Борис ЯВІР ІСКРА

Часто так буває, що люди можуть жити на якійсь території та навіть не здогадуватися, що в давнину їхні предки мали своє окреме князівство з великою, хоч і призабутою історією. І тепер лише давні легенди й археологія дозволяють заглянути туди, куди спроміжна лише фантастична машина часу. Але варто лише походити високими валами колишньої князівської столиці й відчути всю велич і трагічну іронію історії, яка навіть найбільші держави стирає з лиця Землі. Можливо, аби колись відродити їх знову?

 

Що заховав Галицький край, що заховали околиці Рогатина?.. Тут колись було місто Стратин, де була третя на руських землях друкарня. Тут колись існувала липицька культура, носії якої чи не довше за інших зберігали дакійськість — аж до злиття зі слов’янами, які прийшли в ці землі на початку I тисячоліття нової ери. Археологічні пам’ятки, знаряддя праці, посуд доби палеоліту та бронзи, статуї Велеса, Перуна, назви сіл (Перенівка, Замчище) свідчать про те, що Рогатин заснували на місці первісних поселень слов’янських племен.

 

До речі, давня назва Перенівки, розташованої на північ від сучасного Рогатина та відомої зі XVI століття, — Перунівка — нагадує про давні культи. На території села зареєстрована і взята під державну охорону пам’ятка археології «давньоруського» періоду «Перенівка-1» [2], [4]. 

 

Між селами Луковище, Підгороддя та Перенівка розташоване плато, на схилах якого розмістилися городище (в урочищі Кранофанта) та стародавнє святилище (південніше від городища).

 

Мапа-схема деяких виявлених городищ коло літописного Рогатина – Б. Явір Іскра

 

 

Плато заросле лісом і має нерівну поверхню. Якраз на одному з його мисів був комплекс споруд, які, цілком вірогідно, були святилищем. Мис витягнутий від плато на захід, має стрімкі схили, які над долиною річки здіймаються майже на 80 метрів. Ширина мису зменшується від приблизно 60-70 метрів на сході до 30 метрів на заході, біля його краю.

 

Святилище розташоване на краю мису, на висоті 389 метрів над рівнем моря (висоту визначено за допомогою системи навігації GPS). Сторони мису та рів святилища утворюють трикутник: з півночі на південь – приблизно 30 метрів, з півдня на захід – орієнтовно 35 метрів та з заходу на північ — десь 20 метрів.

 

Мапа-замальовка святилища між Кранофантою та Перунівкою  Б. Явір Іскра

 

 

Майданчик святилища зарослий деревами (відносно молоді буки) та відділений від поверхні мису ровом глибиною понад 2 метри (від нижнього краю рову до поверхні мису). Площа вирівняна, але має невеликий схил, який своїм керунком збігається із загальним схилом мису (зі сходу пониження йде на захід).

 

Загальний вид на майданчик святилища і вал (ліворуч) з півночі

 

Загальний вид з півночі на рів, що розділяє святилище та поверхню мису

 

 

На південному схилі мису, біля рову є вихід материкового каменю. Правда, його згромадження не мають впорядкованості, яка би нагадувала споруду. Іншого типу — групи каміння, розташовані на території святилища.

 

На південному краю святилища є явна споруда: на вирівняній ділянці (виходу каменю) поставлені валуни висотою близько 1 м. Орієнтація валунів відповідає сторонам світу: у найпівденнішому валуні є проріз на південь (напрямок визначено за допомогою рідинного компасу та системи навігації GPS). Він являє собою жолоб із нерівними схилами (камінь-пісковик доволі швидко руйнується з часом) — у перерізі трикутник із вершиною донизу. Південніше споруди розкидані валуни, які, ймовірно, могли бути частиною споруди.

 

Вид на споруду з півдня. На валунах праворуч на знімку видно проріз, орієнтований на південь

 

 

Цікавішим є проріз у валуні на всю висоту (близько 1 м) шириною близько 20-25 см, спрямований на південний схід (напрямок визначено за допомогою рідинного компасу та системи навігації GPS). Стінки доволі рівні, можливо, втратили частину первісної форми з часом.

 

За допомогою програми Stellarium визначено, що єдиним днем у році, коли в місцевості святилища Сонце сходить суто на південному сході, є день зимового сонцестояння. Це — споконвічний день Різдва у язичників різних конфесій. Можливо, ця обставина могла бути визначальною для основного культу святині [1], [5].

 

Вид на проріз зі середини споруди

 

Вид на споруду з південного сходу. Добре проглядається проріз.

