До сторіччя з дня висунення Івана Франка на Нобелівську премію. Ініціатором його виступив греко-католицький священик. Не єдиний із цього середовища, хто підтримував великого вільнодумця. ​ «Але сих швидко можна пізнати: на соборчиках і зборах вони тихі, не гримлять, на проповідях їх слово навіяне теплою любов’ю, у них все і порада і підмога для вбогих, для покривджених і заблуканих»   (Іван Франко про добрих священиків. Уривок зі статті «Радикали і попи», 1899 р.)    

З приводу Ювилею 40-ліття письменницької творчости.  

  27 листопада – день народження Ольги Кобилянської. Водночас відзначають 130-річчя її літературної діяльності. Про видатну буковинську письменницю згадує її двоюрідний онук Олег Ельпідефорович Панчук.     Професор Панчук належить до тих українців, які можуть слугувати прикладом для молодого покоління. У свідомій позиції, у вчинках, у принциповості…  

​   26 листопада художнику та дисиденту Опанасові Заливасі виповнилося би 90 років. Загалом цього року випадає нагода відзначити відразу декілька ювілеїв, пов’язаних із легендарним митцем. 20 років тому він нарешті отримав давно заслужену Шевченківську премію. А в серпні минуло рівно півстоліття з часу арешту Заливахи за звинуваченням у антирадянській агітації та пропаганді, за що митець відбув 5 років у мордовських таборах.  

  Лекцію на тему «Етнічне мапування як ідеологія простору. Дослідження спільних візуальних моделей у минулих і сучасних картографічних репрезентаціях України» 19 березня ц. р. у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи у Львові прочитав професор університету Північного Колорадо (США) Стівен СІҐАЛ.     Вступне слово від Центру міської історії Центрально-Східної Європи:

Два роки тому на майданах провідних міст України вже розгорталися велелюдні протести проти відмови офіційного Києва від євроінтеґрації. Днями про це йшлося у Львові на подіумній дискусії «730 днів – від Майдану до реформ». Про той час і про резонанс тих подій згадує Отар Довженко, журналіст, викладач УКУ, керівник прес-центру Львівського Євромайдану.    

Продовжуємо тему, розпочату в Міжнародний день дитини (20 листопада): «діти окупації» спокутували батьківські гріхи, діти «ворогів народу» – «гріхи» батьків.    

Плодами «забороненого кохання» жінок із ворогом під час воєн нерідко були «діти окупації». У Західній Європі увагу на них уперше звернули після Першої світової війни, у нас же при них воліють не згадувати досі. «Діти окупації» зазвичай були приречені на стигматизацію суспільством винятково через чинник батьківства. Щодо них виявлялася і ненависть до батьків-загарбників, і комплекси вини та меншовартості (особливо, якщо діти народилися від представників різних рас).

​  

140 років тому, 19 листопада 1875 року в містечку Винники біля Львова народилася відома галицька письменниця Катря Гриневичева.     "Катря Гриневичева змогла у своїх творах дати відсвіт синтези визвольних змагань нашої теперішности, як одна з репрезентативних появ не тільки української літератури нашої доби, але й усього громадянського життя взагалі. І в тому і шлях Її Духа в майбутнє", – писав літературознавець Остап Грицай ¹.