95 років тому, 25 лютого 1919 року у Львові почалися перемови про перемир’я між командуванням Української Галицької Армії (УГА) та польськими військами в Галичині за посередництвом французького генерала Жозефа Бартелемі (Barthélemy, в деяких публікаціях подається прізвище Бертелемі чи Бартельмі). Це була реальна спроба завершити польсько-українську війну, але на дуже невигідних для ЗУНР умовах.   Галицький політик, дослідник та публіцист Михайло Лозинський писав:

Інститут «похідно-польових дружин» у середовищі червоних партизан був не менш поширений, ніж у червоній армії. Адже при наявності декількох жінок у чисто чоловічому середовищі з часом сексуальний потяг до них стає домінуючим. Саме тому сексуальне насилля, ґвалтування, постійні домагання, примушення до сексу стали суворою буденністю для слабкої статі у партизанських загонах. Щоправда, окремі жінки добровільно вступали в сексуальні контакти з партизанськими командирами, розраховуючи в майбутньому на різні преференції.

У багатьох радянських/російських кінофільмах про війну є кумедні сцени, коли якийсь «Ромео окопний» у проміжку між боями намагається вночі завітати в землянку до медсестри чи куховарки, і та неодмінно оперіщить його чимось, відганяючи від себе, після чого розлягається регіт решти солдатів. Насправді ж за такими епізодами ховається глибокий трагізм воєнної долі радянських жінок. Адже, як згадують фронтовички, таке явище тоді було поширеним, і окремі з них, аби відгородити себе від нього, змушені були співмешкати з кимось одним.

Що заховав Галицький край, що заховали околиці Рогатина? Тут колись було місто Стратин, де діяла третя на руських землях друкарня. Тут колись існувала липицька культура, носії якої чи не найдовше за інших зберігали дакійськість, аж до злиття із слов’янами, які прийшли в ці землі на початку I тисячоліття нової ери. Увагу привертають стародавні городища та святилища, залишки яких, як виявляється, досі не забуті.  

На 20 лютого припадає 205-а річниця від дня народження одного з видатних громадських і церковних діячів Галичини ХІХ століття, останнього греко-католицького єпископа Холмщини Михайла Куземського (1809–1879).      

Манявський скит вважають найімовірнішим місцем поховання гетьмана Івана Виговського, якого 350 років тому розстріляли його політичні конкуренти. Але його могили тут досі не знайдено.    

Часто так буває, що люди можуть жити на якійсь території та навіть не здогадуватися, що в давнину їхні предки мали своє окреме князівство з великою, хоч і призабутою історією. І тепер лише давні легенди й археологія дозволяють заглянути туди, куди спроміжна лише фантастична машина часу. Але варто лише походити високими валами колишньої князівської столиці й відчути всю велич і трагічну іронію історії, яка навіть найбільші держави стирає з лиця Землі. Можливо, аби колись відродити їх знову?  

Сто років тому, 16 лютого 1914 року, народився у Львові активний діяч ОУН і "Пласту", один із звинувачених у більшовицькому "Процесі 59-ти" Кость Арпад Березовський (1914–1941).      

За неповних 10 років через афганську війну перейшли понад півмільйона радянських солдатів. Із них 160 тисяч – українці. З війни вони поверталися додому скаліченими, якщо не фізично, то психологічно. Не всім вдалося перебороти «афганський синдром» і знайти своє місце в суспільстві.  

Які би не були воєнні лихоліття, а любовні романи між жінками з завойованих теренів і чоловіками-завойовниками ніколи не були рідкістю. Німецько-радянська війна винятком не стала. Та ми досі не маємо наукових розвідок із цієї проблематики. У радянський час вони не вписувалися в офіційну пам'ять про війну, тому були витіснені з наукового дискурсу. Але й сучасні дослідники уникають цього питання чи торкаються його фрагментарно.