Кьольнські рецитації

 

Хто ніколи не був за кордоном на заробітках, той не має досвіду туги за своїми рідними, за рідним подвір‘ям, за рідними стежками, – про них можна сказати: щасливі ви люди. Бо ніщо так глибоко не ранить душу, як біль вимушених розлук. Він доводить людей до депресій, сліз та відчаю. Але минає час і людина звикає до жорстоких реалій, знаходить нових друзів, перемагає «емігрантську» депресію і вливається у вир життя нової країни, вивчаючи її мову, звичаї і звикаючи до дивних поведінкових особливостей туземців.

 

У цьому процесі адаптації присутня навіть якась романтика. Подібний досвід переживають фактично всі емігранти. Такий досвід прожила і Галина Яцишин, але вона не дозволила собі впасти в депресію, а вилила весь тамований біль у поетичні рядки на папері. І зараз в її доробку вже дві збірки поезій[1], які знаходять свого читача як в Україні, так і за її межами.

 

Її вірші написані в переажно в Німеччині, в місті Кьольні, оскільки інтенсивно і регулярно писати Галина Яцишин, народжена на Тернопіллі, почала все ж тут, на чужині, куди була змушена податись, щоб заробити гроші на лікування сина. Тут вона знайшла українську греко-католицьку громаду Зіслання Святого Духа[2], яка є як релігійним, так і культурним осередком українських емігрантів. Отець Микола Павлик, сам родом із Львівщини, створює сприятливі умови для того, щоб громада активно розвивалась. Саме в Кьольні в церкві Святої Терези Авільської, де відбуваються Богослужіння української громади, пройшло перше читання Галини Яцишин тут, за кордоном.  

 

 

Цю зустріч Галина розпочала своїм віршом, який був написаний одним з перших:

***
У Kölnі випав перший сніг,
Дерева і будинки стали білі,
А я стою і думаю собі -
Це ж так, як в нас на Україні.
І враз згадалося село,
Наш виноград, калина біля хати,
Від хвіртки стежку замело,
І діти їздять на санчатах.
Таке все рідне, оку миле,
Моє подвір'я сніжно-біле,
Велика баба снігова,
Онуками і дітьми зліплена.
На очі сльози навернулись,
І я тихенько озирнулась,
Спішили люди, а за ними й я ...
Не мій це сніг, не тут моя земля.

Köln 2011

 

Тематика її віршів – різноманітна, але епіцентром є все ж переживання жінки, яка перебуває у вимушеній еміграції далеко від своїх рідних. Сама поетка виступає в різних ролях: як мати, що переймається долею дітей, як дочка, що переживає за батьків, чи як жінка, яка заскучила за своїм чоловіка. І саме ці сюжети є дуже близькими кожному, хто прийшов на зустріч з Галиною в Кьольні. Вони й хвилювали слухачів до сліз.

 

До сліз хвилювала й нелегка доля Галини Яцишин, яка не дивлячись на різні життєві випробування, залишається оптимісткою. Бо, вилікувавши сина, вона змушена була лікувати свою дочку, яка також потрапила в автокатастрофу і була за крок до смерті. Коли все владналось з дочкою, а син почав готуватись до весілля, Галина зовсім несподівано дізналася про свій страшний діагноз – рак. Галина Яцишин переконана, що це випробування було дано їй Богом, щоб підтримати інших жінок, з якими вона познайомилась під час лікування. Своїм оптимізмом вона відганяла страх і надихала надією тих, хто впадав у відчай.

 

 

В усіх віршах Галини Яцишин наскрізною темою є віра в Бога. Як глибоко віруюча християнка, вона живе в надії на Бога і з вірою в те, що в будь-яких скрутних ситуаціях Господь не залишить її.

 

А ще з особливою любов'ю Галина пише про Україну, про своє рідне село, про неповторну нашу природу, про запах українських вітрів: «Мені так хочеться додому. / Відчути запах трав своїх, / Почути рідну свою мову, /Пройтись росою босоніж/ І заспівати внукам колискову. ...». Усього цього дуже не вистачає кожному в далеких чужинах.

 

Не зважаючи на те, що опубліковала вже дві збірки віршів, а третя – на поготові, Галина Яцишин не вважає себе поеткою. Аргументує все тим, що вона не вчилась у вищому навчальному закладі, що їй не вистачає освіти, що її вірші – це таке, для душі. Але університетом Галини Яцишин стало життя, яке навчило її щирості, любові до свого рідного та твердості в надії на Бога. Творча зустріч в Кельні показала, що її прості поетичні коди доступні всім і в особливий спосіб зворушують до сліз. Було дуже цікаво споглядати магічну тишину, викликану поезією, коли, слухаючи Галину, люди просто забули про каву і торти. Багато з них побачили себе в цих віршах, як в дзеркалі долі, яка завела їх сюди в Кельн, щоб випробувати і загартувати.

 

А особливим сюрпризом зустрічі стала Соломія Костів – багатогранна та смілива поетка молодої генерації, яка погодилась зробити вступ-перформенс і прочитати кілька своїх віршів. Вона народилась і виросла в місті Червонограді Львівської області. У Кельні мешкає не дуже довго, але вже встигла проявити себе як чудова актриса в театральних проектах. Свої поезії вона публікує регулярно на facebook. В планах, звісно, публікація збірки. Тематика, з якою працює Соломія, дуже різноманітна. Основна риса творчості – пошук. Соломія Костів беззупинно випробовує форми і способи висловлювання. Вони в неї часом дуже відверті.

 


Культурно-просвітницьке життя українців за межами України – це справа ініціативи одиниць, оскільки нажаль не існує стабільних майданчиків, які б ініціювались і підтримувались на державному рівні. Греко-Католицька церква, як і сто років тому, залишається однією з найважливших платформ, яка уможливлює культурні ініціативи на різних рівнях. Літературне кафе стає вже традиційним. Воно є одним із просвітницьких проектів, які успішно провадяться після Богослужінь у Кьольні і де українець кожної конфесії, який з різних причин живе тепер у Німеччині може торкнутись свого контексту, послухати свою мову, порефлексувати над своїми втратами і досягненнями. Важливість таких літературних спіткань полягає у культурному спілкуванні і це є одним з найважливіших джерелом духовного заряджання енергією людей часто самотніх, відірваних від рідного краю, рідного дому та рідного довкілля.

 

Без зайвих інтелектуальних примх проста та щира поезія Галини Яцишин зуміла зворушити всіх слухачів і торкнутись їхніх спільних «емігрантських» емоцій. А експлозивність віршів Соломії Костів дає надію, що її творчий потенціал ще дасть про себе чути. Та найважливіше – ця творча зустріч дійсно відбулася, про що можна було прочитати в очах кожного слухача.

 

 

[1] Яцишин, Г. (2017): Життя доріг на перехресті. Тернопіль: ТОВ «Терно-граф». 127 с.
Яцишин, Г. (2019): На хвилях настрою. Тернопіль: ПП «Принтер-Інформ». 224 с.
Більшу частину грошей, виручену з публікацій, Галина Яцишин віддає дітям-інвалідам.

[2]Про активне життя української громади міста Кьольна можна дізнатись тут: https://ugkk.de

 

Фото: Марія Кауц

26.02.2020