Генеральний погром

50 років тому, 12 січня 1972 року, КГБ УРСР масовими обшуками і арештами у Львові та Києві розпочав операцію «Блок».

 

 

На початку 1970-х років голова КГБ УРСР Віталій Нікітченко звернув увагу вищого політичного керівництва республіки на зростання кількості осіб, які займаються виготовленням і розповсюдженням ворожих за змістом листівок, анонімних листів та позацензурних творів. За чотири з половиною років від 1967-го за виготовлення та розповсюдження антирадянської літератури в УРСР було засуджено 87 осіб.  На колегію КГБ УРСР 25 травня 1971 року 5-е Управління подало доповідну записку «Про особливості націоналістично та ідейно ворожих процесів в середовищі деякої частини інтелігенції та молоді республіки та про наміри по активізації контррозвідувальних заходів з метою припинення ворожої діяльності інспіраторів та натхненників цих процесів». За її підсумками 27 липня 1971 року ЦК компартії України прийняв постанову «Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів», на виконання якої КГБ УРСР влітку 1971 року розпочав розробку спецоперації під кодовою назвою «Блок», спрямовану на "нейтралізацію" причетних до нелегального розповсюдження «антирадянських та і інших політично шкідливих матеріалів» самвидаву.

 

У листопаді 1971 року Комітет держбезпеки при РМ СРСР в Москві провів робочу нараду за участю представників республіканських органів КГБ, на якій було схвалено план заходів для припинення «ворожої діяльності учасників так званого демократичного руху», згідно з яким КГБ УРСР отримав завдання документувати діяльність дисидентів з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності та отримання доказових матеріалів на їх однодумців. Операція "Блок" стала частиною загальносоюзної акції радянських спецслужб проти самвидаву. Але, як казали в ті часи "коли у Москві стрижуть нігті, в Україні відрубують пальці" – найбільші репресії розгорнулися в Україні, де фактично воєдино були інтегровані правозахисний, національний та релігійний рухи.

 

Якраз напередодні початку кагебістської акції пройшли доволі масові неофіційні театралізовані колядування, що поєднували вертеп, маланку та щедрівки: у Києві біля сотні колядників (в кількох ватагах) та Львові – біля півсотні. На Новий рік колядували і на вулиці, і по хатах, на Різдво – по попереджених знайомих. Початок спецоперації «Блок» виглядав як репресована коляда.

 

Так в Україні почався генеральний погром, як назвав ці роки в «Українському Віснику» Степан Хмара.

 

 

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПОГРОМ

 

«Подводя итог героическим свершениям истекшего полувека, мы имеем все основания сказать, что национальный вопрос в том виде, в каком он достался нам от прошлого, решен полностью, решен окончательно и бесповоротно».

(Л. Брежнев).

 

Як це питання продовжує вирішувати КПСС, хоч Брежнєв заявляє беззастережно, що воно вирішене остаточно і безповоротно, покажемо на конкретних фактах в цьому розділі.

 

1. Курс на тотальну русифікацію.

 

Політика русифікації неросіян в СССР завжди була невід’ємною частиною внутрішньої політики КПСС. Але в останні роки вона ще більше посилилася.

 

XXIV з’їзд КПСС можна вважати початком нового етапу в національній політиці в СССР — етапу тотальної русифікації. Цей з’їзд цілком заслуговує назву з’їзду шовіністів-русифікаторів. Тому обмежимося висвітленням виключно післяз’їздівських подій на Україні.

 

У звітній доповіді Брежнєва знаходимо «теоретичне» обгрунтування русифікаторської політики. З’явилась новоспечена «теорія» про виникнення «нової спільності — совєтського народу», знову, в котрий раз, підкреслювалося про все зростаючу роль всього російського під виглядом інтернаціонального.

 

В післяз’їздівський період на загальному фоні посилення терору особливо виділяється удар проти національних республік.

 

Враховуючи ту велику роль, яку відіграє УССР в економічній могутності Російської імперії, напрям головного удару спрямовано проти України.

 

Керуючись накресленою на з’їзді генеральною лінією в національному питанні, партія і КГБ приступили до конкретних практичних дій.

 

Вже на листопадовому пленумі ЦК КПСС заслухано звіт секретаря Львівського обкому КПУ Куцевола про роботу партійної організації області. В принятій постанові роботу по інтернаціональному та атеїстичному вихованні населення визнано незадовільною. Суслов вносить пропозицію про усунення Куцевола з поста 1-го секретаря обкому. Тільки заступництво 1-го секретаря КПУ П. Шелеста допомагає на деякий час залишитись Куцеволові на даній посаді. Чому перший удар скеровується на Львівщину ? В силу певних історичних обставин, західні області України найменше зрусифіковані. Крім того, Львів є головним науковим, культурним і промисловим осередком на Заході України.

 

Слід відмітити, що в совєтській пресі нічогісінько не згадувалося про згадану постанову. Після пленуму проводиться кампанія партійних активів, де зачитувався закритий лист ЦК КПСС, в якому акцентовано, що ніби українські буржуазні націоналісти в своїй підривній роботі використовують українську мову як засіб націоналістичної пропаганди. Далі роз’яснювалося, що настирливі вимоги послуговуватись українською мовою в установах і учбових закладах, на виробництві слід уважати проявом українського буржуазного націоналізму. Як бачимо, нав’язування російської мови не кваліфікується як російський націоналізм, це партія називає інтернаціоналізмом.

 

Поступово наростає кампанія в пресі вже не проти так званого українського буржуазного націоналізму, а проти націоналістичних тенденцій, національної обмеженості і застарілих національних звичаїв. Сиплеться лавина партійних постанов, інструкції до низових організацій, учбових закладів, наукових установ тощо. Розпочинається масова хвиля арештів серед прогресивної інтелігенції, масові звільнення з роботи творчої і наукової інтелігенції, чистки серед студентства. Піднімає ще більше голову суспільна нечисть.

 

КГБ повністю виходить з-під контролю керівництва КПУ. Різко зростає число кагебістів і сексотів.

 

Шеф республіканського КГБ Федорчук строчить у Москву доноси, що керівництво КПУ не сприяє ефективній роботі кагебістів. Щербицький і Маланчук, переслідуючи кар’єристську мету, переконують московське політбюро, що П. Шелест націонал-ухильник. За таких умов політбюро ЦК КПСС вбачає в особі П. Шелеста перепону на шляху погромницької політики на Україні.

 

2. Чистка партійних кадрів КПУ.

 

Проводити одномоментну масову чистку ліберально настроєних керівних партійних кадрів на Україні, які очолював П. Шелест, кремлівські господарі не наважилися. Це могло б викликати небажані наслідки, адже П. Шелеста підтримувала більшість Перших секретарів обкомів, серед котрих тільки три були явно вороже настроєні: Донецького — Дехтярьов, Івано-Франківського — Добрин, Дніпропетровського — Ватченко. Всіх антишелестівців очолював Щербицький.

 

Ситуація для Москви, ускладнювалася ще й тим, що П. Шелеста, як члена московського Політбюро, підтримували ряд партійних керівників в національних республіках, зокрема в Грузії, Молдавії та інших.

 

Тому в Москві взялись до випробуваного тихого методу. П. Шелеста телефонограмою негайно викликають прибути на засідання Політбюро за кілька годин до його початку. На Політбюро у вороже настроєній проти Шелеста атмосфері (навіть місце в залі засідання йому запропоновано зайняти «штрафне», тобто те, яке займає той, хто на подібних засіданнях востаннє. Такий ритуал). Його сповіщають, що він буде виконувати обов’язки заступника Голови Ради Міністрів СССР. Шелеста звинувачують в місництві, національній обмеженості, що породжувало, ніби-то, націоналістичний рух на Україні. Вийшовши із залу засідань, Шелест кидає фразу своїм радникам: «Все скінчено». На цьому ж засіданні Брежнєв звертається до Щербицького: «Езжайте и действуйте как І секретар». Шелеста з Москви не відпускають. Мабуть, в Політбюро побоялися, щоб цей не скликав Пленуму КПУ, який, хоч в це важко повірити, міг бути за своїм характером сенсаційним.

 

Фактично з цього періоду і починається негласний московський арешт П. Шелеста.

 

Негайно після повернення з Москви, Щербицький відрекомендовується відповідальним партпрацівникам як І секретар КПУ, хоч все це робилося в атмосфері абсолютної секретності. Формально Щербицького «обрано» І секретарем на Пленумі КПУ 25.5. 1973 р. Шелеста на Пленум не допущено.

 

Протягом другої половини 1972 р. і в перші місяці 1973 р. розповсюджують різні наклепницькі чутки проти Шелеста, звинувачуючи його в сприянні росту корупції в республіці. Характерний такий факт: організовані кагебістами 2 єврейські погроми в березні і травні 1972 р. біля київської синагоги противники Шелеста в керівництві КПУ і кагебісти намагаються використати в своїх ганебних цілях. Серед євреїв ширять чутки, що ініціатором цих погромів був Шелест, а серед українців намагаються викликати хвилю антисемітизму, поширюючи міфи, ніби євреї домагалися утворення єврейської автономної республіки на Україні, в той час, коли насправді євреї домагалися вільної еміграції до Ізраелю і задоволення своїх національних культурних потреб. Правда, на цей раз плани шовіністів не збулися, їм не вдалося вбити клин між євреями і українцями і таким чином викликати хвилю антагонізму між ними.

 

Після депортації Шелеста з України розпочинається хвиля масової чистки партійних кадрів. Один за одним усуваються прихильники Шелеста з ЦК КПУ, обкомів. Одним з перших усувається з посади секретаря ЦК КПУ по ідеологічних питаннях Овчаренко. На його місце Брежнєв і Суслов вимагають призначити відомого українофоба, запеклого шовініста, кар’єриста В. Маланчука, після того як останній побував на аудієнції у Брежнєва і Суслова. Відправляється на пенсію І секретар Полтавського обкому Мужицький, на його місце стає бувший інспектор ЦК КПУ по кадрах (кагебістська посада) Моргун. Мимохіть нагадаємо, що Полтавська область найменше зрусифікована серед областей Лівобережжя.

 

Відбувається ціла низка відправлень на пенсію, різних перестановок, «підвищень», подібних шелестівському. Найбільшого розпалу чистка набирає в 1973 р. після квітневого пленуму КПУ по кадрах. В 1973 р. вчинено справжній розгром Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Там звільнено з праці 34 викладачі, в тому числі і її ректора Чикалюка, відчислено ряд курсантів, наново перебудовано весь навчальний процес з повним поверненням на позиції догматизму.

 

На рівні обкомів, міськомів і райкомів партії замінено 25% секретарів, які займаються питанням ідеології.

 

В Політбюро в Москві лунали голоси, щоб навіть виключити Шелеста цілком з партії і піддати його гострому осудові в пресі. Перемогли прихильники тихих дій. Після квітневого пленуму ЦК КПСС Шелеста відправлено на «пенсію». Тепер знаходиться він під домашнім арештом, встановлено пильний кагебістський контроль за членами його родини.

 

Шелеста піддано осудові за «націоналістичні» збочення на так званих партійних активах. Взагалі останнім часом партійна інформація взята під суворий контроль, доходить вона тільки до рівня керівників райкомів у вигляді інструкцій для практичних дій і ланцюг замикається. Партійній масі підкидають тільки загальні декларативні заяви. На думку правлячої партійної кліки, рядові члени партії не повинні знати, що робиться «в колі першому».

 

Одним з останніх шелестівських могікан впав Куцевол, 1-ий секретар Львівського обкому, — наприкінці 1973 р. Не цілком зрозуміло, чому так порівняно довго протримався Куцевол, адже на нього посипались перші удари з центрального кубла.

 

Місце Куцевола зайняв, за особистою вказівкою Брежнєва, Добрик, бувший 1-ий секретар Івано-Франківського обкому, запеклий русифікатор, прихильник жорстоких кагебістських дій і кар’єрист.

 

На одному з перших засідань бюро обкому, в грудні 1973 р., Добрик заявив, що партія прислала його на дану посаду для виправлення допущених помилок попереднім керівництвом обкому. Новий секретар підкреслив, що Львівський обком фактично не виконував постанови квітневого пленуму ЦК КПУ по підбору і розстановці кадрів, що його попередник обмежувався більше словесними заявами.

 

Характеризуючи Шелеста і його прихильників, Добрик наголошував, що на Україні були допущені серйозні хиби в кадровому питанні, з вини Шелеста в республіці зроблено відступи від лінії партії по інтернаціональному вихованню трудящих (читай русифікації), що якби не рішучі дії ЦК КПСС, то через кілька років на Україні могла б створитися чехословацька ситуація 1968 р., що Шелест паралізував роботу Ради Міністрів УССР і нетерпимо відносився до Щербицького. Тут він навів приклад, як одного разу П.Шелест запитав Щербицького, чому той виділяє недостатньо коштів на видавничу діяльність, книгодрукування: після відповіді Щербицького, що розподілення коштів в нас централізоване (тобто московське) і що, мовляв, їх виділяється досить, Шелест обізвав Щербицького неуком і заявив, що той не хоче працювати.

 

Не забув Добрик пригадати, як його в ЦК КПУ попередили, щоб він не пхався не в свої справи, після того як він запротестував проти демонстрування кінофільму «Білий птах з чорною ознакою», але він, Добрик, залишився принциповим комуністом і оскаржив такий випад проти нього перед Політбюро ЦК КПСС.

 

Характерним є те, що чистка партійних кадрів на Україні по чисельності найбільша в СССР. Її можна порівняти лише з чистками 30-х р. Хоча на відміну від чисток 30-х років, вона носить ще більш виражений антиукраїнський характер і проходить в умовах суворої секретності: імітацією різних службових переміщень, виходом на пенсію, звільненням з керівних посад в зв’язку з поганим станом здоров’я, боротьбою з корупцією тощо. Справжні причини старанно приховуються від широких кіл громадськості.

 

3. Заборона української науки і культури. Переслідування інтелігенції.

 

Українська культура ніколи за весь совєтський період не могла вільно розвиватися і не розвивалася. Навіть в час хрущовської відлиги процеси насильної русифікації не припинялися. Але те, що відбувається тепер на Україні, не можна порівняти з будь-яким періодом до 1971 р.

