«Йордан у Львові» Юліана Дороша

Вікторія Садова

Унікальна кіноплівка 1930-х років із фільмом Юліана Дороша «Йордан у Львові» перебувала у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія (США), у приватному архіві відомого у діаспорі режисера Богдана Солука. Син режисера – Юрій відшукав фільм у архіві батька на запит дослідника кіно української діаспори Олександра Дебича.

Юліан Дорош.

Олександр Дебич не вперше представляє широкій громадськості невідомі сучасникам чорно-білі кінострічки, що задокументували сторінки історії Галичини XX століття. На початку 2020 року цей дослідник і незалежний кінопродюсер, учасник Програми імені Фулбрайта (2017/2018) здійснив у Львові на запрошення організатора проекту «Львівський Фотомузей» Романа Метельського презентацію фрагментів віднайдених фільмів Юліана Дороша «Останній салют командирові» (відео про похорон генерала Мирона Тарнавського) та «Гуцульщина», які датуються 30-тими роками ХХ століття і тривалий час вважалися втраченими.

Презентація цих знахідок зібрала у головній читальній залі Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка чималу аудиторію, зацікавлену як розповіддю Олександра Дебича про пошук відео в діаспорних архівах, так і лекцією про кіноспадщину Юліана Дороша аспірантки Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, асистентки кафедри театрознавства та акторської майстерності ЛНУ ім. Івана Франка Ірини Патрон. На гостей згаданої імпрези очікувала додаткова сенсація: документальний фільм «Галичина» (20-30 рр. ХХ ст.), автор Іван Яцентій, США. Про існування цього фільму було відомо лише з наукових розвідок, тож супутньо із презентацією фільмів Юліана Дороша випала нагода вперше в історії незалежної України продемонструвати його широкому загалу. У фільмі є унікальні кадри панорамних зйомок із Княжої гори (Високий замок) та зйомки різних українських інституцій того часу: Будинок «Дністер», Дім товариства Просвіти, Українська народна торгівля, Дім Українського Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Дім Лисенка, Волоська церква (Успенська церква), Святоюрська церква, Дім Українських інвалідів, Український Національний музей у Львові, Український львівський театр Йосипа Стадника, Український наддніпрянський театр під час гастролей у Львові, могили і надгробні пам’ятники визначних українців на Личаківському цвинтарі та ін.

Юліан Дорош.

Відтоді популяризація серед сучасників невідомої творчої спадщини співзасновника Українського фотографічного товариства, засновника професійного кіно в Західній Україні, пластуна, краєзнавця, автора першого підручника з фотосправи українською мовою у Західній Україні Юліана-Юрія Дороша (1909-1982) отримала небувало потужний імпульс.

Найвдячніші глядачі. Показ у селі Замагорі 20.02.2020

Незважаючи на всі карантинні обмеження, якими були позначені останні два роки, у краї відбулося чимало кінопоказів і тематичних виставок творів засновника української кіносправи в Галичині. Активну участь у цьому взяли не тільки державні музейні установи (зокрема Винниківський історико-краєзнавчий музей і Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького), а й такі імениті й активні приватні ініціативи, як проект Романа Метельського «Львівський Фотомузей» чи львівська галерея-каварня «Штука» .

Виставки світлин Юліана Дороша мандрували до Винник, Івано-Франківська, Коломиї й Тишківців, а його фільм «Гуцульщина» Олександр Дебич показав мешканцям Винник, Івано-Франківська, Буківця, Замагори, Ільців, Яремча, Бистреця, Криворівні, Верховини, Яворова, Косова й Коломиї.

Відвідувачі музею Івана Франка в Криворівні знайомляться із доробком Ю.Дороша. 26.02.2020.

Останній же кольоровий фільм Юліані Дороша «До джерел народної творчості» (1963-71 рр.), що зберігався у помешканні майстра, а також спільну виставку світлин Ярослава Коваля і Юліана Дороша ініціатор «Львівського Фотомузею» Роман Метельський презентував у Львові, Верховині, Нагуєвичах та Рівному.

