Для того, щоб спровокувати сучасне суспільство на діалог у театрі, треба знаходити належний спосіб спілкування. Телебачення його вже шукає, музика теж шукає нові шляхи. Відповідно, постдрама – це логічний етап театрального розвитку, а не протест.

Перш ніж вважати свою думку сформованою, ви мусите зануритись глибше і завжди маєте залишатися скептичними.

Галицька специфіка давніх традицій святкування Cтарого Нового року.

Це тексти добре націленого, кайфуючого драматурга, який усвідомлює, що здатен створити близький до самодостатнього твір: і для вдумливого читання, і для втілення в розкутому та, водночас, напруженому сценічному варіанті. 

Богдан Козак зробив з мене актора – такого собі універсального «технаря», а Алла Бабенко «поламала» ці умовні «технарські» межі, розширила мій інструментарій як актора. Щасливі ті актори, які мали можливість свого часу пройти через її режисерську майстерню.

Йозеф Рот максимально використовує нагоду для привернення уваги центрально- і західноєвропейської публіки до українців та України, яка належить до Європи й культурно, і ментально, тож уже бодай тому вартує уваги і введення в європейський дискурс та наратив.

«Мої родичі та інші покидьки» – ще й добра спроба знову нагадати про те, звідки і хто ми, зревізувати список своїх «соромно», але також і спроба помислити про сучасні політичні та соціальні трансформації, вплетені, знову ж таки, в життєві історії простих людей, які поруч.

У репортажі «Львів, місто», центральній частині триптиху, провідним мотивом обрано розмаїття краю: мов, релігій, культур, барв. Цю наскрізну думку Рот повторює в різних варіаціях.

За примару «справедливого суспільства» людство поплатилося десятками, сотнями мільйонів трупів у XX столітті. Справедливого суспільства не буде ніколи.

Рот сприймає Україну як цілість, розірвану між Польщею та большевицькою Росією. Це той рідкісний випадок (у журналістській діяльності письменника буде ще один такий епізод), коли він бачить Галичину частиною України.