 

Курс взято на масову всесторонню русифікацію, продуману до найменших деталей.

 

Робиться все, щоб ампутувати історичну пам’ять народу, знищити його мову і культуру. Щоб все це описати, треба було б багато томів. Ми такої можливості не маємо. Тому спробуємо висвітлити процеси щонайлаконічніше, характеризуючи тільки загальні тенденції окупаційного терору, і для кращого зрозуміння політичної ситуації на Україні будемо наводити численні факти злодіянь.

 

Характерним є те, що репресії диференційовані, тепер основний удар спрямовано проти української інтелігенції. Таких великих мас людей, як в роки сталінщини, в концтабори не кидають. Керівництво КПСС вирішило провадити духовний етноцид через ліквідацію національної інтелігенції. За всією інтелігенцією провадиться кагебістський нагляд через армію сексотів, які обов’язково є в кожній організації. За «неблагонадійними» встановляється постійний контроль, в тому числі підслуховування через телефони та іншу підслуховуючу апаратуру, через контроль над поштовою кореспонденцією. При чому, такий нагляд може провадитися довгий час, щоб виявити як можна більше контактів запідозрених.

 

Активних оборонців національних прав українців і розповсюджувачів «самвидаву» кидають до в’язниць і таборів. Аналіз багатьох закритих судових процесів підтвердив, що матеріали підслуховування фігурують як основні докази провини на процесах. Для цього формально підставляють фальшивих свідків, яких заздалегідь кагебісти знайомлять з матеріалами підслуховування. За останні 2 роки не було жодного випадку, щоб суд виправдав підсудного на закритому політичному процесі за винятком тих, що відкупились від концтаборів шляхом зради.

 

Майже в кожному випадку термін слідства набагато перебільшував встановлений кримінальним законодавством. Це робиться для того, щоб шляхом шантажу, провокацій зламати фізично і духовно слабих і добитись від них зради принципів справедливості у формі різних покаянних заяв і наклепницьких листів. Так, людей, які активними діями не займалися, і проти яких нема ніяких доказів, щоб запроторити їх до в’язниці на визначений кагебістами термін, але яких не можуть терпіти кагебісти, кидають до психіятричних душогубок. Часто туди потрапляють поети, які не бажають йти на конфлікт зі своїм сумлінням. Вистачає одного знайомства з політв’язнями, щоб позбутись праці.

 

Робиться повний перегляд історичної та літературної спадщини. Українська історична наука під забороною. В наукових закладах тепер фабрикуються різноманітні фальшивки, роль яких — спотворити і затерти українську історію. Ті наукові працівники, які не погоджуються з таким станом, безцеремонно викидаються з відповідних закладів. Таке саме становище у всіх суспільних науках.

 

Повністю зроблено відступ від принципу класовості в оцінках минулого, все оцінюється через призму великодержавного російського шовінізму.

 

Ми вже зупинялися на загальній характеристиці лінії партії в цих питаннях в 1-й частині цієї праці. Конкретні інструкції розробляє ідеологічний відділ ЦК і КГБ і провадять їх в життя через цензуру, правління творчих спілок, керівників наукових установ, які цілком перетворилися в окремі відділи КГБ — відділи духовного терору. Все старанно приховується від громадськості.

 

Як ніколи до цього, переслідується українська мова. Інститут мовознавства, при видимості науковості, робить все, щоб узаконити спотворення української мови шляхом засмічення русизмами, зміною правил правопису тощо.

 

Явно ніде не знайдете закону про заборону української мови, на словах навіть говорять про її рівноправність. Але варто студентові на лекції попросити лектора читати лекцію українською мовою, як його запідозрять в українському націоналізмі і виключать з інституту, а на публічній лекції подібна просьба зацікавить кагебістів, які завжди присутні на таких зібраннях. І цього вже досить, щоб за відповідною особою встановити пильний нагляд. А лектор пошлеться на те що «русским разговоривал Ленин», і буде продовжувати по-російськи, бо добре знає, за що йому платять, в протилежному випадку його лекція буде останньою.

 

Українська мова витісняється під різними приводами. Так, наприклад, загальноімперська централізація досягла вершини. Останнім часом майже всі республіканські міністерства перетворено в союзно-республіканські. Це дало привід вести всю документацію в міністерствах російською мовою і вимагати від підзвітних їм установ робити це саме.

 

Майже всі курси спеціалізації і підвищення кваліфікації на Україні зроблено загальносоюзними — і знову російська мова.

 

В інститут присилається група студентів з іншої республіки — лекції читати по-російськи.

 

Загалом по інститутах Західної України до 1971 р. лекцій українською мовою читалося 25%, за останні З роки число їх скоротилося до 15%, а в цілому по республіці ця цифра взагалі мізерна.

 

В Дніпропетровському університеті, наприклад, лекції з української літератури читають російською мовою. Останнім часом в Київському політехнічному інституті лекції українською мовою читав тільки завідуючий кафедрою філософії професор Войтко, рік тому його усунено з інституту.

 

Міністра вищої і середньої спеціальної освіти Даденкова, який керуючись вказівками шелестівського керівництва КПУ, намагався дещо зробити в напрямку «українізації» вузів, замінив Єфіменка, який сам ніколи не послуговується українською мовою.

 

На одному із засідань Політбюро КПУ в 1973 р. принято секретно рішення: всі наукові журнали, які ще виходять на українській мові або паралельно на двох мовах, поступово перевести на російську.

 

14 березня 1974 р. в Києві відбулася республіканська нарада працівників вищої школи. Присутніми були ректори і секретарі парткомів вузів, відповідальні представники ЦК КПУ, Ради Міністрів УССР, обкомів партії. Нарада провадилася російською мовою. Тон подавав В. Маланчук, який наголосив на тому, що навчальний процес потрібно намагатися провадити повсюдно російською мовою, тому що російська мова, мовляв, є однією з основних ознак інтернаціоналізму, нагадав, що його попередники з цієї трибуни кілька років тому робили протилежні настанови. Але партія ці збочення виправила (в цей момент Скаба залишив зал засідання).

 

В січні 1974 р. Маланчук зустрівся з Генеральним консулом ПНР в Києві Томашевським і вимагав посилити цензуру над видавничою діяльністю українців у Польщі.

 

Програмова погромницька стаття в квітневому числі «Комуніста України» за 1973 р. «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги» стала висхідним моментом до остаточної заборони української наукової, культурної і видавничої діяльності. Ми тут не будемо проводити детального аналізу вказаної статті, вона доступна читачеві, натомість зупинимося на тому, чого читач ніде не знайде в совєтській пресі.

 

Навесні 1973 р., на одній з нарад, академік Б. Бабій повідомив, що всі рукописи з секції суспільних наук повернуто з видавництв на перегляд вченими рядами установ і нове рецензування, в тому числі III том «Археології УССР» — за те, що там багаторазово зустрічалося прізвище М. Брайчевського. Критикуючи ряд академічних журналів, що виходять українською мовою, академік Бабій дорікав редакції «Народної творчості та етнографії» за те, що в цьому журналі ідеалізується старовина, а саме — народно-пісенна поезія, українські народні казки, приказки і прислів’я.

 

Та, бігме, Сталінові й не снилося мати таких підручних!

 

Нам вдалося роздобути фрагмент «чорного» списку українських авторів, яких заборонено цитувати і згадувати в публікаціях (переданий кагебістами для керівництва в цензурний комітет весною 1973 р.):

 

1. Залозний.

2. І. Огіенко.

3. Є. Пеленський.

4. В. Перебийніс.

5. В. Щербаківський.

6. М. Голуб’єв.

7. Б. Антонин.

8. Н. Андрусів.

9. С. Гординський.

10. Д. Горняткевич.

11. М. Дмитренко.

12. С. Литвиненко.

13. Р. Лісовський.

14. В. Січинський.

15. Дашкевич.

16. Я. Дзира.

17. О. Компан.

18. М. Осадчий.

19. В. Скрипка.

20. Зіньківський.

21. С. Єфремов.

22. М. Мушинка.

23. М. Осінчук.

24. Анастазієвський.

25. Андрієнко-Нечитайло.

26. Артименко.

27. Бутович.

28. О. Грищенко.

29. В. Хмелюк.

30. В. Вовк.

31. М. Гірник.

32. С. Плачинда.

33. Ю. Колісниченко.

34. П. Шелест.

35. І. Багряний.

36. А. Любченко

37. Н. Полонська-Василенко.

38. О. Оглоблин.

39. Р. Смаль-Стоцький.

40. Д. Соловей.

41. П. Феценко.

42. В. Чапленко.

43. К. Штепа.

44. В. Захарченко.

45. О. Бердник.

46. Б. Антоненко-Давидович.

47. І. Дзюба.

48. І. Світличний.

49. Є. Сверстюк.

50. І. Калинець.

Такі списки щораз поповнюються.

 

Правління СПУ перетворилося в орган духовного насильства, придаток КГБ. Такі письменники, як Козаченко, Шамота, Левада, Солдатенко (полковник КГБ, фактичний господар у СПУ), Збанацький, М. Зарудний зі шкіри вилазять, щоб догодити кагебістам — задушити українське художнє слово. Під так званим приводом «боротьби з антиісторизмом» заборонена цілком українська художня література на історичну тематику.

 

В Інституті літератури з 1973 р. набір в аспірантуру провадиться за спеціальностями тільки з російської літератури та літератури народів СССР, на відділення української літератури не прийнято жодного аспіранта. Таке саме становище в Інституті мовознавства. Ось як піклуються окупанти про розвиток української культури.

 

В останні роки зі СПУ виключено ряд талановитих українських письменників:

 

1. В. Захарченко,

2. О. Бердник — талановитий фантаст,

3. Г. Кочур — перекладач,

4. М. Лукаш — перекладач, — поліглот (знає 36 мов), виключений за те, що попросився відбувати термін ув’язнення за хворого І. Дзюбу (ще до того, як Дзюба відкупився ціною зради).

 

Крім того десяткам письменників заборонено друкуватися, що теж є практичним усуненням з письменницької організації. В Комітеті по пресі є список письменників, яким заборонено друкуватись. Першим в списку стоїть прізвище Б. Антоненка-Давидовича, письменника-патріота, прекрасного знавця і оборонця української мови, довголітнього в’язня совєтських концтаборів, проти якого ведеться безперервна брудна кампанія цькування і наклепів з боку прокагебістського правління СПУ, преси. Далі в списку фігурують відомі письменники, такі як Л. Костенко. І. Чендей, Р. Іваничук, В. Некрасов (російський письменник, член Київського відділення СПУ), всього понад 100 письменників.

 

Кинуті до психіатричних в’язниць: поети: З. Красівський, А. Лупиніс, В. Рубан.

 

В СПУ хлинуло різного роду бидло, яке гріє руки на масове продукування антилітературного сміття.

 

Після того, як 30 грудня 1971 р. Політбюро поставило завдання перед КГБ розгромити САМВИДАВ. по цілій імперії пронеслася хвиля арештів. На Україні і в Грузії терор лютує найбільше.

 

Масові арешти і обшуки почалися ще в 1972 р.

 

Так протягом січня-березня 1972 р. тільки на Львівщині переведено понад 1000 обшуків і арештів, при яких вилучено 3000 примірників самвидавської літератури.

 

Арешти проводилися у всіх без винятку обласних центрах, в багатьох районах, але поскільки все це здійснювалося в умовах суворої таємниці, то годі встановити навіть приблизне число арештованих. Найбільше інформацій поступало з Києва, Львова, Івано-Франківська, хоч і там стало відомо тільки про арешти широко відомих на Україні культурних діячів. Проте було багато заарештовано інженерів, вчителів, лікарів, студентів, робітників. Глибоко помилялися працівники станції «Свобода», коли заявили, що на Україні в той час заарештовано біля 100 чоловік — це абсолютно неправильно.

 

В одному будинку мешканці довго не знають про те, що когось з їх сусідів заарештовано. Кагебісти в таких випадках з близьких беруть розписки про нерозголошення таємниці, а на виробництві чи інституті розпускають чутки, що людина поїхала у відрядження, чи розрахувалася, або захворіла.

 

Тим, кого звільнили з-під арешту, пригрозили, що притягнуть до кримінальної відповідальності, якщо вони будуть розголошувати таємницю.

 

Отже, покищо можемо назвати тільки деяких заарештованих і засуджених.

 

Засуджені у 1972 р. до ув’язнення у в’язницях і таборах суворого режиму:

 

1. В. Романюк — 10 років ув’язнення і 3 роки заслання (священик із села Космач, ув’язнений за зв’язки з В. Морозом).

2. Ю. Шухевич — 10 + 5 (відмовився писати наклепи на батька, при обшуку знайдено тільки спогади з таборового життя).

3. Антонюк — 7 + 3.

4. Плахтонюк — 5 + 3.

5. В. Стус — 5 + 3.

6. В. Ракетський — 5 (мешканець Одеси).

7. О. Сергіенко — 7 + 3.

8. Д. Шумук — 10 + 5.

9. С. Шабатура — 5 + 3.

10. І. Калинець — 7 + 3. [насправді 6+3 – Z]

11. І. Стасів-Калинець — 6 + 3.

12. М. Осадчий — 7 + 3.

13. І. Гель — 10 + 3.

14. І. Сеник — 6 + 3.

15. Дяк — 10 + 5 (м. Стрий, інженер і поет).

16. А. Лупиніс — в психіатричному ув’язненні.

17. Коваленко —

18. Глузман — 7 + 3 (лікар-психіатр, еврей).

19. Л. Середняк — 1.

 

Арештовані З. Франко, М. Холодний, Л. Селезненко звільнені з-під арешту після того, як виступили з ганебними наклепницькими заявами на себе і товаришів.

 

В грудні 1972 р. в м. Скадовську, Херсонської області арештований лікар Л. Гук (дальша доля невідома).

 

В 1972 р. в Києві арештований Поліщук (єврей, виступав в обороні людських прав українців і євреїв; дальша доля невідома).

 

Засуджені в 1973 р.:

 

1. Н. Строката-Караванська — 4 р. у. (м. Одеса, мікробіолог, дружина політв’язня С. Караванського, виступала в обороні чоловіка, подавала матеріальну допомогу родині Ю. Шухевича).

