Що заховав Галицький край, що заховали околиці Рогатина? Тут колись було місто Стратин, де діяла третя на руських землях друкарня. Тут колись існувала липицька культура, носії якої чи не найдовше за інших зберігали дакійськість, аж до злиття із слов’янами, які прийшли в ці землі на початку I тисячоліття нової ери. Увагу привертають стародавні городища та святилища, залишки яких, як виявляється, досі не забуті.
З вільної енциклопедії «Вікіпедія» можна дізнатися про цікаву гору, яка лежить біля Рогатина. Зараз це ботанічна пам'ятка природи, яка охоплює територію схилів і вершини пагорба за назвою Чортова Гора (350 м над рівнем моря). Він розташований у межах Опілля, при автошляху М12, між містом Рогатин і селом Пуків. Охороняється унікальний для Прикарпаття природний осередок лучно-степової рослинності на площі 13 гектарів [1], [2], [4], [10]. Але чим цікава ця гора в плані культурно-історичному?
Чортова гора. Вид із західного боку.
Про Чортову гору є дві відомі легенди. В одній із них мовиться, що дуже давно чорти розізлилися на жителів Рогатина і вирішили засипати місто землею. Взяли вони землю і пішли на Рогатин. От тільки дійти їм не вдалося. Щойно за обрієм з’явилося місто, заспівав когут. Не втримали чорти землю, яку несли на своїх мізинцях, та й опустили на себе. Відтоді на тому місці біля дороги стоїть горб, так і названий – Чортова гора.
Інша легенда начебто записана колись з уст монахів. Згідно з нею, на Чортовій горі є великий-превеликий камінь, під яким (якщо його підняти) знаходяться ворота до пекла [4], [6], [10].
Цілком можливо, що легенди навіть доповнюють одна одну. Кожна з них містить глибоку символіку: під чортами в казках і переказах часто виступають жерці давніх культів; образа на місто — спроба накласти прокляття чи помститися за відступництво у вірі; вхід у пекло — ворота до світу, де на погляд монахів панують біси-жерці. Цілком ймовірно, що легенди про гору зародилися у час, коли в краї вже утвердилося християнство, але ще існували громади язичників, і між представниками різних релігій була конкуренція (форми якої, ймовірно, були як мирними, так і насильницькими) [3].
Назва гори не дає спокою деяким місцевим «активістам»: 1994 року громада села Пуків встановила скраю вершини гори дерев’яний хрест, назвавши гору «Божою». Але це викликало хвилю обурень з боку мешканців навколишніх сіл (того року протягом місяця не було дощу, а тому всю вину спихали на хрест, поставлений на горі, – мовляв, через нього не падає дощ), тому її й досі називають Чортовою. Також місцеві мешканці вважають, що гора має магічну силу – вона може розігнати грозові хмари, або ж навпаки – гора наче магнітом притягує хмари. Ще цікаво, що за давнім звичаєм, сюди люблять приїжджати наречені в день весілля, а це вже є залишком давніх язичницьких ритуалів (наприклад, в деяких краях збереглося ходіння до священного дерева чи каменя) [4].
У підніжжі Чортової гори є штучна тераса (чи рів), яка оперізує останець навколо. Схили доволі круті. Рослинність степово-лучного типу, як вказано у енциклопедії. Умовно верхівку можна поділити на три частини. Найнижчою і найвужчою є північно-західна. Центральна частина розташована на підвищенні і трохи ширша від попередньої. Найвищою є південно-східна частина гори, яка утворює своєрідне плато. Останець тягнеться із заходу на схід із схиленням на південь. Зверху нагадує праву стопу людини (цілком ймовірно, що ця обставина могла додавати певної культовості місцю) [2], [10].
Мапа-схема основних споруд на Чортовій горі
Білою лінією на мапі позначено видимі межі валу, який відносно добре проглядається на місцевості. Він оперізує городище з напільної сторони від західного мису і тягнеться вздовж схилу на південний схід. Його видно на знімках із космосу. Стежка пролягає городищем із північного заходу на південній схід, спочатку проходить підвищенням, яке нагадує хребет, а після центральної частини — перетинає умовне плато.
Нижче споруди 2 залишки валу губляться у травах і стають помітними біля споруди 3. Потім вал оперізує весь схил довкола і переривається з північно-східної сторони навпроти згаданої споруди 3. Видима висота валу коливається у межах півметра від материка і в деяких місцях здається більшою через наявність внутрішнього рову. Така будова валу вказує на його ритуальне значення, він не мав захисних функцій [5], [10].
Західний мис городища, південно-західний бік. Напільний вал і внутрішній рів. На обрії — сучасний Рогатин.
На південний захід від споруди 1 на схилі є подовгасте заглиблення, яке від поля відділене невисоким валом. Його ледве видно на знімку місцевості.
Споруда 1 є квадратною в основі, її сторони мають близько 7 метрів довжини, вони орієнтовані за сторонами світу. Орієнтовний вхід у неї проглядається з південної сторони. З інших сторін споруду оперізує доволі глибокий рів. Навколо рову – вал. На північній стороні валу є невеличкий майданчик, під яким стрімкий спуск у яму, стінки якої становить камінь-материк. На схід від споруди 1 за валом є ями. Чітко виділяються дві, можливо їх більше (частину рельєфу ховає висока трава). [10].
Вид на споруду 1. Видно рів і вал навколо.
Попереду — майданчик споруди 1. Вид в західному керунку.
Камінь-материк на північ від споруди 1. Внизу — яма.
