Як перебувати на межі між творчістю та оповіданням особистої історії, тоді як історія українки складно знаходить розуміння в Україні? Як обставини обирають для нас потрібне місце і потрібний час для того, щоб ділитись найважливішим?
Застарілий устрій державних театрів в Україні становить скалічену систему, яка не спонукає до творчості та самовіддачі, але Театр Лесі, просуваючи на сцену сучасну драматургію, перебуває у просторі актуальних ідей.
Здається, що ця історія двох банальна до безмежжя: стосунки літніх людей, які випадково знайомляться в танцювальній студії. Вони зовсім різні, ці двоє. Балансують, як на гойдалці, здається, ще мить – і наступить порозуміння...
Коли Папа говорить про мир і любов – всі щасливі. У момент, коли Папа починає говорити про соціальні питання, про імміграцію, міграцію, з’являється багато коментарів
У ці ледь відбруючі, наповнені складнопідрядними ритмами і мерехтливим світлом композиції, де минуле відчутне як паралельний часовий вимір, можна вдивлятись годинами, як в хитроплетений східний килим, фантасмагорії інею на склі чи вигадливі сецесійні арабески….
Напевно, немає жодної людини в Україні, принаймні, в Західній Україні, яка б не чула і не наспівувала хоча б раз в житті «Гуцулку Ксеню». Хай що прийшло вам на думку, коли ви почули про прем'єру українського фільму з однойменною назвою, забудьте про стереотипи.