2. Світличний — 7 + 5.

3. Є. Сверстюк — 7 + 5.

4. Н. Світлична — 4 (сестра І. Світличного).

5. I. Дзюба — 5 + 5 (після майже 1,5-річного перебування у в’язниці звільнений, після того як погодився співпрацювати з кагебістами; слідство провадив майор КГБ Кольчик).

6. Р. Цицик — 3 р. у. (м. Червоноград).

7. Б. Розлуцький — 4 р. у. (м. Червоноград).

8. В. Чорновіл — 7 + 3.

9. Яромир Микитка — 7 + 3 (студент Львівського лісотехнічного інституту).

10. Зорян Попадюк — 7 + 3 (студент Львівського університету, редактор нелегального журналу «Поступ»).

11. В. Лісовий — 7 + 3 (філософ) (написали лист протесту проти ув’язнення І. Дзюби в ЦК КПУ).

12. Є. Пронюк — 7 + 5 (філософ) (написали лист протесту проти ув’язнення І. Дзюби в ЦК КПУ).

13. В. Рубан — психіатричне ув’язнення (слідство проводив слідчий КГБ Ковпак).

14. Л. Плющ — психіатричне ув’язнення (слідство проводив слідчий КГБ Ковпак).

15. Овсієнко — (термін невідомий).

16. В. Марченко — 6 + 2 (літератор).

17. В. Лобко — (термін невідомий, засуджений в березні 1974 р., інженер з Києва).

 

У травні 1973 р. арештований проректор Київського інституту культури Аврахов за те, що передав за кордон працю І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» (дальша доля невідома).

 

Характерно, що кількість людей, які зазнали переслідування за читання і розповсюдження праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» мабуть більше, ніж число друкованих знаків в ній.

 

Не припиняється хвиля терору проти української інтелігенції. Тисячі наукових працівників звільнено з праці, величезне число студентів виключено з вузів.

 

В Інституті археології АН УССР звільнені з праці науковці:

 

1. Компан.

2. О. Апанович.

3. М. Брайчевський.

4. Лесков.

5. Ф. Шевченко (к. директ.)

 

Н. Толочка піддано гострій критиці за праці «Топографія стародавнього Києва», «Нащадки Мономаха», втримався в інституті завдяки лакейському вчинкові (написав пасквільну рецензію на роман І. Білика «Меч Арея»).

 

В Інституті теоретичної фізики з посади директора звільнено В. Шелеста (син П. Шелеста).

 

В Інституті фолкльору та етнографії звільнені:

 

1. В. Скрипка.

2. Зінич.

3. Сиваченко (к. директор).

 

Заступникові директора і парторгові оголошено суворі догани.

 

В Інституті психології:

 

1. Костюк (к. директор).

2. Ткаченко.

3. Харченко.

 

В Інституті літератури АН:

 

1. О. Ставицький (звільнений у 1972 р., на утриманні 2 неповнолітніх дітей і перестаріла мати).

2. В. Іванисенко (на утриманні 2 дітей, дружина не працює).

 

Інститут колоїдної хімії і води АН:

 

1. Куриленко — зав. відділом (відділ розформовано за те, що в наукових працях згадувалося прізвище проф. Барбоя, що емігрував до Ізраелю).

 

Заступникові директора Круглицькому оголошено сувору догану.

 

В Інституті історії АН:

 

1. Я. Дзира.

 

З посади директора звільнено акад. Скабу.

 

В Інституті суспільних наук АН (м. Львів):

 

1. Р. Кирчів,

2. М. Вальо,

3. Щурат,

4. Єдлінська,

5. Думнич,

6. Григорук,

7. Ярошинський.

 

(Всі перелічені звільнені у 1972 р. В 1973 р. з посади директора переміщено на зав. відділом Олексюка, не врятувало його рабське плазування перед окупантами і ганебні наклепи на українців).

 

В Інституті хімії високополімерних сполук АН:

 

1. Колотило.

2. Г. Міняйло.

3. Носоріг.

4. Скариченко (готова докторська дисертація, але не дозволяють захистити).

 

Всі звільнені по «скороченню штатів», справжня причина — сфотографовані кагебістами біля пам’ятника Т. Шевченкові 22 травня 1972 р.

 

В Інституті нафтохімії:

 

З посади директора переведений в молодші н. співробітники Скляр за те, що в Ін-ті працював Антонюк.

 

З Київської астрономічної обсерваторії звільнений н. співробітник О. Шемака.

 

В Дрогобицькому педагогічному інституті:

 

1. Краєвська.

2. Ворончук.

3. Чорній (ректор).

 

З Інституту землеробства і тваринництва АН (Обросино) звільнено Л. Рейблата (інвалід II групи, хворіє кістковим туберкульозом; знайдено при обшуку самвидав).

 

У Видавництві «Наукова думка»:

 

1. Черкаський — зав. редакцією.

2. Покровська — зав. редакцією.

 

Вчинено шовіністичний погром в «Робітничій газеті», звільнено з роботи головного редактора Ю. Лазебника і трьох зав. відділами — науки, культури та інформації:

 

1. Пальчик — кілька років тому звільнений з роботи в республіканському радіо за виступ на захист М. Шестопала (як говорилося на засіданні ЦК — «за виступ на захист націоналіста»). Після того був принятий на роботу в «Роб. газеті» Лазебником, а згодом призначений зав. відділом інформації;

2. Тарасенко — вісім років тому, будучи зав. відділом культури, опублікував схвальну рецензію на черговий номер «Українського календаря», що виходить у Варшаві. За розпорядженням «директивних органів», був знятий і з займаної посади, але Лазебник залишив його на рядовій посаді, а пізніше перевів у новостворений відділ науки і згодом призначив зав. цього відділу;

3. Кореневич — 8 р. тому кагебісти спіймали його на тому, що він перевозив якийсь пакет за дорученням І. Світличного. Кореневич виправдовувався, що не знав, що знаходиться у пакеті. За це його звільнили з роботи в «Роб. газеті», а Лазебник приняв його на рядову роботу, а згодом призначив зав. відділом культури.

 

Місце головного редактора «Роб. газети» зайняв колишній спеціальний кор. «Правди» в Києві В. Бурляй.

 

Зазнають переслідувань родини політв’язнів і репресованих.

 

Звільнено з праці:

 

1. В. Гриценко — філолог (дружина Б. Лісового, на утриманні 2 дітей).

2. С. Кириченко — філолог (дружина Ю. Бадзьо, на утриманні 2 дітей; до речі, сам Бадзьо кілька років ніде не може влаштуватися на роботі. Останнім часом він працював вантажником і був звільнений через три дні після влаштування на цю працю. Органи міліції попередили Ю. Бадзя, що він буде висланий з Києва як «тунеядец» і посланий на «стройки коммунизма». Нагадаємо, що Ю. Бадзьо — автор відомого листа до редакції «Літературної України»).

3. Дружина Пронюка Є. (на утриманні 2 дітей).

4. Весною 1973 р. в Боярці звільнено з праці дружину Коваленка (вчителька, пропрацювала 30 років, залишився один рік до пенсії). На зборах у школі був присутнім майор КГБ Тютюнніков, який намагався залякати вчителів. Вчителі не здавалися і протестували проти свавілля, але захистити вчительку так і не вдалося.

 

У 1971 р. за знайомство з В. Морозом звільнено з роботи вчителя з Надвірної І. Скрипника. Йому було заборонено працювати на Івано-Франківщині. Невдовзі після влаштування на роботу у Львові його знову звільнено з праці і заборонено влаштовуватись на роботу у західних областях України.

 

В березні-травні 1973 р. вчинено погром у Львівському університеті.

 

Партійні чиновники і кагебісти наказали ректорові заборонити проводити традиційні Шевченківські вечори. Студенти спробували самочинно організувати святковий Шевченківський вечір, але їх розігнали. Появилися листівки з протестом, випущено нелегально журнал «Корито».

 

КГБ заслав у студентське середовище своїх агентів з провокаційними листівками. Почалися масові арешти. До арештованих застосовувалися фізичні тортури (натягували гумові мішки на голову; так тримали аж до втрати свідомості, били).

 

Почалася масова хвиля виключення студентів. Спочатку спробували організувати осуд і виключення на комсомольських зборах, але побачили, що студентство підтримує репресованих, і виключення здійснили напівтаємничо — наказом ректора. Вхід до університету — суворо за перепустками. За кожен пропуск заняття студент повинен подати письмове пояснення і виправдовуючі документи (довідку про хворобу, телеграму про виклик до хворих родичів тощо).

 

На літні канікули студентів загнано у примусові робзагони і відправлено на роботу у різні кінці імперії, переважно на Сибір. З тих, хто залишився поза такими загонами, обов’язково вимагалося подати точні адреси перебування на канікулах.

 

Всі виключені студенти були відмінниками навчання. Ось їх прізвища:

 

Факультет української філології:

 

1. Валентин Корнійчук — III курс.

2. Надія Стецула — III курс.

3. Василь Ганущак — III курс.

4. Володимир Удовиченко — III курс (виключений в червні після екзамінаційної сесії, яку склав на відмінно, за те, що відмовився бути кагебістським сексотом).

5. Володимир Підсаднюк — III курс.

6. Богдан Ракитський — IV курс.

7. Ярослав Лемега — IV курс (іноземна філологія).

8. Володимир Яворський — III курс.

9. Ігор Слука — III курс.

10. Ігор Коман — III курс.

11. Григорій Хвостенко — III курс (є вагомі докази, що він провокатор).

12. Г. Яремич — III курс.

 

Фізичний факультет:

 

13. Олександер Гудзь.

14. Ігор Петрина.

 

Факультет журналістики:

 

15. Федюк.

 

Історичний факультет:

 

16. Іван Сварник — І курс (після його виключення батька звільнено з посади директора в-ва «Каменяр»).

17. Р. Козович — IV курс.

18. Л. Філонов — IV курс.

19. М. Долинська — IV курс.

20. І. Худий — IV курс.

21. Кожан — IV курс.

22. Гондисяк — IV курс.

23. В. Морозов — IV курс (філ. ф-т).

 

Звільнено групу викладачів з університету:

 

Професори:

 

1. Редько.

2. Ковалик.

3. Петличний.

4. Я. Кись (проф. доктор істор. н.).

5. І. Гузар (доктор філ. н.).

6. Крушельницький (доктор істор. н.).

 

Доценти:

 

7. Кобилянський.

8. Пачовський.

9. Пушкар.

10. Г. Ластовецька.

11. Роман.

12. Й. Кубів.

13. Худаш.

 

Асистенти:

 

14. І. Данилевський.

15. А. Босник.

16. 3. Булик.

17. П. Гілета.

18. Л. Попадюк.

19. І. Солевський.

20. Крушельницька.

 

Число репресованих в університеті значно більше, та на жаль, повних даних в нас нема.

 

Так, в грудні 1973 р. з історичного факультету виключено нову групу студентів за те, що читали Біблію.

 

В 1974 р. у Львівському університеті власті, за вказівкою В. Маланчука, вирішили організувати «Шевченківський» вечір. Але доступ на вечір був тільки для студентського активу, виключно по перепустках. Агітатори від партійного бюро інструктували студентських активістів, щоб ті під час виконання «Заповіту» не вставали (правда, студенти не дотрималися цієї бузовірської вказівки).

 

На вечорі виконувалися пісні про партію, комсомол і між ними тільки декілька номерів на шевченківську тематику.

 

Вигнано з праці відому збирачку фолкльору Бойківщини, доц. Львівської консерваторії Стундер.

 

В січні 1974 р. виключено студента Львівського медичного і-ту М. Мельника за те, що поніс квіти на могили стрільців УГА, на Янівському цвинтарі. Кагебісти наказали викладачам виставити йому негативні оцінки на екзамінаційній сесії.

 

Не припиняються чистки в Київському університеті. Останнім часом тут виключено найздібнішого студента 5 курсу філологічного факультету Крука, а також двох студентів ф-ту журналістики: Івана Гайдука — 4 курс та Раїсу Сидоренко — 5 курс. Всіх, хто голосував на студентських зборах проти виключення цих студентів з університету, повиключали з комсомолу і занесли в «чорні» списки КГБ.

 

Останнім часом стало відомо що є інструкція: приймати у вузи Західної України не більше 25% місцевої молоді.

 

Особливо жорстокої дискримінації зазнають українці Західної України. На великих заводах нема ні одного директора, вихідця з місцевого населення.

 

Нотаріальним конторам дано секретне розпорядження не оформляти під будь-яким приводом документів на купівлю індивідуальних будинків українцям, які повернулися із заслання.

 

Справжніми банітованими стали бувші політв’язні-українці. Їх не приписують не тільки у західних областях України, а часто навіть на всій Правобережній Україні.

 

Так в січні 1973 р. зробив турне по Львівщині Голова Президії Верховної Ради УССР І. Грушецький. Проїжджаючи Сокаль, Броди, Кам’янку-Бузьку, він вимагав від місцевого начальства подати йому особисто списки колишніх політв’язнів і категорично заборонив приписувати будь-кого з них тепер.

 

А ось ще один характерний приклад терору КГБ. Мешканець с. Дашава, що на Івано-Франківщині, (сільський коваль) Й. Гойсак у 1973 р. на три дні був заарештований, пізніше на нього накладено штраф за те, що помалював браму у синьо-жовтий колір. Після цього терпить постійні утиски від місцевих чиновників.

 

1-ий секретар Львівського обкому Добрик на одній нараді в обкомі у грудні 1973 р. піддав гострій критиці кагебістів, бо, мовляв, вони недостатньо борються з українськими націоналістами.

 

Він особисто перевіряє репертуар мистецьких колективів.

 

Практично паралізована робота Львівської телестудії, вона, в основному транслює центральні передачі.

 

Ліквідовано недільні концерти на замовлення Львівського радіо (програму складає сама редакція або виконують шовіністичні замовлення).

 

Голову обласного комітету по телебаченню і радіомовленню Петріва звільнено з роботи.

 

По всій Україні проходять чистки в художніх колективах.

 

Під цілковитою забороною українська історична пісня та дума. В репертуар можна включати тільки побутові пісні і то при обов’язковій перевазі російських славословно-партійних номерів.

