Школа традиційної музики сформувала львівську спільноту, яка практикує українські танці та співи, створила коло людей, через яке надалі мандруватиме крізь покоління музика – те джерело, що дає наснагу кожному зокрема і силу нації назагал.

 Чиєю сферою відповідальності є ці авторки та автори? Ті, які провалились у щілини між великими національними оповідями? Вони, як мінімум, потребують нового відчитування.

Якоюсь неможливою до пояснення атмосферою – без поспіху, майже непомітно, але із шармом – сталися Дні сучасного литовського мистецтва у Львові.

Як випадок зробив львів’янина Андрія Селецького співаком, музикантом, театральним актором і виконавцем головної ролі у фільмі «Стрімголов».     У листопаді в український прокат вийшов художній фільм «Стрімголов». Це повнометражний режисерський дебют Марини Степанської: психологічна драма про музиканта Антона, який після лікування від алкоголізму шукає вихід із екзистенційної кризи. Антона у стрічці зіграв львів’янин Андрій Селецький. Андрій і Антон – цілковиті протилежності, хоча, можливо, в них є дещо спільне.    

«Ой  у неділю рано синєє море грало…», – зненацька, ніби з іншого виміру, звучить у залі. А до цього висіла тиша, хіба що через стіни просочувались звуки міста. І раптом знову: «Синєє море грає, матінка збирає…».    

У підвалі Івано-франківського драмтеатру оселилися  духи королівської родини Данії, адже вже другий місяць поспіль в театрі йде прем’єра неоопери-жаху відомої всім трагедії Шекспіра – Гамлета. У незвичній локації поміж колон і бетонних плит, коли драма перетинається з оперою, музика проникає під шкіру, а гра акторів робить тебе спільником історії, котра нічому не вчить – це вже привід спуститися з реального світу у підземний.

Багацьку велюрову накидку знімають, присутні вітають, випивають і споглядають в екстазі на картину. А там ГАК. Простий гак від будівельного крана, на якому висить одна картина – але Ах**нна картина, бо ж це – Галерея Ах**нної Картини. Така чудернацька ідея «пальнула» в голову франківському художнику з Гуцулії Петру Буяку, який ся тішит, що у франківському «морі» плаває ГАК з однією картиною.   Playground Love, автор П.Хуяк

 

 

Документальний фільм «Дзеркало Станіслава» став підсумком роботи резидентів Катерини Гладкої та Олександра Коби під час резиденції «Станіславський феномен» у Івано-Франківську. Під час зйомок фільму Катерина Гладка і Олександр Коба, не знаючи досконало Івано-Франківська, спробували вивідати історію Ратуші, школи №5, офісів на вулиці Незалежності та інших будівель, в мешканців, які безпосередньо працюють в цих приміщеннях. Ця стрічка є збіркою новел про різні аспекти життя Івано-Франківська.