави і людьми. Але, каже Теміров, це лише симптоми. Набагато глибша проблема полягає в тому, що природу політичного режиму в Росії визначають характер і політичні цінності суспільства. Якщо західна цивілізація збудована на трьох китах: демократії, ринковій економіці й індивідуалізмі, то в Росії це потужний вплив колективістських цінностей. «Колективізм є соціальною основою для політичних інститутів і недемократичності політичного режиму в Росії», — пояснює він.
Колективістський Донбас
Спільність цінностей між українським Донбасом і російським суспільством і є ключовим фактором у розгортанні війни на сході. Принаймні Теміров, а він, нагадаємо, є донеччанином, у цьому переконаний: «Загальна характеристика Донбасу перегукується з характеристикою російського суспільства. Російському політикуму набагато простіше розмовляти з населенням Донбасу і легше маніпулювати ним».
«Донбас — високоіндустріалізований і найурбанізованіший реґіон держави, тут найсильніше в Україні закріпилися колективістські цінності», — підкреслює Юрій Теміров. Пояснення в нього просте: більша частина населення реґіону жила й живе у великих колективах (величезні школи, університети, заводи). За Радянського Союзу ці колективи були належною мірою керованими, створювали добру соціальну основу для відтворення соціалістичної влади, але ще більше спричинилися до культивування безпорадності. На думку Юрія Темірова, швидкий та ефективний перехід від партійно-номенклатурної до олігархічної системи можна пояснити домінуванням колективістських цінностей, бо «...Індивідуалістичні цінності не сумісні ні з олігархізмом, ні з бандитизмом. Завдяки своїй колективістській природі Донбас став вотчиною Партії реґіонів і жертвою пропаґандистської війни. Донбасівці без спротиву прийняли ідеологічні кліше “Ми всіх годуємо”, “Україні потрібна федералізація”, “Донбас не чують” і таке інше».
Теміров зазначає також, що Донбас є не історичним, адміністративним чи економічним поняттям, а радше урбаністичним, адже південь Донецької області та північ Луганської суттєво відрізняються від індустріалізованого центру, поясу великих та малих міст і містечок. «Донбас — це пояс від Павлограда до Каменська-Шахтинського в Ростовській області, найбільш урбанізований та індустріалізований реґіон, в якому переважають колективістські цінності», — каже він.
Під час семінару в УКУ пан Теміров кілька разів наголошував на тому, що в Україні ніхто системно не вивчав соціологію Донбасу. Як наслідок, ми маємо дуже поверхові уявлення про Донбас і самі послуговуємося штампами російської пропаґанди.
«Якщо ми хочемо щось протиставити російській політиці, то мусимо змінювати цінності, які домінують у Донбасі», — вважає Юрій Теміров. Це складне завдання, але, на думку науковця, його можна виправити. Треба змінити політичні й економічні інституції, які згодом допоможуть змінити цінності. Ситуація ускладнюється тим, що в Україні війна, і Росія щосили намагається використати обставини на Донбасі для підтримання життєздатності міфу про «велич Росії».
Брак ідеї Росії
На думку політолога, російське суспільство характеризується браком ідеї Росії. Хто з росіян дасть відповідь на питання, чим є, а чим не є Росія? Абсолютна більшість не знає відповіді. Юрій Теміров вважає, що коли немає сутнісного наповнення ідеї Росії, то неможливо вибудувати стратегічні зовнішньополітичні відносини з цією країною. Російська зовнішня політика здійснюється ситуативно, а значить менш прогнозовано. Тож ми не маємо права сказати, що Путін забере свої війська через загрозу посилення санкцій, бо він керується зовсім іншими мотивами. «Росія непередбачувана, а тому і страшна. Але не треба недооцінювати моделювання ситуації. Є вчинки, які в Путіна маніакально послідовні, наприклад бажання ввійти в історію», — оптимізує Теміров.
Нині Путін експлуатує жагу росіян бачити свою країну сильною. Кроки президента РФ засвідчують, що в його діяльності ірраціональних вчинків набагато більше, ніж раціональних. Наприклад, ніхто не може пояснити, пощо Росії Крим. Якщо не брати до уваги «історичну велич», «збирання російських земель», то цей вчинок виглядає взагалі безглуздим.
Донбас після Путіна
Експертні дослідження ціннісних орієнтирів російської еліти показують, що майбутні покоління потенційних лідерів Росії перебувають у тій самій системі координат, що й Путін, а це означає, що вони також думають такими категоріями, як «історична велич Росії», неприйняття ліберальної демократії, месіанство російського народу. Відповідно, зазначає Юрій Теміров, Заходу, щоби протистояти Кремлю, треба зрозуміти, що Росія найближчим часом не буде партнером Заходу, а навпаки — це загроза, проти якої треба розробити контрстратегії, зокрема намагаючись нейтралізувати її вплив на сусідів. Але, на думку дослідника, в країнах Заходу не розуміють природу поведінки російської влади. Як наслідок, ніхто, крім українців, проблему на сході не вирішить. Ми самостійно маємо постановити, що робити з Донбасом, і якщо реінтеґровувати його — то як.
Юрій Теміров певен, що в основі нашої зовнішньої політики мусить лежати загальна та зрозуміла ідея, якої, на жаль, Україна не має. «Ми часто говоримо про необхідність глибинних реформ, але ми маємо зрозуміти, якою хочемо бачити цю країну, — напучує науковець. — Адже без загальної візії впадемо в болото ситуативних реакцій з величезною залежністю від особистостей». І складовою частиною національної ідеї мусить бути відповідь на питання, що робити з Донбасом. Ампутувати його чи залишити? Зрештою, на думку Юрія Темірова, в будь-якому разі ми маємо самі собі відповісти: якщо «здихатися Донбасу» — так в ім'я чого, якщо реінтеґрувати Донбас — то задля якої України?
Політолог підтвердив цифру, що 2/3 українців, які зараз залишилися на Донбасі, хочуть жити в Україні. Але треба міркуати критично: в ЯКІЙ Україні вони хочуть жити? Може, вони хочуть жити в такій Україні, яка більшості не підходить?
*Юрій Теміров — публіцист, доцент кафедри міжнародних відносин Донецького національного університету, експерт науково-інформаційного Центру міжнародної безпеки Донецького національного університету, член Експертної ради ЦДАКР.
25.12.2014