 

Під забороною українська книга. Безперервно в бібліотеки надходять розпорядження про вилучення українських книжок. Останнім часом надійшов такий циркуляр стосовно поетичної збірки Д. Павличка «Крила», вилучено книги О. Бердника «Чаша Амріти», «Зоряний корсар», Ю. Колісниченка і С. Плачинди «Неопалима купина», Р. Іваничука «Мальви», Р. Федоріва «Турецький міст», І. Білика «Меч Арея», Р. Андріяшика «Полтва», П. Шелеста «Україно наша радянська», всі праці М. Брайчевського, квартальники «Поезія» за 1968 р. та багато інш. Майже вся українська художня і наукова література видана в 60 роках, причисляється до категорії «нерекомендованої», тобто такої, яка в бібліотеках буде, але читачам не видаватиметься.

 

Гітлерівські фашисти палили книги на майданах — совєтське гестапо робить це секретно.

 

В останні два роки заборонено організувати Шевченківські вечори. Формально проводяться один-два вечори тими фарисеями, які найбільше ненавидять Шевченка і український народ, тими, хто постійно намагається фальсифікувати Шевченка. Робиться це чисто для пропагандистських цілей. Від СПУ колаборанти покладуть вінок до пам’ятника Шевченкові за наказом КГБ, а в той самий час кагебісти будуть фотографувати, хто принесе квіти і серце до Шевченка. Студентів після цього повиганяють з інститутів, інтелігентів — з праці. А якщо хтось наважиться ще й читати Шевченкові вірші, того запроторять на «Архіпелаг ГУЛаг» або в психв’язницю.

 

Пекельні умови створюються для політв’язнів в концтаборах і в’язницях. З кожним роком таборовий режим стає все жорстокішим.

 

Самі табори переводяться у віддалені райони з більш суворим кліматом. Так, поступово табори з Мордовії переводяться на Урал. В середині 1972 р. концтабір н. 3 в Барашеві, в Мордовії, закрито. Тих в’язнів, які закінчували термін ув’язнення, передано в інші табори Мордовії, а 500 в’язнів, серед яких було найбільше українців, перевели в район Солікамська, на Урал.

 

В’язнів використовують на непосильно важких фізичних роботах при постійному недоїданні.

 

Так, українських політв’язнів використовують на фабриці шліфування скла, де постійно порушується техніка безпеки праці (серед них хворий поет І. Калинець).

 

«Суверенна» УССР не має права утримувати політв’язнів на своїй території.

 

В останні роки проводиться деяка реорганізація КГБ. Зокрема КГБ зростає чисельно (як стало відомо, у Львові в 1970 р. було 2000 штатних кагебістів, в Тернополі в 1969 р. — 400). Надзвичайно швидко зростає сітка кагебістських сексотів. Основний акцент робиться на якісну сторону. В першу чергу в КГБ різко переважають росіяни (в 1973 р. проводилася «тиха» чистка кагебістів на Україні). До КГБ тепер стараються залучати кваліфікованих спеціалістів: психологів, інженерів, філологів, тощо.

 

І нарешті, щоб посилити терор, кагебістам підвищили зарплату і надзвичайно розширили їх повноваження.

 

4. Нищення пам’ятників української історії і культури.

 

В загальному комплексі русифікаторської політики окупанти приділяють немалу роль нищенню пам’яток історичного і культурного минулого.

 

Все робиться для того, щоб знищити те, що витворив протягом століть геній українського народу.

 

Із загальним посиленням окупаційного терору в останні роки значно зросла тенденція нищення всього українського в історичній спадщині.

 

Товариству охорони пам’ятників історії і культури дано вказівку сконцентрувати основну увагу на охорону так званих історико-революційних пам’ятників, а також пам’ятників «визволителям». Особлива увага приділяється пам’ятникам Леніну.

 

В 1973 р. знято з обліку товариства більше як 100 українських пам’ятників культури. Це переважно церкви. Відносно багатьох зареєстрованих пам’ятників, крім того що на них висять таблиці, більше нічого не робиться. Ось деякі приклади.

 

Розвалюється церква св. Параскевії в с. Космачі, на Івано-Франківщині. Вже роками селяни Космача домагаються реставрації церкви. Церква є унікальним пам’ятником дерев’яної гуцульської архітектури XVIII ст. (збудована у 1718 р. на кошти космачанина Матвія Ватаманчука, про що є відповідні документи, які зберігаються у Львівському ДМУМ), зафіксована у документах мистецтва Д. Щербаківського («Українське мистецтво», Київ — Прага, 1926 р.) як пам’ятка архітектури і скульптури XVIII ст.

 

Після численних листів космачан в різні совєтські інстанції, а також після того, як ентузіаст В. Боб’як зібрав підписи 20 українських письменників з проханням взяти на облік церкву як мистецьку та історичну пам’ятку (з нею пов’язане ім’я О. Довбуша, в ній проводилося благословляння опришків), після численних митарств В. Боб’яка в різні республіканські установи, республіканське товариство охорони пам’ятників провело обстеження церкви.

 

Старший консультант товариства В. Скварчевська, доктори історичних наук Компан і Грабовецький зробили детальний опис церкви і надзвичайно високо оцінили її мистецьку вартість. Республіканське товариство рекомендувало обласному відділенню взяти пам’ятну церкву на облік і повісити охоронну таблицю. КГБ не дозволило повісити таблицю, почало всіляко тероризувати В. Боб’яка. Кагебістський ставленик, директор місцевої школи Дедюх, який постійно тероризує

 

вчителів і селян Космача, нахвалявся, що церкву спалить, а якщо це йому не вдасться, то вона згниє сама, бо не можна, мовляв, допустити, щоб реставрувалася церква, в якій посвячували зброю і приймали клятву бандерівці.

 

Львівська реставраційна контора в листопаді 1971 року прислала майстрів і матеріали для реставрації церкви. Дедюх викликав кагебістів з Косова, а ті прогнали реставраторів і наказали більше не появлятися в Космачі (нагадаємо, що в Космачі, Шешорах та в інших селах Гуцульщини панує кагебістсько-поліційний режим: всі прибулі у села негайно повинні з’явитись у сільраду і стати на облік).

 

Республіканське товариство принишкло, не відповідає на листи В. Боб’яка. Ми детально зупинилися на прикладі космацької церкви, щоб читач міг краще уявити, як проводиться руйнація нашого духовного багатства, бо цей приклад типовий.

 

Нищаться і інші історичні пам’ятники.

 

На Янівському цвинтарі у Львові в 1972 р., напередодні Зелених свят, остаточно знищего всі надмогильні хрести на меморіальному кладовищі стрільців УГА.

 

Це саме зроблено в Івано-Франківську, Тернополі, Золочеві, Городку та в інших містах на цвинтарях.

 

Окупанти поруйнували всі кладовища, пов’язані з національно-визвольною боротьбою українського народу. Хто може навести хоч один приклад, де ще в світі здійснюються такі акти бандитизму і дикунства?

 

Роками гниє унікальна збірка українського стародавного живопису у Вірменському соборі у Львові.

 

В 1972 р., з наказу КГБ, закрито український музей І. Гончара в Києві. Сам І. Гончар зазнає постійних переслідувань з боку властей.

 

Законсервовано будівництво козацького музею-заповідника на о. Хортиця.

 

В грудні 1972 р., в Зборові знято пам’ятник Б. Хмельницькому. На постаменті поставлено пам’ятник Ленінові, а скульптуру Хмельницького перенесено в глухе місце.

 

В Дрогобичі у 1972 р. знято барельєф І. Франка з будинку колишньої гімназії, де вчився І. Франко (тепер один з корпусів педінституту).

 

Кілька років тому, в Дрогобичі, з церкви знято пам’ятну дошку, присвячену М. Шашкевичу.

 

В останні роки заборонено відкривати пам’ятники Т. Шевченкові на Україні.

 

В Ленінграді на цвинтарі, де було поховано Т. Шевченка, немає ніякої відзнаки.

 

Українським музеям виділяються мізерні кошти і робляться штучні перепони для їх освоєння.

 

Так в музеї І. Франка в Криворівні почали робити ремонт аж тоді, коли під час екскурсії в 1971 р. одна учениця провалилася разом з прогнилою підлогою.

 

В тій же Криворівні навіть не повішено меморіальної дошки на будинку відомого прогресивного культурного діяча священика О. Волянського. Якраз в цьому будинку зупинялися під час відвідин Криворівні такі видатні постаті, як Л. Українка, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, В. Гнатюк і багато інших. Всі вони користувалися багатою бібліотекою О. Волянського.

 

Ніяк не може зрушитися з місця питання про добудову корпусу для Музею українського мистецтва у Львові. І так без кінця.

 

5. Руйнування церков і переслідування віруючих.

 

На Сході України майже ніде по селах не побачите церкви. А колись вони були у кожному селі. Чорну справу там зроблено ще в зловісні 30 роки.

 

Те ж саме поступово робиться тепер на Заході України.

 

Так, на Львівщині, після війни, діючих церков було понад 1200, в 1961 р. — 528. З кожним роком число їх зменшується. Це робиться досить хитро. Якщо помирає священик або виходить на пенсію, то часто на його місце не присилають заміни або присилають такого невігласа або авантюриста, що віруючі змушені самі від нього відмовитися.

 

Чиняться різні адміністративні перешкоди на цьому шляху. Так за останні 2 роки в Стрийському районі не приписано ні одного священика.

 

На весні 1972 р., селяни с. Волиця Нестерівського р-ну домагалися, щоб Львівська єпархія прислала їм священика. Але совєтські чиновники категорично відмовилися його приписати. Колгоспники тиждень страйкували, особливу стійкість проявили тваринники, які не похитнулися перед погрозами. Кагебісти відразу почали пронюхувати, хто організатори страйку. Та добра організованість і мужність зробили своє. Селяни перемогли. Нам покищо відомий цей єдиний приклад нерівного двобою, де перемогли парії совєтського суспільства.

 

А ось інший приклад. В 1972 р., по вул. Артема у Львові, розвалено стару церкву. Мешканці Львова кидалися під танк, яким нищили церкву, та силами міліції розігнано віруючих. Львівська єпархія отримала грошову компенсацію — юдині срібняки.

 

В 1971 р. розвалено церкву в с. Підліски, Нестерівського р-ну (над шосе Львів — Київ). На тому місці збудовано чайну.

 

Під загрозою знесення церква Преображення в Житомирі.

 

Як відомо, нових церков в СССР не дозволяється будувати.

 

Зазнають безкінечних переслідувань віруючі. Під час найбільших християнських свят переслідування особливо посилюються, вони набирають форми масових кампаній проти вірних.

 

Так на Великдень, Різдво та інші свята влаштовують робочі дні, якщо вони припадають у календарні вихідні дні.

 

Студентам і школярам влаштовують недільники, різні обов’язкові екскурсії тощо.

 

В 1973 р., перед Різдвяними святами скрізь по Львівщині в райкоми викликали директорів шкіл і попередили: якщо хоч одного учня побачать в церкві чи біля церкви (для цього висилали чергувати біля церков спеціальних уповноважених), то директор негайно позбудеться посади.

 

В останні два роки вчителі в школах в обов’язковому порядку попереджують учнів, щоб не йшли колядувати, посівати чи виконувати інші традиційні народно-релігійні обряди.

 

На Різдвяні та Великодні свята райкоми партії відряджують до церков комуністів-активістів для того, щоб слідкували, хто з комуністів, вчителів, керівних працівників, взагалі працівників розумової праці прийде на свята до церкви, їм обов’язково видають перепустки. Річ у тому, що патрульну службу біля церков несуть ще й кагебісти, якщо який-небудь комуніст попаде в кагебістський об’єктив і потім виявиться, що до церкви він пішов по своїй ініціятиві, то його не врятує ніщо, він позбудеться партквитка і роботи.

 

Шоферів автобусів попереджують під загрозою звільнення з роботи, щоб не брали в автобуси пасажирів, які везуть святити паску.

 

На підступах до церков чергують міліціонери і не допускають до церкви батьків з дітьми і т. д., і т. п.

 

В м. Козова на Тернопільщині, в 1973 р., оштрафовано на 50 руб. священика тільки за те, що він на годину продовжив Богослуження в церкві (у сільських і міських церквах, крім великих міст, відправи в церквах визначається адміністративними властями і, як правило, Богослужения повинно закінчитися не пізніше 9 години ранку). У більшості міст заборонено дзвонити.

 

Може після цих небагатьох перелічених нами фактів екзарх України Філарет не наважиться більше заявляти про те, що йому невідомі випадки реквізиту церков і утиски віруючих за останні роки.

 

На дорогах сіл Бабухів, Вербилівці, Залужжя Рогатинського р-ну на Івано-Франківщині, вночі на 19 грудня 1973 р., було поспилювано й побито всі хрести, з яких декотрі знаменували скасування панщини.

 

А може екзарх скаже, куди він подів отця Саву з Київського собору св. Володимира після того, як він почав виголошувати проповіді на українській мові ? А може він скаже, чому у 1972 р. в Одеську духовну семінарію з Львівщини було принято тільки 4 студенти? Чому в семінарії панує шовіністична атмосфера ? Чому в церквах на Україні Богослуження відбувається на російській мові, крім західних областей, і то не скрізь, бо на Волині в церквах майже повсюди панує російська мова ? Чому нема релігійної літератури на українській мові? Ні, екзарх на ці питання не відповість. Це зробимо ми за нього. Тому що на Україні нема офіційної української церкви. Москва узурпувала Українську православну автокефальну церкву на Сході в 30 рр., а греко-католицьку на Заході — в 40 рр. Через московську православну церкву здійснюється русифікація. На керівні посади в церкві ставиться послушне бидло, яке думає тільки про свої земні блага і дістає подаяння від диявольських властей за свою фарисейську чорну справу.

 

Найжорстокіших переслідувань зазнають українські католики в Україні і у всій імперії.

 

Після насильної ліквідації Української католицької церкви на Західно-українських землях після II світової війни, українські католики ведуть нерівну боротьбу за свої права.