У тій подвійній виставці фотографій Юліана Дороша, що її торік у березні спорядив Винниківський історико-краєзнавчий музей (частково із власних фондових експонатів, а частково із переданих у дар від української діаспори в Америці), також була заслуга Олександра Дебича. Адже саме він віднайшов, оцифрував та привіз в Україну світлини Юліана Дороша, що перебували у приватному архіві доньки режисера Володимира (Папуги) Блондиненка – Патрисії Блондин-Сенборн із міста Клівленд (Штат Огайо, США). Науково ідентифікувати фото допомогла дослідниця Ірина Патрон. Кадри, що їх свого часу насвітлив Юліан Дорош, передають побут, традиції та життя населення історико-географічних областей Покуття і Гуцульщини. Дванадцять оригінальних фотографій із села Раковець-на-Дністрі (Івано-Франківська обл.) та інших місць регіону, підписаних автором, сьогодні зберігаються в Українському Музеї-Архіві (УМА) у Клівленді (США).

Демонстрація творів Ю. Дороша у школі села Яворова 02.03.2020.

Цікаво, що презентовану два роки тому у Львові стрічку Юліана Дороша «Останній салют командирові» також використав (щоправда, у дещо коротшій версії) режисер із США Богдан Солук , коли 1958 р. монтував фільм «Львів говорить». Іще одним сюжетом цього американського кіно поряд із частиною про розвиток галицької кооперації став і згаданий «Йордан у Львові».

БОГДАН СОЛУК народився 2 липня 1922 року в селі Стрільбичі на Самбірщині. Після закінчення гімназії в Старому Самборі (1931-1939) навчався у Вищій технічній школі «Львівська політехніка», а навесні 1944-го виїхав до Німеччини, вступив до спеціалізованої кіношколи Арнольд-Ріхтер при студії «Баварія-фільм» у Мюнхені (1947). І вже наступного року в умовах зруйнованої війною Німеччини 26-літній українець започаткував свою студію Soluk Film та поставив собі за мету творити документальний кінолітопис із життя, страждань і надбань українців на чужині. Свої творчі здобутки оператора та режисера документального кіно почав 1949 року й відзняв фільм «У таборах втікачів у Німеччині», «Капеля бандуристів», (1949), «Українці у Північній Америці», (1956), «Капеля бандуристів у Европі», (1958).

«Фільм «Йордан у Львові» став частиною змонтованого Богданом Солуком фільму «Львів говорить» (1958). Традиційне йорданське освячення води відбулося на площі Ринок біля криниці навпроти аптеки Терлецького за участі Івана Бучка в оточенні членів львівської капітули і духовенства. У кадрі також з’являється український державний діяч Кость Левицький та інші відомі постаті тогочасного Львова», – коментує Олександр Дебич, який до свята Водохрестя підготував разом із Юрієм Солуком онлайн презентацію відео.

Фільм Юліана Дороша «Йордан у Львові» буде викладено на платформі YouTube ua під логотипом «Архіви діаспори» і він стане доступним для перегляду всіх охочих. Це 2-хвилинне відео (без озвучення, – таким його віднайшли в архіві Богдана Солука, хоча збереглися відомості про те, що фільм був озвучений, але його звукова доріжка наразі неідентифікована, тож Богдановий син Юрій провадить подальші пошуки і працює над якісним оцифруванням плівки).

Фільм змонтований із декількох сцен: багаточисленне зібрання львів’ян вельми сонячного січневого дня, хода вірян із церковними фанами та прапорами міських цехів і громадських організацій, шерег активісток жіночих організацій, колона семінаристів та представниць чернечих згромаджень, українські політики, промисловці та діячі культури, вищий духовний клір з помічниками; священики готуються до відправи; окремо стоять державні достойники, єпископ із патерицею в лівиці і кропилом у правиці; над непроглядною юрмою людей здіймається вихор снігової куряви; радісні посполиті львів’яни, які в кашкетах стоять на фонтанній цямрині, набирають з криниці воду, зачерпуючи її фляжками, приладнаними до палиць, і передають бідончики з водою у натовп; із рук у руки ширяться й летючки з церковними відозвами.

Чоловіки на площі вбрані у європейського крою одяг за модою того часу (пальта із хутром), стоять без шапок, але в рукавичках (а в одного із священиків, який слабує на нежить, є навіть теплі зимові навушники, що мають цілком сучасний вигляд) . Жіночі строї надзвичайно елегантні, це також стосується й взуття на обцасах, і святкових капелюшків.

У кадр потрапляє площа Ринок у Львові, ліхтар на північно-східному розі Ратуші біля фонтану «Адоніс», партери ринкових кам’яниць на північному та східному боках (зокрема, вельми упізнавані палацо Бандінелі із прилеглою до нього кам’яницею Убальдіні), а також ялинкове деревце, вочевидь, встановлене з нагоди святкувань.

