Це голос коріння з-під землі, що причаїлося в бункері. Автор ― офіцер підпілля з псевдом «Хрін» пише ці тексти взимку 1947―1948 р.р., а згодом переписує та редагує у схроні взимку 1948― 1949 р.р. Цінність цих спогадів в тому, що написані вони по свіжих слідах.

Пацан не лох, але простий як двері, і не виключено, що і це є тонкою психологічною грою для підтримання рейтингу

Розвиток сучасної ікони – це дуже перспективний напрям, а особливо – для інтелектуального суспільства, яке вірить і думає на перспективу. Мусимо пам’ятати місію ікони.

У книжці Жижека найбільше дивує впертість, з якою ми воліємо знаходити безліч недоліків та «але», лиш би нічого не змінювати. Суть не в тому, щоб прийняти комунізм чи ідею «глобального управління», суть в усвідомленні важливості запитань.

Багато чого не є твором наших рук — та майже нічого не є. Все Господь дає, люди дають. Коли розуміємо, що ми є всім цим обдаровані, тоді не нарікаємо, тоді не живемо в песимізмі

Софія Андрухович в «Амадоці» зшиває різні шматки пам’яті, а якщо вони не зовсім добре припасовані, то це проблема українського суспільства

Критична маса раціональних та економічно незалежних людей створять візію держави, і тоді Україна залишатиметься суб’єктом, навіть якщо стане частиною ширших геополітичних проєктів.

21 травня у Львові згадували засновника культурно-мистецького центру «Дзиґа» Маркіяна Іващишина, який рік тому раптово помер. Друзі та співробітники незабутнього Марека поширили у соцмережах спогади #рікбезМарека, де відзначили високу планку його організаторського хисту.

 У галереї Гері Боумена визначальними були актуальність мистецького продукту та високий смак. Тут 10 років звучав «інший Львів» — місто камерних професійних середовищ, не залежних від ідеології, політики та комерції.

Книжка Зиновія Книша є своєрідним збором дуже спресованих за змістом текстів, що, нанизуючись на один часовий сюжет, стають в єдину смислову шерегу, розкриваючи події кривавого часу визвольних змагань 1924―1926 років.