 

Всі церкви, де священики не прийняли унії з московською церквою, були закриті і приречені на поступове руйнування. Подекуди парафіяни не віддали ключів від церков властям і збиралися на молитву самі, без священиків, потаємно. Та в останні роки репресії посилились. Особливо після того, як В. Маланчук на одному з засідань Політбюро КПУ визнав, що католицька церква в Західній Україні не цілком ліквідована, що партії треба більше уваги приділяти боротьбі з нею, бо вона завше, мовляв, ішла в авангарді українського націоналізму.

 

Після того ще більше переслідувань зазнають українські католицькі священики, які в надзвичайно важких умовах здійснюють свою духовну місію. Над ними знущаються, кидають до в’язниць, катують.

 

Одночасно посилились переслідування вірних католиків, осквернюються їх святині.

 

Ось кілька прикладів.

 

В 1972 р. в с. Забужжя, Сокальського р-ну, «активісти» почали силоміць викидати вірних з церкви, дійшло до бійки. Церкву в середині облили хімікаліями, понищили церковне майно. Парафіяни відмовилися віддати ключі від церкви, тоді замок заварили електрозваркою.

 

В с. Межиріччя, Сокальського р-ну, неодноразово в церкву насипали зерно, міндобрива, в 1972 р. наглухо двері закрили залізною штабою. Вірні на свята почали збиратися на церковному подвір’ї, зробили імпровізований престол і молилися. Їх силоміць відкидають від церкви, б’ють. Перед тим селяни відмовилися від православного священика.

 

Влітку 1972 р., в с. Волсвин, Сокальського р-ну, більшовицькі бандити вночі вдерлися до церкви, пограбували церковне майно: пошматували хоругви, рушники, побили свічники, порізали ікони тощо. Через кілька днів закликали до контори радгоспу заготовлювана утилю Бродера (єврей) і наказали йому забрати понищене церковне майно в утиль. Бродер категорично відмовився це зробити, тоді його так побили, що він потрапив в лікарню. Бродир порушив судову справу проти бандитів, та зі судовим процесом довго зволікали, аж поки справу закрили зовсім.

 

В с. Смільна на Стрийщені, в 1972 р., в церкву насипали мінеральних добрив. Вірні очистили церкву і продовжували збиратися на молитву. Тоді церковні двері заварили електрозваркою. Селяни делегували в Київ і Москву односельчанина, інваліда з Вітчизняної війни з проханням дозволити їм збиратися на молитву до церкви, але власті зосталися глухими.

 

В с. Сутківці (?), Рава — Руського р-ну, в 1973 р., при загадкових обставинах згоріла церква. Селяни почали відбудовувати її, та власті категорично заборонили вести будівництво.

 

Весною 1973 р., в с. Слобідка біля Стрия, селяни почали поправляти церковну огорожу. Міліціонери розвалили огорожу, дійшло до бійки.

 

В м. Нестерові (Жовкві) корінне населення майже не відвідує православну церкву, організовують молитви на квартирах, за що зазнають жорстоких переслідувань. Кагебісти виловлюють католицьких священиків.

 

Ми навели декілька прикладів злодіянь окупантів над вірними католиками на Львівщині. А скільки їх по всій Західній Україні ? Мабуть, тільки сам Бог знає. Нас тільки дивує, чому Ватиканська адміністрація забула про українську частину своєї пастви, яку шматують голодні вовки. Чи не занадто вона погрузла у своїй кон’юнктурній, матеріалістичній політиці ?

 

Воістину геройську боротьбу провадять українські євангельські християни за свої духовні права.

 

Разом з багатомільйонним волелюбним українським народом ведуть боротьбу українські християни всіх віроісповідань за свої національні і духовні права.

 

* * *

 

В цій праці на численних прикладах ми показали, як Москва «розв’язує» національне питанян в СССР, зокрема, на Україні. На демографічних даних ми розкрили суть національної політики російського більшовизму — планомірний етноцид неросійських народів в СССР. Цілим рядом фактів ми заперечили твердження Л. Брежнєва і інших московських правителів про те, що національне питання в СССР розв’язане і національної проблеми не існує. Характер наведених фактів злодіянь допомагає зрозуміти, що совєтський режим — це фашистська диктатура (у формі соціал-фашизму).

 

Адресуємо цю працю Генеральному секретареві ООН Куртові Вальдгаймові і закликаємо:

 

1. На черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН розглянути питання про ліквідацію совєтсько-російського колоніалізму;

 

2. Створити спеціальну комісію ООН для перегляду всіх політичних закритих судових процесів в СССР та інспекції в’язниць, концтаборів і спецпсихлікарень, де перебувають політичні в’язні;

 

3. Прислати на Україну спостерігачів ООН на час підготовки виборів до Верховного Органу правління на Україні;

 

4. До проведення вищевказаних виборів на Україні надати право представляти інтереси українського нагоду в ООН Світовому Конгресові Вільних Українців;

 

5. Розповсюдити дану працю серед всіх членів ООН.

 

Такі дії ООН, до яких ми закликаємо, не можна кваліфікувати як втручання у внутрішні справи. Така точка зору неправильна в самій основі, бо мова йде про імперіалістичну державу з найреакційнішим політичним режимом, про державу, в якій гнобляться десятки народів, проти яких здійснюється духовний і фізичний геноцид, де нависла реальна загроза цілковитої ліквідації національних культур і цілих народів, отже — здійснюється найбільший злочин проти людства. Нині ООН зайняла тактику примирення з статус-кво найбільшого зла. Доводиться констатувати парадоксальний факт: де зло найбільше, там воно користується мовчазним схваленням з боку ООН. Така позиція робить ООН пасивним співучасником того зла,
яке здійснюється в СССР і може мати фатальні наслідки для всього людства.

 

Можливо знайдуться такі члени ООН, які назвуть наші вимоги утопічними. Ми їм заявляємо, що не тішимо себе ілюзіями на рахунок того, що совєтський режим легко поступиться перед нашими вимогами і відмовиться від колоніальної та шовіністичної політики. Але широкий міжнародний суд совєтського колоніалізму зробив би нам велику послугу в нашій священній боротьбі за Ідеали Свободи, а члени ООН рівночасно здали б з себе моральну відповідальність за теперішнє зловісне мовчання.

 

Український народ крізь віки проніс незаплямований стяг боротьби за своє визволення.

 

Український народ за довгу свою історію не завоював ні клаптика чужої території, не зробив жодної спроби посягнути на свободу своїх сусідів, в умовах жорстокого поневолення зумів створити самобутню культуру, вніс свій посильний вклад в уселюдську скарбницю духовних і матеріальних надбань.

 

Немає в світі такої сили, яка могла б скорити наш нескорений народ!

 

На місце сотень поляглих чи ув’язнених свідомих борців за волю України тепер прибувають тисячі. Цей процес вже не спинити жодними фашистськими методами.

 

Ми твердо переконані в своїй кінцевій перемозі, але ціною яких жертв вона буде досягнута — у великій мірі залежить від всієї світової громадськості, за підтримкою до якої ми звертаємося.

 

Справа честі кожного народу, кожної демократичної формації, кожного чесного державного діяча — спрямувати всі можливі зусилля для боротьби з совєтським неофашизмом, який становить нині головну небезпеку для всього людства.

 

[«Український вісник», випуск VII-VIII,  весна 1974, с.112–148]

====================

 

КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ при РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

 

 

КОМИТЕТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

 

31 декабря 1971 г.

г. Киев

 

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

 

ИНФОРМАЦИОННОЕ СООБЩЕНИЕ

 

КГБ при СМ УССР оперативным путем получены данные о том, что националистически настроенные лица намереваются организовать из числа студентов Киевского государственного университета, по­литехнического института и творческой интеллигенции группы для ] проведения колядок на Русановке, в Дарнице, Святошино, Академ­городке, а также в центре города Киева.

 

Одной группа якобы будет руководить СЕМЫКИНА Людмила Ни­колаевна, в 1968 г. исключена из Союза художников за подписа­ние коллективного письма в защиту лиц, осужденных за антисо­ветскую деятельность.

 

Вторую группу возглавит ЯЩЕНКО Леопольд, бывший художест­венный руководитель хора "Гомин", исключенный из Союза компо­зиторов Украины, нигде не работающий.

 

Третью РУДЧИК Адам Тихонович - старший научный сотрудник института ядерной физики, кандидат физико-математических наук, член КПСС

 

Колядки указанными лицами могут быть проведены в новогоднюю ночь, а также в ночь с 6 на 7 января 1972 года. Кроме того, участ­ники колядок предполагают собраться 1 января 1972 года в 18 часов у елки, установленной на площади около филармонии, а затем напра­виться колядовать по заранее избранным адресам. Список некоторых адресов, где предполагаются колядки, прилагается

 

По полученным данным, известный органам КГБ своими национа­листическими настроениями ПЛАХОТНЮК Николай, врач санатория име­ни М.Горького, днями возвратившийся из гор. Львова, в кругу участ­ников колядок заявил, что некоторые его львовские связи намере­вались прибыть в Киев для участия в колядках, однако он им поре­комендовал от поездки воздержаться и организовать такие же коляд­ки во Львове.

 

По оперативным данным, одна из участниц колядок во время репетиции заявила, что они на хуторе Отрадном во время колядок делают "революцию".

 

При этом она заметила, что представителей интеллигенции за подобные действия "трепают", а "рабочих людей не трогают".

 

/Ее личность устанавливается/.

 

КГБ при СМ УССР принимаются меры по установлению, не по­пытаются ли националистические элементы использовать колядки во враждебных целях.

 

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

В.ФЕДОРЧУК

* * *

ВАТАГА КОЛЯДНИКІВ № 1

Коляда - РУДЧИК Адам Тихонович, муз.керівник СТАНКОВИЙ Тарас Дмитро­вич. Адреса ватаги: Капітанська 24, гуртожиток аспірантів.

Адреси господарів /орієнтовно/

1. ЛАДОХІН Сергій                      науковець   Вернадського 75/48

2. БЕДЗІН Василь                           "               Вернадського 69 кв.16

3. СОЛЯГНИК Леонід                      "              Вернадського 63 кв.

4. ПРОКОПЕНКО В.                        "              Вернадського 59/115,116

5. ПОНОМАРЕНКО Ю.                    "             Семашко 8, кв. 10/7

6. МИХАЙЛИШИН О.                       "             Капітанівська 26/64

7. СТРУЖКО Борис                         "              Вернадського 65/68

8. ПІВТОРАК Г.                                 "              Семашко 8, кв. 22/2

9. ПЕТРЕНКО                                  "              Капітонівська 2/36

10. СТОГНІЙ Іван                            "              Капітонівська 2/14

11. СТОГНІЙ Б.                                "              Семашко 8, кв. 6З

12. ОПАНОВИЧ О.М.                      "              Эжена Потье 11/55

13. ЛИСЕНКО Михайло                  "              Вернадського 65/9

 

ВАТАГА № 2

1. СТЕЛЬМАХ Михайло Панасович      письменник      Леніна 68/70

2. МИКИТЕНКО Олег Іванович                  " - "               Леніна 68/52

3. ПІДСУХА Олександр Миколайович       " - "               Леніна 68

4. ЦЮПА Іван                                              " - "               Толстого 25/78

5. НІКОЛЕНКО                                                                 Тарасівська 19/5

6. ПЕТРИНЕНКО Діана Гнатівна             артистка        Червоноармійська, 152 кв.75

7. ШУМИЛО Микита Міхейович               письменник   Леніна 68/66

8. ДЕРЕГУС                                              художник       Толстого 5/11

9. ВОВЧИК-БЛАКИТНА                            педагог          Толстого 5/19

10. ЗЕРОВ Дмитро Костьович                 науковець     Володимирська 61/41

11. ХОМ'ЯК Ярослав Авсильович           науковець     Пушкінська 77.

 

ВАТАГА № 3, 4

Коляда ЯЩЕНКО Леопольд Іванович.

Коляда резервної ватаги / орієнтовано / ДАНИЛЕНКО Володимир

Адреси ватаг : Палац культури харчовиків Адреси господарів / орієнтовано /

1. КІРЕЙКО Віт. Дмитрович                   композитор   Калініна 16/39

2. МАЙБОРОДА Платон Іларіон.             -"-                Калініна 16/14

3. МАЙБОРОДА Георгій Іларіон.              -"-                                 

4. МЕЛЬНІК Н.Т.                                                           пр.Шевченко 13/35

5. ШТОГАРЕНКО А.Я.                             композитор Калініна 16/4

6. ПАРАСЮК                                           науковець    Свердлова 1 під. 7 п.кв.17

7. ШАБЛІОВСЬКИЙ                                     -" -            Свердлова 1 під. п.7, кв.76

8. КРЕЧКО М.М.                                      диригент      Леніна

9. БОРЗЯК Петро Григорович                науковець    Леніна

10. ГЛУШЕНКО                                        художник     Володимирська

11. ПАСІЧНИК Митрофан Семенович   науковець   Леніна

12. БРОДИН Михайло Семенович             -"-            Леніна

ІЗ. ГОРДІЙЧУК Микола Семен.                   -"-           Інститутська 46/80

14. КОПМАН Елена Станіславовна            -"-           ЛІхачова 8-6

15. КІРІЧЕИКО                                         художній     Карла Лібкнехта 5,кв.7.

16. СТОРЧАК                                           науковець  К.Лібкнехта 38/14

=============================

 

 

КОМИТЕТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

 

ЦЕНТРАЛЬНОЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

товарищу ШЕЛЕСТУ П.Е

 

ИНФОРМАЦИОННОЕ СООБЩЕНИЕ

 

31 декабря 1971 года № 813-1 КГБ при СМ УССР докладывал о намерении ряда националистически настроенных лиц принять учас­тие в новогодних колядках

 

Из полученных оперативным путем данных видно, что организа­цией групп /ватаг / колядников активно занимались известные органам КГБ националистическими настроениями врач ПЛАХОТНЮК Н.Г., инженер РУСИН И.И., художница СЕМЫКИНА Л.Н., бывший руководи­тель хора "Гомін" ЯЩЕНКО Л.И. научный сотрудник института ядер­ной физики АН УССР РУДЧИК А.Т. и инженер научно-исследователь­ского и проетного института градостроительства УССР БИРЮКОВИЧ В.Д.