 

В східній частині споруди, яка межує з ровом, зберігся шар попелу. Його глибина — понад 10 см, що вказує на багаторазове розпалювання вогнища. Отже, воно могло бути ритуальним. Площа попелища – понад 1 кв. м [5].

 

Вид на споруду з півночі: ліворуч видно темний попіл, в центрі — западину ями із рівними стінками

 

 

По центру споруди, трохи ближче до заходу, розміщена квадратна яма зі стінками довжиною орієнтовно 70 см. Її глибина залишається невстановленою — вона засипана сміттям. Яма могла мати як ритуальне призначення (бути жертовною), так і могла бути стовповою (основа центральної опори будинку, або ж там міг стояти ідол-статуя). Аналогічне розташування стовпової ями із аналогічною довжиною сторони було також у храмі коло села Зелена Липа в урочищі Турецька криниця [5], [6].

 

В північно-західному куті споруди, навпроти прорізу з орієнтацією на південний схід, розташований валун. Саме на нього, мабуть, б мали падати сонячні промені, які на світанку проникали крізь щілину.

 

Південно-західна сторона споруди має виїмку геометричної форми. Між крайніми сторонами — близько 2 метрів. Стінки напрочуд рівні та правильні, утворюють прямокутник. Враховуючи будову споруди, можна припустити, що вона являла собою будівлю. Храми відомі у слов’яномовних народів на захід від річки Збруч, а в Галичині з виявлених і описаних — у Звенигороді (Збручанському) та Зеленій Липі [5], [6].

 

Вид на споруду з південного заходу

 

 

Вид на виїмку з заходу

 

 

Навколо святилища видно у камені-материку прорізи з арковим склепінням. Нижні межі перебувають під шаром ґрунту, який нагромадився за віки. Прорізи нагадують вікна, як то є в Ілові, що коло давнього городища Стільсько. Частково вікна є прокопаними. Якщо заглянути всередину, помітно, що там прорубані кімнати. Стеля зі слідами обробки, проходи між кімнатами — вузькі [3].

 

Вид на «вікно», розташоване на південно-західній стороні святилища

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вид на «вікно» на західній стороні святилища; вид на кімнату за ним та прохід всередину

 

 

 

Центральний вхід у печерні приміщення розташований на північ від гіпотетичного храму при східній межі святилища. Він неглибокий, за ним — кімната з проходами праворуч та ліворуч. Цікавим є прохід праворуч, адже на стіні над ним проглядаються прорубки, що нагадують літери.

 

Вид на вхід у печерні кімнати та майданчик святилища з валунів споруди на півдні

 

Вид на вхід у печери та споруду з півночі; вид на вхід в печери з південного сходу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вид всередині першої кімнати: прохід ліворуч та прохід праворуч

 

 

За характерними ознаками можна припустити, що тут було святилище давніх слов'ян:

* усі головні споруди розташовані на підвищенні — горі;
* невеликий рів з валом, який виконував символічну функцію;
* наявні спеціально облаштовані приміщення для обрядів;
* залишки гіпотетичного храму, стовпова яма для ймовірного ідола  [5].

 

Без більш детального дослідження (наприклад, археологічних розкопок) важко робити точніші висновки про застосування описаних споруд, а також про час і період функціонування святилища. Але дані розкопок сусідніх городищ дозволяють припустити, що святиня могла діяти до XIII століття, а то й пізніше (пригадати би поширене в Галичині явище язичницького ренесансу, наприклад).

 

Святилище могло входити у комплекс городищ та святилищ навколо гіпотетичного князівського чи боярського центру (поселення Луковище). Воно належить до рідкісних святилищ, маючи гіпотетичний храм, який виконував функції астрономічної обсерваторії (споруди з астрономічними функціями також відомі коло городища-святилища Гостра Скала біля с. Урич) та печерні кімнати (відомі коло городища-святилища в Ілові). Розташування та розміри ймовірної стовпової ями у мають аналогії у храмі в Зеленій Липі. Святилище потребує більш детального археологічного дослідження, реконструкції (хоча б теоретичної — на рівні комп’ютерного моделювання) та та ширшого висвітлення в науковій і науково-популярній літературі.

 

© Борис Явір Іскра, 2014

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

1. Stellarium — вільний планетарій.

 

2. О.Бойкевич. Рогатинщина в іменах, назвах, подіях. 

 

3. О.Корчинський. Ранньосередньовічне місто на верхньому Дністрі. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 12. 2008. С. 267-282.

 

4. Рогатин.

 

5. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.

 

6. Тимощук Б.А., Русанова И.П. Славянские святилища на Среднем Днестре и в бассейне Прута. — СА, 1983, № 4

 

 

18.02.2014