У газеті «Діло» від 14 грудня 1937 року повідомляється про показ у Стрию 18 листопада трьох сеансів першого фільму Юліана Дороша «Йордан у Львові», що його демонстрації організувала місцева філія «Союзу українок». Це дає вагомі підстави вважати, що фільм був знятий до 1937 року, або ж на початку згаданого року.

Репродукція публікації «Діла» №275 від 14.12.1937 про демонстрацію фільму Ю. Дороша у Стрию.

«Наразі, думаю, навряд чи вдасться ідентифікувати, який це саме рік між 1931 та 1937. Це цілком може бути і 1937 рік, бо в кадрі є К. Левицький і свита, і того ж року Дорош показує цей фільм у Стрию… Але може бути, що Водосвяття фільмувалося й раніше. Я переглянув «Діло», у пошуках згадок про роки, в які єпископ Іван Бучко освячував воду, і знайшов наступне: Бучко з'являється на площі Ринок з 1931 по 1939 рік, за винятком 1935. 1930 року о. єпископ д-р Бучко відправив архієрейську Службу Божу в церкві Святого Спаса (Преображенській), але процесійний похід на площу Ринок провадив о. єпископ Никита Будка, він же в асисті всіх членів греко-католицької митрополичої капітули і львівського духовенства доконав Акту свячення води і потім благословив зібраний нарід. Також у газеті йшлося про те, що "в часі свята весь рух був в центрі міста припинений. Порядок був увесь час зразковий і в такому самому порядку всі процесії після закінчення водосвяття розійшлися. А вірні товпилися потім біля басейну ще добру годину, щоб набрати собі свяченої води". У публікаціях «Діла» про Водосвяття 1931, 1932, 1933, 1934 років на пл. Ринок згадується, що кропив водою преосвящ. д-р Іван Бучко. У 1935 – преосвящ. Н.Будка, а в 1936 і 1937 – знову кир Іван. І власне в реляціях 1937 року фігурують Кость Левицький, В. Целевич, Ст. Біляк, М. Заячківський», – пояснює Олександр Дебич.

Репродукція публікації «Діла» № 12 від 21.01.1937 про Водохрестя у Львові, Станиставові та Перемишлі.

Олександр Дебич сподівається, що точний рік виробництва фільму вдасться встановити у тракті подальшого дослідження, тому закликає долучатися до дискусії, якщо хтось має уточнення, припущення або може зробити історичний аналіз цього матеріалу.

«Найперше по допомогу в ідентифікації осіб та датуванні я звернувся до Українського католицького університету, де отримав фахові відповіді. Також, окрім Костя Левицького, мені вже вдалося ідентифікувати зображення адвоката, посла Сейму II Речі Посполитої II, IV і V каденції, діяча Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО) Володимира Целевича таправника, секретаря Української Національної Ради (1918—1919) Степана Біляка.

Володимир Целевич, який у 1926 був арештований польською владою, на відео Дороша зафільмований за декілька років до арешту 1939 й смерті у 1943. Разом із Целевичем у кадрі бачимо й адвоката Степана Біляка, – це саме до його будинку дістався поранений в часі атентату на комісара польської поліції у Львові 30 листопада 1932 Володимир Старик і невдовзі помер, тоді як смертельно поранений Юрій Березинський застрелився. Імовірно, Степан Біляк на відео за 2 роки до арешту і еміграції: в кінці листопада 1939 року арештований НКВД, перебував в ув'язненні 4 місяці, а після наближення радянських військ емігрував з дружиною до США», – веде далі Олександр Дебич.

Дослідник фото- і кіноархівів української діаспори в Америці Олександр Дебич висловлює бажання, щоб святочна публікація фільму Юліана Дороша «Йордан у Львові» заохотила історичну спільноту до пильнішого вдивляння у кадри історичного відео, – тоді, можливо, вдасться упізнати й інших осіб.

Утім ідеться не тільки про просту ідентифікацію, а й про ширший дискурс щодо відкриття і введення в науковий обіг та популяризацію візуальних документів XX століття, що становлять наш історичний спадок. Сучасне українське поспільство також потребує вдумливої розмови про громадські інституції й цінності, що ідентифікують нас як належних до європейської культури, – бо все це, немов у лінзі малої краплини, відбилося в короткому, але такому змістовному фільмі Юліана Дороша «Йордан у Львові».