 

Участники колядок группами по 10-12 человек 31 декабря 1971 года посетили квартиры отдельных творческих и научных ра­ботников, которые, по заявлению ПЛАХОТНЮКА, заранее были уведом­лены об этом и согласились принять их у себя.

 

31 декабря 1971 г. известный органам КГБ СВЕРСТЮК, обращаясь к группе колядников, посетивших его квартиру под руководством РУСИНА, провозгласил ответное приветствие, демагогически призы­вая "любить Украину, никому не дать себя обмануть".

 

Восторженно приветствовал группу колядников во главе с ПЛАХОТНЮКОМ писатель АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ. Он заявил, что за ве­чер его посещает уже третья "ватага", благодарил за то, что они "возрождают украинские обычаи и традиции", "самоотверженно трудят­ься в современном тяжелом для этого климате".

 

После колядования группы разошлись по частным квартирам для встречи Нового года. Часть колядников встречала Новый год в мас­терской СЕМЫКИНОЙ, где на окне стояла картина с изображением мас­ки, на одной половине которой нарисована стекающая черная слеза и надпись: "1971 год", на второй - на голубом фоне вопроситель­ный знак белого цвета и надпись : "1972 год".

 

1 января по договоренности между собой около ста участников колядок, в основном одетых соответственно этому обряду, в 19 ча­сов собрались у елки, установленной возле филармонии. Костюмы Для них были пошиты по эскизам СЕМЫКИНОЙ, а часть ПЛАХОТНЮК взял во временное пользование у скульптора ГОНЧАРА.

 

Под руководством ЯЩЕНКО они в течение часа колядовали возле елки, исполняли украинские народные песни, затем проколядовали около гостиницы "Днепр", у здания консерватории, возле станции метро "Крещатик" и к 22.00 часам разошлись небольшими группами.

 

Во время колядок некоторые хозяева квартир давали руководи­телям "ватаг" деньги /по 10-20 рублей/. Часть собранных денег колядники израсходовали для встречи Нового года и на рождествен­ский ужин 6 января, а оставшаяся сумма передана СЕМЫКИНОЙ и РУСИ­НУ.

 

По полученным оперативным данным эта сумма использована на празднование годовщины со дня рождения В.СИМОНЕНКО, которое сос­тоялось 8 января в мастерской СЕМЫКИНОЙ, а также на устройство 13 января с.г. в ресторане "Наталка" поминок художницы ГОРСКОЙ, куда организаторы намереж пригласить ряд лиц, известных своими националистическими настроениями.

 

6-го января с.г. в мастерской СЕМЫКИНОЙ состоялось сборище националистически настроенных лиц. Среди присутствовавших в уз­ком кругу зачитывался антисоветский документ "З мрією про україн­ських корсарів", который является своего рода рецензией на роман О.БЕРДНИКА "Зоряний корсар" /изд."Радянський письменник", 1971 год/ Об идеологически вредных и враждебных настроениях БЕРДНИКА мы ин­формировали № 46/Н от 28 января 1970 г.

 

Принимаются меры к розыску автора указанного антисоветского документа.

 

8 января там же состоялся вечер, посвященный дню рождения В.СИМОНЕНКО, на котором, в частности, присутствовали И.СВЕТЛИЧНЫЙ со своей женой, бандуристы оркестра украинских народных инструмен­тов при музыкально-хоровом обществе УССР ЯНИЦКИЙ И.К. и ЦУПРИК М.С племянницы СЕМЫКИНОЙ /школьницы, приехавшие к ней на время кани­кул/, а также ряд других лиц. На вечере читались стихи СИМОНЕНКО и исполнялись украинские песни.

 

Следует отметить, что СЕМЫКИНА за националистические прояв­ления и подписание письма в защиту осужденных за антисоветскую деятельность в 1968 году исключена из Союза художников. Тем не менее, за СЕМЫКИНОЙ оставлена мастерская, которая систематически используется националистически настроенными элементами для различ­ного рода сборищ.

 

По поступившим данным из УКГБ при СМ УССР по Львовской области 31 декабря 1971 г. колядки были также организованы во Львове.

 

Их организатором явилась бывшая жена В.ЧЕРНОВОЛА - АНТОНИВ Елена. В колядках приняли участие известные органам КГБ своими националистическими настроениями - КАЛИНЕЦ Игорь, его жена Ири­на, ГОРИНЬ Михаил со своей женой Ольгой, а также их связи : ШАБАТУРА Стефания, ПОПАДЮК Любомира, МОРОЗ Раиса, ОСАДЧАЯ Окса­на и прибывший из Киева СТУС Василий. Кроме того, в колядках приняли участие другие лица, в основном молодежь, всего около 50 человек.

 

Колядки проводились в ряде адресов, среди которых была квартира писателя Николая ПЕТРЕНКО, где в то время находились писатели Р.ИВАНИЧУК и Р.ЛУБКИВСКИЙ.

 

Львовские колядники собрали 250 рублей, которые предназначе­ны на оплату адвоката по делу арестованной органами КГБ КАРАВАН­СКОЙ-СТРОКАТОВОЙ. По оперативным данным для участия в колядках в г.Киеве из г.Львова выезжал ПОПАДЮК, известный своими национа­листическими настроениями. ПОПАДЮК с группой колядников побывал на квартирах И.ДЗЮБЫ, И.СВЕТЛИЧНОГО, И.ДРАЧА, И.ГОНЧАРА.

 

Один из участников колядок, состоявшихся в г.Киеве, заявил:

 

"Сам процесс колядок очень ценен во всех отношениях, но то, что они проводятся людьми, которые, собственно, не видят ничего хорошего в нашей действительности, оставляет неприятное впечатление. Они все выглядят живыми "мертвеца­ми" и пребывание в их обществе как-то удручает, пахнет цер­ковью и кликушеством".

 

Как видно из изложенного, подбор колядников в Киеве и Льво­ве, а также отдельных лиц, у которых проводятся колядки, осу­ществляется преимущественно тенденциозно и используется национа­листически настроенными элементами во враждебных целях.

 

Колядки пропагандируются по радио, телевидению, в периодичес­кой печати. Так, например, 31 декабря 1971 года по программам украинского радио и телевидения было исполнено семь колядок, в том числе и на современную тематику. Обряду исполнения колядок посвя­щены отдельные страницы книги "Свята і обряди Радянської України" /издат, "Наукова думка", 1971 год/. Статьи о колядках и рекомен­дации по их проведению в новогодние праздники систематически пуб­ликуются в журналах "Народна творчість та етнографія", "Людина і світ".

 

В отдельных вузах г.Киева / университет, консерватория/ по инициативе руководства и общественности традиционно ежегодно 31 декабря проводятся колядки, в которых участвуют коллективы художественной самодеятельности / в университете, например, ан­самбль "Веснянка"/. Колядники посещают профессоров и преподавате­лей только своего вуза.

 

Вместе с тем, как видно, широкая пропаганда колядок не под­крепляется соответствующими организационными мероприятиями, что используется националистическими элементами в своих целях.

 

Представляется целесообразным использовать обряд колядок в идеологически выгодном плане, для чего уделить внимание организа­ционной стороне. Это исключило бы возможность использования коля­док националистически настроенными лицами во враждебных целях.

 

КГБ при СМ УССР принимаются меры к своевременному вскрытию и пресечению возможных враждебных проявлений со стороны участников сборищ, которое состоится в ресторане "Наталка" 13 января сего года.

 

ПРИЛОЖЕНИЕ: Документ "З мрією про українських корсарів" на листах.

 

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР л ,

В.ФЕДОРЧУК

 

========================

 

КОЛЯДА 1972 року у Львові

 

Віншування колядників у будинку (зліва направо: Олена Антонів, Леся Лещук, Люба Сорока, невідомий, Любомир Криса, Марія Ковальська)

 

Колядники у Львові. Ірина Стасів-Калинець в образі негра, на передньому плані – Ігор Калинець.

 

Репетиція Різдвяної коляди. (зліва направо: Любомира Попадюк, Марія Гель, Василь Стус, Олена Антонів, Михайло Горинь)

 

Коляда в помешканню Іваничуків, новорічна ніч: зліва – Дзвінка Калинець (дитина), Ірина Стасів-Калинець, Люба Сорока, Роман Іваничук, Мар'ян Гатало (у капелюсі)

 

Різдвяна коляда у Львові: учасники і глядачі коляди. Зліва направо: Марія Садовська, Михайло Горинь, Ірина Калинець

 

Різдвяний вертеп дисидентів у Львові

 

Різдвяний вертеп. Спільне фото ватаги колядників.

 

Різдвяний вертеп у домі Садовських у Львові. (стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура (циган), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко)

 

Учасники коляди (зліва направо: Олена Антонів, леся Лещук, Роман Лещук, невідомий, Люба Кендзьор)

 

Спільне фото ватаги колядників. Львів. 1972 рік

 

Спільне фото колядників у Львові. 1972 рік

 

Спільне фото під час святкування Різдва на квартирі (зліва направо: Люба Кендзьор, невідомий, Марія Ковальська,  Ігор Калинець, Дзвінка (прізвище невідоме), Дзвінка Калинець)

 

Василь Стус (перший справа) з учасниками коляди

 

Див. знимку вгорі, на початку тексту: 
1 – Дарія Брикайло (Потерейко), 2 – Дарія Горинь (Брикайло), 3– Марія Ковальська, 4 – Оксана Осадча, 5 – Ольга Горинь, 6 – Стефа Шабатура, 7 – Марійка Качмар-Савка, 8 – Марійка Гель, 9 – Люда Шереметьєва, 10 – Роман Лещук, 11– Богдан Сорока, 12 – Богдан Бордун, 13 – Ярослав Кендзьор, 14 – Оленка Антонів, 15 – Марія Гель, 16 – Марійка Антонів.

 

======================

 

КОМІТЕТ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ при РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

 

 

КОМИТЕТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

 

7 января 1972 г.

г.Киев.

 

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

товарищу ШЕЛЕСТУ П.Е.

 

СПЕЦИАЛЬНОЕ СООБЩЕНИЕ

 

С 29 декабря 1971 года по 2 января 1972 года в г.Киеве находился в качестве туриста гражданин Бельгии

 

ДОБОШ Ярослав, 1947 года рождения, украинец, студент Лювенского католического университета.

 

В поле зрения органов КГБ ДОБОШ попал при попытке уста­новить обусловленную связь с объектом дела "Блок" СВЕТЛИЧНЫМ И. По имеющимся данным, в г.Киеве ДОБОШ осуществил встречу с объек том дела "Блок" ФРАНКО 3. и договорился о встрече с СВЕТЛИЧ - НЫМ И. 2 января с.г. ДОБОШ выехал в г.Львов.

 

Во время пребывания во Львове 3-4 января с.г. были зафик­сированы отдельные подозрительные моменты в поведении ДОБОША, в частности, сверка в номере гостиницы каких-то записей в блок­ноте с купленным путеводителем по г.Львову, а также постоянные попытки выявить за собой слежку во время осмотра достопримеча­тельностей г.Львова.

 

4 января с.г. иностранец встретился со связью объектов дела "Блок" ГУЛЫК С. и имел с ней продолжительную беседу на улице. В тот же день ДОБОШ выехал из Львова поездом "Москва- Прага".

 

В связи с подозрением, что ДОБОШ может попытаться вывезти за рубеж материалы "самиздата" и записи, содержащие сведения о военных объектах на территории г.Львова, о чем поступили заявле­ния советских граждан, на ст.Чоп был проведен тщательный погра­ничный и таможенный досмотр багажа иностранца. В результате ука­занного досмотра у ДОБОША была обнаружена и изъята исполненная от руки схема улицы в районе Львовского областного госархива,на которой была написана фамилия объекта дела "Блок" КАЛИНЦА И. и номер его служебного телефона.

 

Под предлогом неправильного оформления личных документов, обнаруженного пограничниками, ДОБОШ был снят 4 января 1972 года в 21 час 20 мин. с поезда № 7 "Москва-Прага" и определен на жи­тельство в гостиницу "Украина" на ст.Чоп.

 

5 января с.г. на основании санкции прокурора Львовской облас­ти был проведен личный обыск ДОБОША. На предложение выдать имею­щиеся у него документы, вывозимые из СССР за рубеж, иностранец предъявил металлическую коробочку с вложенными в нее восемью фотопленками, полученными якобы, по его первоначальному заявле­нию,от неизвестного лица в г.Львове. На фотопленках отснят "Сло­варь украинских рифм", автором которого является находящийся в заключении КАРАВАНСКИЙ С. Указанная коробочка с фотопленками бы­ла запрятана иностранцем с помощью резинки под трусами.

 

В ходе обыска вещей ДОБОША были обнаружены книги: АНТОНИЧ "Пісня про незнищеність матері" /Киев,1967/, НЕЧЕРДА "Барельє­фи " /Киев,1969 /, ДЗЮБА "Звичайна людина чи міщанин? " /Киев, 1960 /, МИРОНЕНКО " Андреевская церковь " и "Соціологичні проблеми радянського суспільства". Кроме того, обнаружены и изъяты фотографии осужденного МОРОЗА В. и объекта дела "Блок" СТУСА В., письмо, предназначавшееся для отправки в Канаду некой ТКАЧУК Татьяне, а также записная книжка с адресами связей ДОБО­ША из числа советских граждан.

 

В процессе беседы, проведенной с иностранцем, установ­лено, что в 1965 году он окончил в г. Риме т.н. "малую" духовную семинарию, а затем два курса "большой" духовной семинарии. В 1967 г. якобы разочаровавшись в духовной деятельности, ДОБОШ оставил учебу в Италии и выехал в Бельгию к родителям.

 

Его отец - уроженец Самборского района Львовской области, в настоящее время является членом акционерного общества по добы­че угля. Мачеха - выходец из Югославии.

 

В Бельгии ДОБОШ поступил вначале на медицинский факуль­тет Лювенского католического университета, а затем перешел на факультет политических и социальных наук этого же университета.

 

В настоящее время он учится на третьем курсе.

 

ДОБОШ заявил, что является членом т.н. "Союза украинской молодежи" /"СУМ"/, хорошо знает руководителя "СУМ" КОВАЛЯ Омелья на. /Органам КГБ КОВАЛЬ известен как один из главарей ЗЧ ОУН/.

