Кость Арпад Березовський

Сто років тому, 16 лютого 1914 року, народився у Львові активний діяч ОУН і "Пласту", один із звинувачених у більшовицькому "Процесі 59-ти" Кость Арпад Березовський (1914–1941).

Його батько – директор і викладач математики торговельної школи Товарис­тва “Просвіта” Амвросій Березовський (нар. 1875) був також громадським і політичним діячем, членом Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), головою Організації Українців міста Львова.

Родина Березовських мешкала у 1920–1930-х роках в кам’яниці №14 на вулиці Генінґа (тепер вул. Харківська). Крім Костя Арпада, була у Амвросія Березовського та його  дружини Марії ще донька Марта Наталія. У 1941 році Амвросій Березовський був заарештований і засланий більшовицькою владою. Подальша його доля невідома.

Будинок на Генінґа, 14 (тепер вул. Харківська)

Кость Арпад (друге своє ім’я отримав на згадку про своїх угорських предків) навчався у міській школі, потім в молодших класах гімназії, а завершував середню освіту приватно вдома і склав 1934 року екстерном матуру в Академічній гімназії у Львові. Продовжував студії на правничому факультеті Львівського університету ім. Яна Казимира.

Був активним пластуном, другом 51-го куреня ім. Святослава Хороброго (Завойовника). А 1932 року вступив до ОУН (псевдо: "Арпад", "Карий", "Карпо", "Кречет"). Вже на межі 1932–1933 рр. його звинувачували в суді у Перемишлі в розповсюдженні націоналістичних летючок і приналежності до ОУН, але не змогли довести провини і звільнили з-під варти. Але через цю справу не зміг продовжити навчання в гімназії.

Виконуючи завдання ОУН, К.Березовський працював серед ремісничої та студентської молоді. У 1934 році він став провідним редактором часопису "Студентський шлях" – органу Союзу студентських організацій під Польщею. Часопис, який виходив з 1931 року очолювали раніше Микола Дужий, Володимир Янів. Наприкінці 1934 року польська влада закрила "Студентський шлях".

Того ж року Березовський був покликаний до керівництва Українського спортивного союзу (УСС) та його органу – щотижневої газети "Готові". Поряд зі спортивною тематикою редакція багато уваги приділяла ідейному вихованню молоді в національному дусі. Це викликало відповідну реакцію польської влади. Газету закрили, а К.Березовського та інших членів редколегії вислали "для перевиховання" до концтабору в Березі-Картузькій.

У процесі про вбивство Михайла Копача і Марії Ковалюківни (1937) Березовського засудили за участь у керівній мережі ОУН до 8 років в’язниці. Повітового провідника ОУН у Львові М.Копача і М.Ковалюківну застрелили боївкарі ОУН 22 квітня 1935 року біля Рясної Польської під Львовом за спробу створити альтернативну мережу організації в Галичині. Тодішній Крайовий провідник ОУН Лев Ребет так виправдовував цей чин у своїх спогадах: "Було безсумнівним, що це діють якщо не провокатори, то бодай авантюристи-самозванці. Скоро було виявлено, хто це є. З боку авторизованої зв'язкової клітини були пороблені заходи, щоб цим самозванцям чи провокаторам (а були дані, що це суміш одного з другим) підірвати ґрунт до підривної роботи, їхнє оточення було кількакратно перестережене перед небезпекою і посередньо також згадані авантюристи отримали пересторогу. Головний винуватець дістав навіть формальний усний наказ заперестати будь-яку підпільну роботу. Одначе, він, хоч і знав, або повинен був знати, що значить не виконати такого наказу, відмовився його виконати перед людиною, яка ризикувала собою, ідучи на побачення з непевною особою, щоб без зайвих трагедій зліквідувати справу" (цит. за Мірчук П. Нарис історії ОУН. Т. 1).

Після нападу Німеччини на Польщу К.А.Березовський вийшов на волю з польської в’язниці. Восени 1939 року він вступив на історичний факультет Львівського університету. Одночасно продовжував боротися проти більшовицького режиму. Крайовий провідник ОУН на Західноукраїнських землях призначив Березовського референтом пропаганди Крайової екзекутиви ОУН.

Але у вересні 1940-го він був заарештований енкаведистами. У доповідній записці від 30 вересня 1940 року нарком внутрішніх справ УРСР Іван Сєров повідомляв свого шефа Лаврентія Берію: "У березні-квітні Львівське УНКВД заарештувало всіх членів крайової екзекутиви ОУН і основний актив цієї організації. Продовжуючи операцію з вилучення українських націоналістів та впроваджуючи в їхнє середовище агентуру, УНКВД у Львівській області встановило, що 1 вересня 1940 р. відбулася перша нарада Львівської крайової екзекутиви ОУН. 4 вересня 1940 р. у Львові був секретно вилучений керівник організаційного відділу новоствореної крайової екзекутиви МАКСИМІВ, якій дав розгорнуті покази про роботу та контакти крайового центру ОУН. На основі цих показів та інших слідчих і агентурних матеріалів була здійснена операція щодо українських націоналістів. В результаті операції було арештовано увесь склад крайової екзекутиви, за винятком керівника організації МИРОНА Дмитра, який перебуває в глибокому підпіллі.

