Мистецтво, яке нас «будує»

Богдан Мисюга

Мало тямить народ у великому, себто у творчому. Але він розуміє всіх оповісників та лицедіїв у великих ділах. Доокола винахідників нових цінностей крутиться світ – крутиться непомітно для ока. Та доокола лицедіїв крутиться народ і слава: так влаштовано світ.

Фрідріх Ніцше («Так казав Заратустра»)

Всі наші актуальні наративи: те що ми поміж себе говоримо, те, що чуємо в пресі, – мають хвилини життя. Життя цих наративів у публічному просторі завжди було дороговартісне та ресурсозатратне. Натомість нас будують зовсім інші речі: те фундаментальне, що в нас опирається хвилям колективного страху; те, що мобілізує нас адекватно реагувати на стихію; наші уявлення про щастя; зрештою навіть те, на чому відпочиває наше око, коли хочемо на секунду помріяти.

Раціональні стосунки з природою та Богом мають у мистецтві архетипне вираження – це наша тяглість маркувати «перемогу над собою», жити посеред природи та розуміти її закони.

Сакральною геометрією встелений устрій нашого життя: простір хати, подвір’я, Ринкова площа у Львові, візерунок бруківки і навіть сонцевидні аркади храмів Григоровича-Барського в Козельці. Першовзори (термін Михайла Драгана) дають твердий ґрунт під ногами, роблять нас великою родиною осіб зі знанням простих істин здорового глузду.

Я завжди вважав, що в кожної культури є такий універсальний код, що єднає візуальну формулу функції (ремесла) та сучасного світогляду. Прикладом цього є японська культура, де кожен виток нового дизайну якоюсь мірою повторює елементи їх древніх форм у мистецтві. «Раціо» української культури досі не досліджене, проте її яскраві паростки знає увесь світ: конструктивізм Татліна, супрематизм Малевича, космічний динамізм Архипенка…

Мені вдалося відстежити це явище на локальному рівні сучасного Львова: де мистецтво може бути закоріненим у давню традицію та водночас промовляти ультрасучасними формами.

Ще перед війною, у 2021-му, досвідчена львівська художниця, теоретикиня мистецтва Тамара Грідяєва раптом малює кольоровими олівцями серії геометричних композицій з концентричними колами кольорових цяток, що нагадують дитячу гру. «Карпати», «Круглі сади», «Квіти» – назви графічних серій, які добре укладаються в назви давніх орнаментів, проте ці малюнки інші. Вони про віднайдення спокою у підсвідомо-сакральному. Перед цими малюнками можна сидіти годинами, перебувати у їх оточенні і відчувати спокій. Це нова мінімалістична форма абстракції.

За малюнками Тамари Грідяєвої ЦІМ Меркурій навіть замовив у компанії «Зробив тато» кілька інтерактивних ігор, які дають можливість зануритись у її сакральний «дзен». Експозиційна зала Грідяєвої – наче інтерактивний віртуальний простір для взаємодії з глядачем, де кожен може почувати себе учасником великої гри: пересувати фігури великих композицій, складати пазли-архетипи та уявляти себе деміургом.

Дерев’яні асамбляжі молодого викладача Львівської академії Назара Симотюка на перший погляд технологічно сидять у столярному ремеслі: з різноколірних мебельних дерев'яних штихів художник набирає на площині малюнок. Натомість із відстані ці твори виглядають як 3-D моделі віртуального простору. Натхнені міськими краєвидами, враженнями природи, у процесі трансформації вони проявляються піксельними пунктирами абстрактних площин. Так працює творча уява, коли сам процес закорінений у давню і сучасну технології одночасно.

Деякі з композицій Назара Симотюка йдуть в ногу з раціональними естетичними практиками чистої форми у світі, бо лаконічними образами розкривають сутність смислових месиджів. Найбільше мене захопила його серія «метастази», в яку закладено історію онко-хвороби та одужання одного художника. Великі композиції з круглих модулів дуже віддалено нагадують лабораторні «чашки Петрі», в яких бореться з вірусом якась біологічна матерія.

Епічні фантоми майбутнього, переможна борня із ними Людини – плід несвідомої уяви, що виходить за береги досвіду художника. Ми можемо це називати «мистецьким пророцтвом», але Юнг це називає включенням до колективного несвідомого. Саме тоді, коли художник таке малює, він втрачає своє «его», стаючи ретранслятором колективного несвідомого. Такі образи насвітлюють циклічність розвитку людства, сягають глибоко і залишають емоційні потрясіння. Малюючи якусь уявну «енігму», художник, сам того не усвідомлюючи, творить детальний образ того, що скоро з’явиться у світі нової техніки. Недаремно чимало картин Назара Симотюка асоціюються із візіями швидкісних магістралей чи горизонтальних проєкцій нічних мегаполісів, наче пророкуючи нову модель повітряної комунікації.

Цілий великий зал Тамари Грідяєвої – масштабні інсталяції, що маніпулюють простором, площинами його координат, наголошуючи при тому, що центром відліку є сама Людина. Зовні це виглядає як матеріалізація якоїсь віртуальної гри, але насправді тут розгорнута проблематика Землі, України, персональної території. Складні набірні конструкції – «¼ квадрата», «Процес конструкції», «50\50» – мають на землі продовження у вигляді «ліній розмежування». Ці лінії не випадково нагадують барви російського триколору, бо саме він крає Землю та нашу свідомість.

Шестиметрова інсталяція «Чорнозем» – вугляної барви виступаючі пазли з недостаючими пробілами. Це також про українську землю, тонни якої вивозили з України вже з середини ХІХ ст., а тепер шматують квадратними кілометрами північні окупанти. Квадратні правильні брили нагадують дорогоцінне каміння, і навіть у такому «пазлоподібному» форматі наш чорнозем у виконанні Тамари звучить епічно.

Із «чорнозему» Тамара також творить піраміди куль та об’ємні інсталяції з півсфер, ніби наголошуючи на тому, що ми щодень ногами ступаємо по дорогих самоцвітах.

Недовгих пів року, поки готувався цей проєкт у ЦІМ Меркурій, сам процес дискусій навколо українського «РАЦІО» обріс категоріями нового мистецтва. Автори проєкту митці Тамара Грідяєва та Назар Симотюк знайшли відправну точку в архаїчному маркуванні простору та часу. Кожен із них відтак творить свою «раціо-модель» світу, де має бути комфортно і малій дитині, і креативній молоді, і літньому поколінню.

Є сподівання, що естетика «раціо» набере в українському суспільстві обертів і за сприятливих обставин переросте у філософію життя.