 

Выезжая в СССР, ДОБОШ получил от КОВАЛЯ задание посетить во Львове ГУЛЫК С., передать ей 150 американских долларов, по­лучить от нее или КАЛИНЦА И. информацию об аресте жены КАРАВАН­СКОГО С. - СТРОКАТОВОЙ, о МОРОЗЕ В., а также о процессах, про­исходящих в среде творческой интеллигенции на Украине.

 

Кроме того, ДОБОШ должен был, по его словам, взять у ГУЛЫК С. фотопленки "Словаря украинских рифм " КАРАВАНСКОГО С. для вывоза его из СССР с целью последующего издания в Бельгии или в издательстве "Пролог" в США. При этом КОВАЛЬ инструктиро­вал ДОБОША о том, как должна быть запрятана эта фотопленка для перевоза через границу.

 

КОВАЛЬ предупредил ДОБОША также о том, чтобы он, будучи в г.Киеве, не посещал ДЗЮБУ И. и СВЕТЛИЧНОГО И., так как за ними якобы ведется наблюдение. В то же время он рекомендовал посетить во Львове КАЛИНЦА И.

 

При встрече с ДОБОШЕМ ГУЛЫК С. рассказала о том, что МОРОЗ Валентин находится в больнице и его состояние здоровья вызывает тревогу, что жена КАРАВАНСКОГО С., являясь научным сот­рудником в области естественных наук, не имеющих ничего общего с политикой, подвергнута аресту на Кавказе органами госбезопас­ности Одесской области, что на Украине якобы имеют место пресле­дования научных работников и гонения на украинскую культуру. ГУЛЫК С. передала ДОБОШУ металлическую коробочку с фотопленками "Словаря украинских рифм", а он ей - 123 рубля, которые были по­лучены им в г.Киеве в обмен на 150 долларов.

 

ДОБОШ рассказал также, что по заданию КОВАЛЯ он должен был объяснить ГУЛЫК С., что большие суммы валюты для оказания помощи ввозить опасно и поэтому принято решение оказывать ее малыми сум­мами.

 

В ходе беседы с ДОБОШ ГУЛЫК С. советовала ему связаться с КАЛИНЦОМ И. В этих целях она собственноручно нарисовала схему подходов к его месту работы, написала его фамилию и служебный номер телефона. Связаться с КАЛИНЦОМ И. ДОБОШУ не удалось.

 

От ГУЛЫК С. ДОБОШ получил также письмо для ТКАЧУК, прожи­вающей в Канаде, которое он должен был отправить после выезда из СССР.

 

В отношении обнаруженных при обыске фотографий МОРОЗА В. и СТУСА В. ДОБОШ заявил, что получил их в г.Киеве якобы от не­знакомого ему человека.

 

По указанным фактам ДОБОШ дал краткое письменное объясне­ние, указав в конце, что он протестует против арестов МОРОЗА, КАРАВАНСКОГО и других писателей и научных работников, которые якобы боролись за украинский язык и культуру.

 

Беседы с ДОБОШЕМ записаны на магнитофонную ленту.

 

В связи с полученным в ходе работы по ДОБОШУ данными о связях объектов дела "Блок" с зарубежными центрами ОУН нами за. прошена санкция КГБ при СМ СССР на возбуждение уголовного дела в отношении ДОБОША и на его арест. В действиях ДОБОША усматри­вается сбор сведений с целью передачи их иностранной организа­ции для использования в ущерб интересам СССР.

 

В отношении объектов дела "Блок", которые имели связи с ДОБОШЕМ в республике, проводится документация преступной дея тельное ти для решения вопроса о их аресте.

 

В г.Львов направлена оперативная группа во главе с тов.ТРОЯКОМ Н.З.

 

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

В.ФЕДОРЧУК

 

 

КОМИТЕТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

11 января 1972 г.

г.Киев.

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ

товарищу ШЕЛЕСТУ П.Е,

 

СПЕЦИАЛЬНОЕ СООБЩЕНИЕ

 

КГБ при СМ УССР № 14-1 от 7 января 1972 года докладывал о задержании подданного Бельгии ДОБОШ Ярослава, 1947 года рождения, прибывшего в СССР в качестве туриста. С санкции военного прокуро­ра ДОБОШ арестован по обвинению в шпионаже /ст.57 УК УССР/.

 

На допросах ДОБОШ показал, что в СССР он прибыл специально для встречи с известными на Западе националистически настроенными лицами из числа творческой интеллигенции в Киеве и Львове - ФРАНКО Зиновией, СВЕТЛИЧНЫМ Иваном и другими для получения инфор­мации о политическом положении на Украине, обстоятельствах ареста в Одессе жены ранее осужденного за антисоветскую деятельность КАРАВАНСКОГО - СТРОКАТОВОЙ, судьбе осужденного украинского нацио­налиста МОРОЗА Валентина, сбора фактов о якобы имеющемся пресле­довании творческой интеллигенции в республике.

 

Эти данные ДОБОШ должен был собирать, как он ранее заявил, по заданию одного из главарей ЗЧ ОУН, руководителя СУМ и УДК в Бельгии Омельяна КОВАЛЯ.

 

При проверке получены данные, что названный КОВАЛЬ Е.В., 1920 года рождения, уроженец Ивано-Франковской области, еще до Великой Отечественной войны являлся участником ОУН, после войны оказался в Западной Германии, окончил исторический факультет Ли­венского университета /в Бельгии/.

 

В настоящее время является членом "провода" т.н. "загранич­ных частей" - ЗЧ ОУН бандеровцев Бельгии, генеральным секретарем "УДК" /Украинский допомоговый комитет/ и возглавляет "СУМ" /Со­юз украинской молодежи/.

 

В 1967г. он принимал участие в работе СКВУ /Мировой конгресс свободных украинцев/ в США, вошел в состав секретариата этой на­ционалистической организации, является издателем украинского жур­нала "Авангард" в Бельгии.

 

По организационным делам ЗЧ ОУН и СУМ КОВАЛЬ часто бывает в других капиталистических государствах.

 

Имеются данные о том, что КОВАЛЬ поддерживает связь с ино­странными разведками, занимается обработкой в националистическом духе советских граждан, приезжающих в Бельгию.

 

Имеются данные и о том, что ДОБОШ также принимает активное участие в деятельности украинских эмиграционных организаций в Бельгии. Он входит в состав правления "УДК" /секретарь/, явля­ется председателем контрольной комиссии "Национального союза украинских студентов в Бельгии".

 

В 1971г. КОВАЛЬ и ДОБОШ принимали участие в состоявшемся сборе участников СУМа в Франкополе, проходившем под лозунгом "Борись и добивайся Родины".

 

В 1968г. они участвовали в манифестации украинских национа­листов в Брюсселе, целью которой был "протест перед миром против колониального угнетения Украины, закрытых судебных процес­сов и преследований".

 

Доклад на этом сборище сделал КОВАЛЬ, а резолюцию на ук­раинском языке огласил ДОБОШ. Участники манифестации прошли по улицам Брюсселя с антисоветскими лозунгами.

 

В Киев ДОБОШ прибыл 29 декабря 1971г. поездом Прага-Москва и в тот же день встретился с ФРАНКО Зиновией, с которой связался по телефону, номер которого у него имелся.

 

31 декабря ДОБОШ в своем номере в гостинице "Днепр" встре­тился со СВЕТЛИЧНЫМ, а 1 января 1972 г. посетил квартиру СЕЛЕЗ­НЕНКО, к которому также прибыли СВЕТЛИЧНЫЙ и БОДНАРЧУК.

 

В беседе с этими лицами ДОБОШ интерасовался указанными вы­ше вопросами и получил нужную ему информацию.

 

После ухода СВЕТЛИЧНОГО и БОДНАРЧУКА ДОБОШ поинтересовался у СЕЛЕЗНЕНКО нет ли у него чего-либо для передачи за границу. СЕЛЕЗНЕНКО передал ему фотопленку работы осужденного КАРАВАНСКО­ГО "Украинские рифмы", фотокарточку осужденного МОРОЗА, письмо, подозрительное на условленность, к ранее приезжавшей в СССР в качестве туристки из Канады ТКАЧЕНКО Татьяне, фотокарточку из­вестного своими националистическими настроениями СТУСА.

 

С ДОБОШОМ продолжается работа по выяснению обстоятельств его встреч с указанными лицами и уточнению содержания собран­ной им информации, выяснения его связей с ЗЧ ОУН и возможно спецслужбами противника, уточнения полученного им задания.

 

По делу ДОБОША намечаем провести в г.Киеве обыски у СВЕТ­ЛИЧНОГО, СЕЛЕЗНЕНКО, БОДНАРЧУКА, в г.Львове у ГНАТЕНКО-ГУЛЫК, имевшей контакт с иностранцем.

 

При осуществлении указанных действий предусматривается реализовать оперативные данные о том, что СВЕТЛИЧНЫЙ хранит в своей квартире машинописный текст работы ШУМУКА "Оповідання про пережите" антисоветского содержания, якобы предназначенный для литературной правки и передачи на Запад.

 

Признано целесообразным начать предусмотренные по делу ДОБО­ША следственные действия одновременно с возбуждением уголовного дела против ЧЕРНОВОЛА в г.Львове в целях реализации добытых опе­ративных данных о его ведущем положении в издании, распростране­нии и передаче за кордон нелегального журнала "Український віс­ник".

 

Намечается провести обыски и допросы ЧЕРНОВОЛА, КАЛИНЕЦ, ШАБАТУРЫ, ГЕЛЬ и ПОПАДЮК, причастных к проводимой им враждеб­ной деятельности.

 

Учитывая, что З.ФРАНКО, находящаяся в настоящее время во Львове, прошла по показаниям ДОБОША, осведомлена о конкретных фактах враждебной деятельности ЧЕРНОВОЛА, СВЕТЛИЧНОГО и ряда других объектов дела "Блок", сама причастна к распространению "Українського вісника", планируется организовать с ней работу в плане получения ее показаний на своих единомышленников.

 

При положительном развитии этой работы добытые материалы будут использованы для компрометации З.ФРАНКО в националисти­ческой среде и нейтрализации ее враждебной деятельности.

 

В этот же период намечаем проведение обысков на квартирах объектов дела "Блок" ШУМУКА Д.А. и СТУСА В.С. в г.Киеве в целях изъятия изготовленных и размноженных ими документов антисовет­ского и клеветнического содержания для последующего решения воп­роса об их аресте и привлечении к уголовной ответственности.

 

Кроме того изучается вопрос о целесообразности проведения обысков у СВЕРСТЮКА, СВЕТЛИЧНОЙ Н., АНТОНЮКА и МЕШКО.

 

Поскольку обыски будут проведены в гг. Киеве и Львове у ряда лиц, располагающих связями среди зарубежных украинских национа­листов, не исключено, что данные об этих действиях органов КГБ станут известны за границей и могут быть использованы во враж­дебных пропагандистских целях. Это обстоятельство будет учиты­ваться в ходе работы по объектам дела "Блок".

 

Просим Вашего согласия на проведение изложенных мероприятий.

 

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

В.ФЕДОРЧУК

 

 

КОМИТЕТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

 

13 января 1972 г.

г. Киев.

 

товарищу ШЕЛЕСТУ П.Е.

СПЕЦИАЛЬНОЕ СООБЩЕНИЕ

 

Комитет госбезопасности при СМ УССР № 23-1 и №25-1 от 11 января с.г. докладывал об аресте эмиссара зарубежного национа­листического центра подданного Бельгии - ДОБОШ Ярослава, полу­ченных от него показаниях о преступных контактах с националисти­чески настроенными лицами по делу "Блок" и их связями в гг.Киеве и Львове и намеченных мероприятиях по проведению обысков у этих лиц с целью решения вопроса о привлечении их к уголовной ответственности.

 

В соответствии с планом 12 января с.г. операция по делу "Блок" начата. Проведены обыски в г.Киеве у СВЕТЛИЧНОГО Ивана, СВЕРСТЮКА Евгения, АНТОНЮКА Зиновия, ШУМУКА Даниила, СЕЛЕЗНЕНКО Леонида, СТУСА Василия,. СВЕТЛИЧНОЙ Надежды, МЕШКО Оксаны и ее сына СЕРГИЕНКО Александра.

 

В этот же день проведены обыски в г.Львове у ЧЕРНОВОЛА Вячеслава, ШАБАТУРЫ Стефании, супругов КАЛИНЕЦ, ГЕЛЬ Ивана, ЧУБАЙ Григория, ОСАДЧЕГО Михаила, ГУЛЫК-ГНАТЕНКО Стефании, ПОПА­ДЮК Любомиры, ВОЛИЦКОЙ Атены и некоторых их связей.

 

В ходе обысков в г.Киеве было обнаружено и изъято:

 

У СВЕТЛИЧНОГО: машинописный текст антисоветского докумен­та "Оповідання про пережите" на 376 листах, автором которого является ШУМУК, а также ряд политически вредных материалов, в том числе т.н. "самиздатовские" статьи и стихотворения; маши­нописные записи колядок националистического и клеветнического характера, новый транзисторный приемник японского производства, пишущая машинка.

 

У СВЕРСТЮКА: злобный антисоветский националистический до­кумент программного характера под названием "Програма Українсь­кої Комуністичної партії. Київ. 1971 рік". Текст документа исполнен на пишущей машинке. Изъята также часть машинописного текста упомянутого выше антисоветского документа ШУМУКА, черновик идейно вредного документа "Собор у риштуванні" и большое коли­чество других материалов "самиздата".

 

У АНТОНЮКА: нелегальный журнал "Український вісник" выпуск № I и 5, антисоветские документы МОРОЗА "Репортаж із за­повідника ім.Берія", "Хроніка опору", "Замість останнього сло­ва" и большое количество других враждебных и идейно вредных ма­териалов, фотопленки с машинописными текстами, 2 пишущих машин­ки, более 15 тысяч листов писчей бумаги, 2 килограмма копиро­вальной бумаги.

 

У ШУМУКА: часть рукописного текста его антисоветского документа "Оповідання про пережите" и ряд собственноручных за­писей националистического и идейно вредного характера.

