Схожих текстів суттєво бракує в українській сучасній літературі. То ж досвід Грузії є вкрай актуальним та важливим, бо маємо дуже багато спільних травм минулого та нинішнього. Через абсолютну драму людства автор показує, що війна таки інколи вчить нас любити.

Прагнення зберегти власний голос, не підлаштовуватися під усілякі тренди спричинилося до того, що стилістика і реалії його текстів перебувають десь немовби поза часом

Байкаря Маркеса не варто недооцінювати. У цій книжці фігурує не лише Колумбія, а й інші країни й частини світу, здебільшого Європа й США. Чимось «Скандал сторіччя» нагадує «Декамерон». Насправді ж це ніякий не роман, а тексти для газет та журналів – атож, саме тексти, у яких вимальовуються контури магічного реалізму.

Письмо Унамуно живиться любовʼю до цього життя, воно виростає з повільного, але глибокого усвідомлення живильних імпульсів землі, яка дає силу людині та водночас відбирає її. І цей коловорот людського існування стає предметом роздумувань автора.

У багатьох творах Ельчін Сафарлі використовує гендерну наративну гру – він-чоловік розповідає (себе) як вона-жінка. Ба більше, розповідає так, що навіть до найменших дрібниць ти починаєш вірити у все сказане і відчуте.

Поезієзнавчі тексти як мерехтливі вогники довкола «Буття і часу» та «Істини і методу». Увага філософів до поезії, спроби тлумачити її, мандрівка в естетику та поетику вірша – винятково німецький феномен. Нічого такого в інших культурах і в інші епохи.

Поезія Антонича – планета, мікроуніверсум – бентежний, наскільки це властивість поезії, і відкритий, наскільки її мова зрозуміла і збагненна, доступна для сприйняття. Планета Антоничевої поезії покоїться на двох китах – мандрівці і метаморфозі.

Цю книжку можна пробути як одну довжелезну мандрівку, подорож до себе. Ці соковиті, часом поетично-пісенні речення, ці несподівані асоціації, сюжети, що дивним чином переплітаються, поєднуються в якусь осінню колористичну мозаїку.

«Cвідома розумна маніпуляція, що формує звички й переконання великої кількості людей — важливий елемент демократичного суспільства. Ті, хто керує цим суспільним механізмом, утворюють невидимий уряд, який і є справжньою рушійною силою демократичної спільноти», — Едвард Бернайс.

«Дар Гумбольдта» – декларація творчої співпраці, повернення боргів і гімн мистецтву. Гумор, іронія, пошук відповідей на одвічні питання, центральне з яких – життя і смерти, любов до життя, відчування драматичної комічности ситуацій і диспозицій, з яких воно зіткане, – така візитка американця Сола Беллоу.