За кілька метрів до умовної межі споруди 2 з двох боків від стежки помітно сліди рову. Можливо, був вал, який відділяв споруду 2 від іншого терену, але на місцевості він не проглядається.
Сама споруда 2 за формою є колоподібною, вищою від загального рівня місцевості орієнтовно на метр. Стежка проходить біля її центру, яким є квадратна з вигляду яма із обваленими стінками. Сторона ями має приблизно 50 см. Навколо ями – майдан радіусом 2-3 метри. Обмежують його глибокі і великі ями, розташовані по-периметру. Проглядається шість ям, можливо, їх більше (частину рельєфу ховає трава). Північна сторона стрімка, ями з того боку різко втесані у материк, відразу переходять у схил. Загальний діаметр споруди 2 — близько 20 метрів. За аналогіями (наприклад, городище Богит) можна припустити, що тут було капище, в центрі якого — яма, що в ній кріпився ідол. Навколо — жертовні ями [5], [7], [8], [10].
Вид на майданчик споруди 2. У травах губиться центральна квадратна яма.
Після споруди 2 стежка опускається. З правого (південно-західного) боку — западина і схил, на якому вал не простежується. Після западини на краю схилу перед валом видніється заглибина від майже квадратної споруди 3. Довжина сторони — 6-7 метрів, сторони приблизно орієнтовані за сторонами світу.
Розташування споруди на південному боці сприяло тому, що вона протягом дня мала гарне освітлення, що важливо з практичного погляду [10].
Западина споруди 3. Вид на південь.
Стежка доходить до південно-східної частини городища, яка є найвищою і досить рівною — плато. В найвищій точці видніють залишки сучасної споруди з залізобетону (вишка). Від неї стежка повертає на схід — в бік села.
Вид на плато південно-східної частини з боку села.
Метрів через 25 від вершини на стежці є западина споруди 4. Прямокутна в плані, сторони орієнтовані за напрямом гори — із північного заходу на південний схід. Приблизні розміри — 6х9 метрів. Враховуючи величину споруди, можна припустити, що тут міг бути будинок для зборів громади на час нарад чи святкувань — такі будинки трапляються на городищах Богит, Звенигород (Збручанський) тощо, були поширені на святилищах західних слов’ян [5], [7], [8], [9], [10].
Западина споруди 4. Вид з півдня.
Південніше споруди 4 зі схиленням на схід коло стежки, яка проходить цю частину городища з півночі на південь, видніє западина споруди 6.
З північного боку від стежки, яка йде на схід, видніється западина споруди 5. Прямокутна за формою, невелика. На південь від споруди 5 біля південного валу є яма. Між нею та валом рів значно глибший, ніж в інших місцях [10].
Яма коло південного валу. Ліворуч від неї — рів і вал.
Усі згадані пронумеровані споруди проглядаються на супутникових знімках. Також на знімках помітно якісь западини чи залишки споруд, які не проглядалися на місцевості через високі трави.
Вид на гору з півночі, з боку траси.
Загальне планування нагадує городища-святилища Богит і Звенигород, в яких північно-західна частина є сакральною (містилися капища, требища, храми та відбувалися релігійні обряди), а південно-східна є суспільною (існувала житлова чи господарська забудова, приміщення для збору громади тощо) [5], [7], [8], [9], [10].
Споруди 1 і 2 відділені від місцевості ровами та валами (навколо споруди 2 залишки майже відсутні), наявні ями (жертовні). Ймовірно, споруда 1 може бути залишком храму або іншої культової будівлі, яка була досить шанованою, адже її відділили глибоким ровом і відносно високим валом. Як вже зазначалося, споруда 2 має ознаки капища — стовпова яма по центрі, жертовні ями навколо, розташована на підвищенні [5], [10].
Інші виявлені споруди могли мати господарське значення (наприклад, в них могли зберігатися жертовні чи інші речі, власність служителів культу тощо), значна за розміром споруда 4 могла бути домом-континою (для зібрань). Час існування городища та більш точне призначення будівель варто встановити археологічно.
За характерними ознаками можна припустити, що тут було городище-святилище давніх слов'ян:
* усі головні споруди розташовані на підвищенні — горі;
* невеликий вал навколо городища, який виконував символічну функцію;
* наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, оточені ритуальними валами — сакральною межею святилища;
* залишки капища із довколишніми жертовними ямами, стовпова яма для ймовірного ідола;
* поділ городища на сакральну та суспільну частини [5], [10].
Ймовірно, святилище входило у комплекс городищ і святилищ навколо гіпотетичного князівського/боярського центру (поселення Луковище).
Мапа-схема деяких виявлених городищ коло літописного Рогатина – Б. Явір Іскра
Розташування святилища на помітному місці може вказувати на значну роль у релігійному житті давніх слов’ян, збережені повір’я – на відносно недовгий проміжок часу від згасання святині, а обряд відвідування молодятами після весілля – на призначення, пов’язане з ритуалами родючості, достатку. Городище потребує детальніших досліджень і ширшого висвітлення в науковій і науково-популярній літературі.
© Борис Явір Іскра, 2014
Джерела:
Географічна енциклопедія України: в 3-х томах / Редколегія: О.М.Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська радянська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 1989.
Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М. Козлов. – Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. – 288 с.
И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.
Б. Явір Іскра. Богит: язичницький релігійний центр Надзбруччя? – Live Journal, 2013
Б. Явір Іскра. Збручанський культовий центр у Медоборах. – Live Journal, 2013
Б. Явір Іскра. Звенигород: релігійно-адміністративний центр над Збручем? – Live Journal, 2013
Б. Явір Іскра. Чортова гора. Невідоме городище-святилище
21.02.2014