 

У СВЕТЛИЧНОЙ Н.: изъято большое количество "самиздатов­ской" литературы, в том числе часть рукописного и машинописного текста антисоветского документа ШУМУКА "Оповідання про пе­режите", дневниковые записи СИМОНЕНКО "Окрайці думок", тексты документов Е.СВЕРСТЮКА "Собор у риштуванні", "На мамине свято", "Іван Котляревський сміється", ряд антисоветских и идейно невы­держанных рукописных и машинописных текстов, стихотворений раз­личных авторов, 2 фотоаппарата /один из них японского производ­ства с мощной оптикой/, картотека, в которой фиксировалась ма­териальная помощь ряду осужденным и возвратившимся из заключе­ния лицам, в том числе поступающая из-за границы*

 

Изъяты также различные националистические и политически вредные записи, рукописные, машинописные тексты у СЕЛЕЗНЕНКО, СТУСА, МЕШКО и СЕРГИЕНКО.

 

Во время обыска у СВЕТЛИЧНОГО к нему на квартиру зашел ДЗЮБА Иван, которому был также проведен личный обыск. У него обнаружены и изъяты машинописные и рукописные тексты различных "заявлений" ХОЛОДНОГО, ЯЩЕНКО, СТУСА, имеющих хождение в "сам­издате".

 

Во время обыска у ШУМУКА к нему прибыл ПЛАХОТНЮК, который был также обыскан. У него изъяты "заявление об образовании ко­митета в защиту Н.Строкатовой", текст под названием "Кто такая Н.А.Строкатая /Караванская/" и тенденциозные записи в связи со смертью А.Горской.

 

В настоящее время производятся обыски на квартирах ДЗЮБЫ и ПЛАХОТНЮКА, после чего будет решен вопрос о их задержании.

 

СВЕТЛИЧНЫЙ, АНТОНЮК, ШУМУК, СЕЛЕЗНЕНКО, СТУС задержаны.

 

СВЕРСТЮК в связи с его болезнью не задерживался, за ним ведется усиленное оперативное наблюдение.

 

Решается вопрос об аресте указанных лиц.

 

Одновременно в КГБ при СМ УССР негласно приглашена для до­проса ФРАНКО З.Т., которая дала показания о ее встрече в г.Киеве с арестованным нами ДОБОШЕМ, собиравшим информацию враждебного содержания, о получении от него денег в сумме 50 рублей, о том, что дала ДОБОШУ адрес и телефон СВЕТЛИЧНОГО и рекомендовала встретиться с ним, о своей встрече с эмиссаром ПУНа канадкой ГО­ЛОД Кристиной в гг.Киеве и Львове, получении от нее вещевых по­дарков и сертификатов на 100 долларов. Показала, что ей известно о нелегальном выпуске всех пяти номеров "Українського вісника", которые она читала и передавала отдельным лицам. Заявила, что готова выдать органам КГБ имеющиеся у нее на квартире "самизда- товские" материалы, а также извещение на получение сертификатов от К.ГОЛОД.

 

Работу с ФРАНКО З.Т. продолжаем. Намечаем изобличить ее в проведении антисоветской деятельности, получить показания на сообщников, в том числе на СВЕТЛИЧНОГО, ЧЕРНОВОЛА, СВЕРСТЮКА и других, и с учетом ее фамилии использовать свидетелем по делу.

 

В ходе обысков в г.Львове обнаружено и изъято:

 

У ЧЕРНОВОЛА: текст "Заявления о создании комитета в за­щиту Н.Строкатовой" и различные документы "самиздата", изготов­ленные СТУСОМ, а также ГОРИНЕМ, ОСАДЧИМ, КАЛИНЦОМ и другими.

 

у ШАБАТУРЫ: фотоаппарат "Минокс" и фотопленки к нему, доставленные эмиссаром зарубежного националистического центра Кристиной ГОЛОД, антисоветский документ МОРОЗА "Серед снігів", сборник стихов ХОЛОДНОГО "Крик з могили" и другие.

 

у супругов КАЛИНЕЦ: текст "Заявления комитета за осво­бождение Н.Строкатовой" и архив ЧЕРНОВОЛА за 1966-1971 гг., сре­ди которого его "Завещание" и "Обращение" в ООН.

 

У остальных лиц при обыске также изъяты различные анти­советские националистические и политически вредные материалы.

 

В г.Львове задержаны ЧЕРНОВОЛ, ШАБАТУРА, ГЕЛЬ, КАЛИНЕЦ Ирина и ОСАДЧИЙ М.

 

Изъятые в результате обыска материалы исследуются, им дается оценка и проводятся экспертизы. Копии наиболее важных документов будут Вам направлены дополнительно.

 

Оперативно-следственные мероприятия по делу "Блок" про­должаются. О результатах будем докладывать.

 

Считаем целесообразным об аресте ДОБОШ сообщить в рес­публиканской прессе /проект текста сообщения прилагается/.

 

ПРИЛОЖЕНИЕ: Проект текста сообщения об аресте ДОБОШ и ксерокопия программного документа под названием "Програма Української Комуні­стичної партії" на "69" стр., изъятого у СВЕРСТЮКА.

 

ПРЕДСЕДАТЕЛЬ КОМИТЕТА ГОСБЕЗОПАСНОСТИ

ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

В.ФЕДОРЧУК

 

 

В КОМИТЕТЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ПРИ СОВЕТЕ МИНИСТРОВ УКРАИНСКОЙ ССР

Следственными органами Комитета государственной безо­пасности при Совете Министров Украинской ССР с санкции про­куратуры арестован подданный Бельгии ДОБОШ Ярослав за про­ведение шпионской деятельности /ст.57 УК УССР/. Ведется след­ствие.

 

В КОМІТЕТІ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ РАДІ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Слідчими органами Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української РСР з санкції прокуратури арештований підданий Бельгії ДОБОШ Ярослав за проведення шпигунської дія льності /ст.57 КК УРСР/. Ведеться слідство.

 

[електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ, збірка «РЕПРЕСОВАНА КОЛЯДА»]

 

===============================

 

 

АРЕШТИ І ОБШУКИ

 

12 січня ц. р. пройшла хвиля масових арештів та обшуків по всій Україні, а також у прибалтійських республіках, Москві й Ленінграді.

 

Досі офіційно згадувалося в пресі лише трьох заарештованих, яких КДБ хоче приєднати до справи бельгійського студента Ярослава Добоша, обвинуваче­ного в шпигунстві на території СРСР. Це Іван Світ­личний, Євген Сверстюк, Вячеслав Чорновіл. Зараз стали відомими (імена) і інших заарештованих і тих, у кого робилися обшуки.

 

У Києві заарештовані:

 

1) Леонід Плющ, 33 роки, науковий співробітник інституту кібернетики, автор кільканадцяти наукових праць. Починаючи з 1965 р. був постійно переслідува­ним за переконання, періодично був безробітним.

 

2) Зіновій Антонюк, 40 років, ст. науковий спів­робітник інституту нафтової хімії, кандидат хімічних наук. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Раніше був переслідуваний за переконання.

 

3) Володимир Рокицький, 28 р., робітник бетонного заводу. Був виключений з університету за переконання.

 

4) Коваленко............................. ,.. 50 р., учитель англійської мови в м. Боярці Києво-Святошинського р-ну.

 

5) Олександр Сергієнко, 40 р., останнім часом працював у музеї народного будівництва на посаді інженера-реставратора. Раніше був виключений з 3-го курсу медінституту і постійно переслідуваний за участь у громадському житті. Часто був безробітним. Батько Сергієнка був репресований і загинув у Сталінських таборах. Мати Мешко Оксана Яківна — відсиділа 10 років за те, що не відреклася чоловіка. Синові О. Сергієнка не сповнилося ще й року.

 

6) Микола Плахтонюк, 36 р., лікар дитячого туб­санаторію в Деверці. Сам хворіє туберкульозом. Був звільнений з посади старшого лаборанта кафедри медінституту, за захист заарештованих у Дніпропе­тровську І. Сокульського та його товаришів.

 

7) Василь Стус, 36 р., поет і літературний критик. Був виключений з аспірантури при інституті літе­ратури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР за протест проти арештів 1965 р. Працював кочегаром, робітником метробуду, в експедиції інституту археології, інженером археології, інженером науково технічної інформації. Автор кількох недрукованих збірок поезій і багатьох літературно-критичних праць.

 

8) Іван Світличний, 42 р., літературний критик, науковий працівник, перекладач. Після арешту 1965 р. ніде не міг влаштуватися на роботу.

 

9) Євген Сверстюк, 43 р., літературний критик, науковий працівник. Був звільнений з роботи в інсти­туті психології, працював коректором в ботанічному журналі. Не зміг захистити дисертації. Автор багатьох праць з психології та літературної критики.

 

10) Леонід Селезненко, 38 р., ст. науковий спів­робітник нафтової хімії, кандидат хімічних наук. Був переслідуваним за переконання.

 

11) Данило Шумук, 50 р., родом з Волині. До 1939 року був активним учасником комуністичного руху, членом комсомолу, перебував у польських та німецьких тюрмах і концтаборах. Під час війни пристав до оунівського руху. В 1945 р. був засуджений на 10 р. ув’язнення, а потім ще. Вийшов з тюрми кілька років тому. Працював робітником під Києвом. Написав спо­гади про своє життя.

 

12) Микола Холодний, 30 р., поет, постійно був переслідуваний за свої вірші та заяви. Останнім часом написав велику роботу (близько 300 сторінок) про розвиток української мови.

 

13) Ще заарештована дівчина, єврейка за націо­нальністю, але імені її покищо встановити не вдалося.

 

Обшуки провадилися у таких осіб:

 

1) Іван Дзюба, відомий літературний критик, пос­тійно переслідуваний за працю « Інтернаціоналізм чи русифікація ». Його спочатку були затримали, а тепер майже кожного дня викликають на допити, а тільки наніч відпускають додому.

 

2) Зіновія Франко, кандидат філологічних наук, внучка Івана Франка. Кілька років тому була звіль­нена з роботи в інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР. Була безробітною. Її тримали 20 днів, а тепер також пускають додому ночувати після того, як вона погодилась давати свідчення, потрібні КГБ.

 

3) Віктор Некрасов, російський письменник. Про­тестував проти переслідувань за переконання.

 

4) Ксегар.................................... ,   завідувач фондами в музеї народної архітектури. Написав заяву до КДБ, що свого часу йому доручили стежити за Є. Сверстюком, В. Стусом та скульптором І.М. Гончарем. Одні вважа­ють, що йому надоїло бути на службах сексота, інші вважають, що це хитрий маневр.

 

5) Вадим Сисятель, композитор, диригент.

 

6) Оксана Мешко, мати О. Сергієнка.

 

7) Агрипина Лисак, учителька української мови й літератури.

 

8) Надія Світлична, сестра Івана Світличного, філолог. Була постійно безробітною. У неї забрали архів Алли Горської.

 

У Львові заарештовані:

 

1) Вячеслав Чорновіл, 35 р., журналіст, уже був засуджений до трьох років ув’язнення за книгу « Лихо з розуму », в якій захищав заарештованих в 1965 р. Працював робітником на залізниці.

 

2) Михайло Осадчий, 35 р., поет, журналіст, кандидат філологічних наук. Був заарештований в 1965 р. і засуджений до 2,5 р. ув’язнення. Автор багатьох поетичних збірок та інших літературних праць.

 

3) Іван Гель, 28 р. Був заарештований у 1965 р. і засуджений до 3 р. ув’язнення. Працював робітником у Самборі.

 

4) Ірина Стасів-Калинець, 32 р., поетеса. Закінчила Львівський університет і працювала учителькою. Пе­ріодично була безробітною за протести проти арештів. Авторка кількох недрукованих поетичних збірок.

 

5) Стефанія Шабатура, 32 роки, художниця. Ав­торка багатьох мистецьких гобеленів. Протестувала проти арешту В. Мороза.

 

Обшуки проводились у таких осіб :

 

1) Людмила Шереметьева, працівник музею етно­графії.

 

2) Любов Попадюк, викладач німецької мови Львівського університету. А також у її батьків.

 

3) Стефанія Гулик, мати маленької дитини. На неї завели справу, і викликають на допити.

 

4) Григорій Чубай, поет, робітник. Три дні тримали в ізоляторі, а тепер викликають на допити.

 

5) Атена Волицька, інженер.

 

Дещо пізніше обшуки проводились додатково у таких осіб :

 

1) Богдан Горинь, м. Ходорів. Був заарештований у 1965 р. і засуджений до 4-х років позбавлення волі.

 

2) Ярослав Кендзьор, профспілковий працівник. Обшук зробили і в його батьків та батьків його дружини.

 

У Івано-Франківській області були заарештовані:

 

1) Василь Романюк, священик, 50 р., виступав проти аршету В. Мороза (с. Космач, Косівського р-ну).

 

2) Тарас Мельничук, 30 р., поет (с. Уторопи, Косів­ського р-ну).

 

Вік декого з заарештованих потребує уточнення.

 

У всіх названих обшуки проводились тотально, тривали майже добу, а то й більше. В них брали участь по 6-8 працівників КГБ. У багатьох обшуки робили повторно по 2-4 рази. Забирали особисті архіви, книжки, листування, власні твори і т. д. Тепер десятки людей викликають на допити.

 

Є підстави вважати, що заарештований бельгій­ський студент Ярослав Добош, послужив лише приво­дом, щоб розправитись з людьми, яких КДБ вважає найактивнішими в громадському відношенні.

 

Крім того, провокаторські свідчення дає на за­арештованих і допитуваних студентка КДУ, українка з Чехословаччини Ганна Коцур [12.01.1972 у Ганни Коцур було проведено обшук, виявле­но свіжі сліди спалених матеріялів (дізнавшись про арешт Я. Добоша, вона знищила машинописні і зняті на плівку матеріяли самвидаву), її. заарештували, допитали і як чехословацьку громадянку видворили з СРСР, у ЧСР в 1973 році її судили разом з Ю. Бачею і П. Мурашком, як вагітну в той час, її засуджено на один рік ув'язнення – термін, який вона вже відбула – Z].

 

 

[«Український вісник», випуск VI, березень 1972, с.7–11]

 

 

12.01.2022