На другий день війни Львівська галерея мистецтв з ініціативи Тараса Возняка прийняла у своїх гостьових кімнатах перших біженців: родину художників Буднікових-Ралко. Вони невтомно малюють,це дуже дохідливі і прямоцільні образи, бо раптом усі стали мислити категоріями жаху та відрази до насильства.
Павло Ковач має унікальну індивідуальну систему мистецьких вартостей, а власне – вартостей малярства, що побудовані на тривалій еволюції його мистецької практики та вивчення теорії класичного авангарду.
Актуальною є розмова про свободу, бо без внутрішнього її відчування нам ніколи не закінчити цю війну. У пластиці Михайла Дзиндри — візуалізація цього вільного світогляду людей,«самознайдених» у вільному світі.
Крапки, лінії, лабіринти, поля, попросту конструктивістична направленість думки є нашою візуалізацією. Структуралізм супроводжує нас тисячі років, це одна з наших глибоких сутностей, реальне мистецтво Всесвіту, носіями котрого ми є.
Нові скульптури Антипа — про рівновагу: в стосунках, у балансі з природою, у відносинах з Богом. Кожна композиція усе ближче до космогонічних категорій: перерозподіл мас і їх форма — майже математична формула співвідношень.
У Львові чимало поколінь прагнуло бачити таке мистецтво в музеях: про модернізм ностальгічно розмовляли у 1960-х, його принципи використали в офіційному мистецтві у 1970-х, не кажучи вже про 1980-ті, коли цей рух став основою багатьох новітніх пошуків.
Львівський галерист Юрко Бойко не пов’язаний із стереотипами «доброї школи». Його унікальна ерудиція та мистецтвознавча самоосвіта були вагомою противагою компліментарній псевдокритиці та салонним смакам.
У галереї Гері Боумена визначальними були актуальність мистецького продукту та високий смак. Тут 10 років звучав «інший Львів» — місто камерних професійних середовищ, не залежних від ідеології, політики та комерції.
Її відверту палітру було визнано «не львівською», та естетика «вразливого серця», замішана на семантичному тлумаченні барви, найбільше відповідала світобаченню Алли Гончарук.
