Читати поезію Лаюка – це ловити моменти, моменти художнього самозаглиблення, певного одкровення, зближення, спроби вбудовування власного мікросвіту у макросвіт, так само власний.

Протиставлення краси і жаху, – звідси легко вивести дві прикметні характеристики творчости Тарнавського: метафоризацію світу, в якій закладено людську схильність до краси, й екзистенційні теми, зокрема тему смерти, присутню у багатьох його творах.

«У кожного своя правда. А за однією брехнею ховаються мільйони. Завжди йдеться тільки про окрему людину. Ісус був на хресті сам, якби смисл цієї історії був інший, Його спалили б у сараї разом з апостолами».

Безум, який продукує Гапоненко, фантасмагорія, у яку вона заселяє своїх героїв, – це репліка в дискусії з Просвітництвом (а значить, із самою концепцією раціонального Заходу і містичного Сходу).

Лінч настільки вперто залишається Лінчем в усіх моментах свого життя, що навіть вважаючи його самозванцем чи божевільним, не знаєш, як це довести. Якщо ж він геній, то чому геніальність з вуст генія аж настільки проста?

У доробку сценариста Ґверри – майже сотня кіноісторій, які стали надбанням нового італійського кінематографа, однак головний сценарій, що розповідає про долю людства, став жертвою тоталітарного режиму радянської системи у 70-х роках ХХ ст.

Українська політична нація ‒ це Шевченко і його читачі. Попри те, що українські еліти функціонували в різних імперіях, між ними існує стійка спільність. Обидві вважали своїм батьком Тараса Шевченка.

Щира поезія Галини Яцишин зуміла зворушити всіх слухачів і торкнутись їхніх спільних «емігрантських» емоцій. А експлозивність віршів Соломії Костів дала надію, що її творчий потенціал ще дасть чути про себе потужніше.

Це, з одного боку, портрети митців (хоч не тільки замолоду) — портрети загубленого поміж двома світовими війнами часу, а з іншого ракурсу — це справжні «рельєфи» українського модернізму в усій своїй міжмистецькій, позаконтекстуальній та контекстовій повноті форми і змісту.

Цю книжку можна читати як пригодницьку повість, але в ній закладено набагато більше. Це і важливі спостереження над совєтчиною, що стосуються системної наруги над людською особистістю і над природою, це й опис власного містичного досвіду, фрагментів духовної еволюції, виклад філософських рефлексій.