Арештовані наступні особи:

1. МАКСИМІВ Іван Дмитрович – 1913 р. н., колишній студент Львівського університету, член ОУН з 1932 р., судився польською владою за націоналістичну діяльність. У жовтні 1939 р. Максимів втік на німецьку територію, і Краківським центром ОУН був перекинений до СРСР для зв’язку з Львівською крайової екзекутивою ОУН. З лютого Максимів очолював керівництво молодіжними організаціями ОУН у Львові, а з 1 вересня увійшов до нового складу крайової екзекутиви як керівник організаційного відділу...

6. БЕРЕЗОВСЬКИЙ Кость-Арпад Амброзійович – 1914 р. н., колишній студент Львівського університету. Польською владою був засуджений на 14 років тюрми за приналежність до ОУН. Звільнений з приходом Червоної Армії. Березовський очолював керівництво українськими націоналістичними організаціями серед студентів...

За цією справою заарештовано 107 членів організації, серед них кур’єрів крайової екзекутиви – 8 осіб, обласних кур’єрів – 3 особи, окружних і районних зв’язкових – 11 чоловік, господарів конспіративних і явочних квартир – 9 осіб. Агентурно-слідчим шляхом розкриті обласні, окружні та повітові центри ОУН на території Тернопільської, Дрогобицької, Станіславської, Ровенської та Волинської областей" (Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 1: 1939–1943. – Москва, 2012. – С. 184, 185)

Заарештований енкаведистами К.А.Березовський був ключовим звинуваченим у так зв. "Процесі 59-ти". Львівський обласний суд, який засідав 15–18 січня 1941 р. в будинку обласного НКВД (тепер вул. Вітовського, 55), засудив 42 молодих хлопців і дівчат (серед них і громадянку США Ірину Пик) до розстрілу за "антирадянську діяльність ОУН", що, згідно з текстом звинувачення, мала на меті «підготовку збройного повстання проти Радянської влади, захоплення влади в свої руки і створення т. зв. "самостійної української держави" фашистського типу за принципом: "Україна для українців"».

Одна з учасниць цього судилища Люба Комар згадувала: "Мені дуже хотілося побачити Арпада Березовського. Про нього з захопленням розповідали мені Зенка і Душка, які знали його ще на волі. В нашій камері говорили, що він добре тримався на слідстві, дарма, що його дуже катували: йому витягали ноги з суглобів. Розповідали, що після важкого допиту він пробував вчинити самогубство, підрізавши жили на руці. Але "чубарики" його вчасно врятували, не дали втекти від долі. Ми знали, що Арпад був духовним провідником інших хлопців, до нього зверталися за порадами і моральною підтримкою... Березовський був високий, ставний, із темним волоссям і шляхетним обличчям" (Комар Л. Процес 59-ти. – Львів, 1977. – С. 21, 22).

Завдяки клопотанню академіка Кирила Студинського Верховний суд СРСР помилував 10 дівчат та 11 хлопців – половину засуджених до розстрілу. Смертну кару їм замінили на 10 років ГУЛагу.

14 квітня 1941 року були розстріляні у Львові: Кость Арпад Березовський (1914 р. н.),  о. Роман Мар’ян Берест (1897 р. н.), Микола Вовк (1911 р. н.), Микола Гошко (1890 р. н.), Петро Думанський (1913 р. н.), Степан Думанський (1918 р. н.), Роман Дяків (1904 р. н.), Богдан Єднорог (1919 р. н.), Володимира Ковалюк (1915 р. н.), Тарас Коцюба (1918 р. н.), Іван Максимів (1913 р. н.), Андрій Матвійчук (1913 р. н.), Микола Матвійчук (1909 р. н.), Станіслав Нирка (1920 р. н.), Семен Сороківський (1912 р. н.).

Олег Левицький (1921 р. н.) та Михайло Пецух (1920 р. н.) загинули в липні 1941 р. від куль енкаведистів у Бердичеві. Більшість учасників "Процесу 59-ти", яким вдалося вирватися на волю влітку 1941-го брали участь у боротьбі ОУН та УПА. Серед них Наталя Винників (1920 р. н.) та Галина Олена Столяр (1917 р. н.) були розстріляні гітлерівцями у 1942 році. А Богдан Куницький (1922 р. н.) та перший командувач УПА Дмитро Клячківський (1911 р. н.) загинули в боях з більшовиками.